Постанова
Іменем України
15 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 299/1051/16-ц
провадження № 61-15718св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н.О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - адвокат ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_6,
представник відповідача - ОСОБА_7,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 21 березня 2017 року у складі суддів: Готри Т. Ю., Бисаги Т. Ю., Собослоя Г. Г.,
ВСТАНОВИВ :
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування своїх вимог зазначала, що перебувала з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_8. З липня 2012 року вона фактично припинила з відповідачем сімейні відносини, дитина проживає разом з нею та перебуває на її утриманні. Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 24 березня 2016 року стягнуто з відповідача на її користь аліменти на дитину в розмірі 1/3 частини із усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19 лютого 2016 року і до досягнення дитиною повноліття.
ОСОБА_4, посилаючись на те, що відповідач не надає належної матеріальної допомоги на дитину, не спілкується з нею, не піклується про фізичний і духовних розвиток дитини, не сплачує визначені рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 24 березня 2016 року аліменти на дитину, у зв'язку з чим вважаючи, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню доньки, просила суд позбавити ОСОБА_6 батьківських прав щодо малолітньої дитини - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути з відповідача на її користь судовий збір.
Заочним рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2016 року у складі судді Надопта А. А. позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено, позбавлено ОСОБА_6 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, стягнуто з відповідача на користь позивача 551,20 грн витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню малолітньої доньки.
Ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 12 січня 2017 року заяву ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2016 року залишено без задоволення.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявник пропустив строк на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду, причини пропуску цього строку не є поважними.
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 21 березня 2017 року заочне рішення Виноградівського суду Закарпатської області від 21 жовтня 2016 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 606,33 грн сплаченого судового збору.
Рішення апеляційного суду мотивоване відсутністю підстав для задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 21 березня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним та необгрунтованим, оскільки ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано із Виноградівського районного суду Закарпатської області.
29 травня 2017 року зазначена справа надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
22 червня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_6 на касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 21 березня 2017 року, які мотивовані тим, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, касаційна скарга ОСОБА_4 є безпідставною, а тому задоволенню не підлягає.
30 березня 2018 року зазначена справа надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та передана судді-доповідачу.
23 травня 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_4 для їх врахування під час розгляду справи.
Згідно із положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суди встановили, що з 2009 року по 2012 рік сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_8.
Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 24 березня 2016 року стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 аліменти на доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19 лютого 2016 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням органу опіки та піклування Виноградівської районної державної адміністрації від 25 липня 2013 року, ОСОБА_6 надано дозвіл на участь у вихованні доньки ОСОБА_8 шляхом встановлення зустрічей у присутності матері ОСОБА_4 відповідно із визначеним графіком.
Згідно з висновком органу опіки та піклування Виноградівської районної державної адміністрації від 01 серпня 2016 року щодо доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 відносно малолітньої доньки ОСОБА_8, орган опіки та піклування вважає недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_6
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 виходив з того, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню малолітньої доньки ОСОБА_8.
Відповідно до частини 1 статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Позбавлення батьківських прав на виховання дитини, захист її інтересів, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття, ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовних розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Суд апеляційної інстанції установив, що 17 червня 2016 року ОСОБА_6 звертався до служби у справах дітей із заявою про усунення перешкод ОСОБА_4 у спілкуванні з донькою ОСОБА_8, оскільки він бажає зустрічатися з дитиною, але відповідач чинить йому перешкоди у зустрічах.
Нез'явлення відповідача на зустрічі з дитиною відповідно до графіку, встановленого органом опіки та піклування, зумовлено характером його роботи, оскільки він працює водієм вантажного автомобіля внутрішнього та міжнародного сполучення й перебуває у відрядженнях, що підтверджується належними доказами.
Позивач належних та допустимих доказів на підтвердження факту ухилення відповідача від участі у вихованні дитини внаслідок його винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов'язками, що є підставою для можливості застосування до нього такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, не надала.
Враховуючи встановлені судом фактичні обставини у справі на підставі наданих сторонами доказів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді даної справи неправильно застосовані норми матеріального права чи порушені норми процесуального права, оскільки ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судами з додержанням норм процесуального права, що виходять за межі компетенції касаційного суду. Обставини, на які посилається позивач у касаційній скарзі, не впливають на правильний висновок судів першої та апеляційної інстанцій. Інші доводи касаційної скарги не містять у собі посилань на обставини чи докази, якими спростовуються встановлені судом обставини.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 21 березня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
В. І. Крат
' 'p' ' 'br'