Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: КратаВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", яка підписана представником Сокуренко НаталієюВікторівною, на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 листопада 2016 року у складі судді: Городівського О. А. та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 02 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Лобова О. А., Мартєва С. Ю.,

У вересні 2016 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25 січня 2006 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № DNH4KP86760040, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит в сумі 2 384,19 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 13 квітня 2010 року було стягнуто з боржника ОСОБА_4 на користь банку суму заборгованості в розмірі 13 478,00 грн, що складалася із боргу за кредитом в сумі 2384,20 грн, боргу по відсоткам в сумі 5318,65 грн, пені в сумі 4657,15 грн, штрафу (фіксована частина) в сумі 500 грн, штраф (процентна складова) в сумі 618 грн.

Внаслідок порушення умов договору та виконання своїх зобов'язань станом на 19 вересня 2016 року утворилася заборгованість із відсотків та пені в сумі 18 570,68 грн.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 02 лютого 2017 року, відмовлено у задоволенні позову.

Судові рішення мотивовані тим, що рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 13 квітня 2010 року, яке набрало законної сили, встановлено той факт, що сторони досягли згоди щодо збільшення позовної давності до 5 років. Проте з позовом до суду АТ КБ "ПриватБанк" звернувся лише 29 вересня 2016 року, тобто після спливу позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявив відповідач.

У березні 2017 року позивач подав касаційну скаргу на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 02 лютого 2017 року, в якій просить оскаржені рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що проценти за кредитом та пеня за процентами підлягають стягненню із відповідача у межах позовної давності, що узгоджується із висновком Верховного Суду України, який викладено у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 25 січня 2006 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № DNH4KP86760040, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит в сумі 2 384,19 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Строк дії договору визначений до 25 січня 2008 року.

Згідно умов договору відповідач зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених договором, погашати заборгованість за кредитом щомісячними платежами в сумі 127,76 грн до 28 числа кожного місяця, відсотками за його використанням, а також сплачувати комісії на умовах цього ж договору.

Суди встановили, що станом на 19 вересня 2016 року існує заборгованість із відсотків та пені в сумі 18 570,68 грн.

У 2010 році АТ КБ "ПриватБанк" звертався до Крюківського районного суду м. Кременчука з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за цим кредитним договором. Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 13 квітня 2010 року позов банку задоволений. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитом в сумі 13 478,00 грн та судові витрати у справі. Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 13 квітня 2010 року встановлено той факт, що сторони досягли згоди щодо збільшення позовної давності до 5 років.

При відмові у задоволенні позовних вимог суди зробили висновок, що оскільки банк в 2010 році звертався до Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області, перебіг позовної давності було перервано, а, отже, на наступний день після пред'явлення позову перебіг позовної давності почався заново. Позивач звернувся до суду у вересні 2016 року, тобто після спливу позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявив відповідач.

Колегія суддів погоджується із цим висновком судів з таких підстав.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Згідно частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Встановивши, що з позовом до суду АТ КБ "ПриватБанк" звернувся лише 29 вересня 2016 року, тобто після спливу позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявив відповідач у запереченні на позовну заяву, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Оскільки оскаржені рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", яка підписана представником Сокуренко Наталією Вікторівною, залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 02 лютого 2017 року залишити без змін.