Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І. КратаВ.І.,

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, Житловий кооператив "Зоря-239", виконавчий комітет Харківської міської ради,

треті особи: ОСОБА_6, комунальне підприємство "Харківське міське БТІ", приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Єрмакова Н. Я.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Харківської області від 21 червня 2017 року в складі колегії суддів Яцини В. Б., Бурлаки І. В., Карімової Л. В.,

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, житлового кооперативу "Зоря-239", виконавчого комітету Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_6, комунальне підприємство "Харківське міське БТІ", приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Єрмакова Н. Я., про визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним, визнання заповіту частково недійсним.

В обґрунтування позовних вимог указувала, що в 1970 році квартира АДРЕСА_1, що належить житловому кооперативу "Зоря-239", була надана батькам позивача ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на сім'ю з чотирьох осіб. Членом кооперативу стала мати позивача - ОСОБА_8, а батько зобов'язувався сплатити позику за спірну квартиру. У 1983 році батьки позивача розірвали шлюб, однак продовжували проживати разом та до 1988 року сплачували пайові внески за спірну квартиру.

ІНФОРМАЦІЯ_2 батько позивача помер, у зв'язку з чим позивач та її брат ОСОБА_6 звернулися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з підстав відсутності правовстановлюючих документів на квартиру.

Після смерті матері у 2015 році позивач дізналась, що право власності на спірну квартиру зареєстровано за матір'ю, яка заповіла її відповідачу - ОСОБА_5

Посилаючись на те, що спірна квартира була спільним майном її батьків як подружжя, однак батько не встиг оформити право власності на цю квартиру, а вона є спадкоємицею після смерті батька, просила визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, видане комунальним підприємством "Харківське міське БТІ" (далі - КП "Харківське міське БТІ") на ім'я ОСОБА_8, та визнати заповіт, складений від імені ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5, недійсним в частині розпорядження спірною квартирою та скасувати його в цій частині.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 27 березня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1, видане КП "Харківське міське БТІ" за розпорядженням міського голови від 05 грудня 2012 року №5019 на ім'я ОСОБА_8 Визнано недійсним заповіт, складений 10 січня 2013 року від імені ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єрмаковою Н. Я. в частині розпорядження заповідачем квартирою АДРЕСА_1 й скасовано його в цій частині. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із наявності підстав для визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на спірну квартиру та визнання недійсним заповіту, оскільки спірна квартира належала на праві спільної сумісної власності подружжя батькам позивача; розірвання шлюбу мало фіктивний характер і ОСОБА_8 в момент складання заповіту не мала права розпоряджатися спірною квартирою.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 21 червня 2017 року скасовано рішення суду першої інстанції, в задоволенні позову відмовлено. Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на квартиру та визнання заповіту недійсним, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, на підтвердження неправомірності набуття ОСОБА_8 права власності на спірну квартиру, а підстави, на які посилався суд першої інстанції, визнаючи заповіт недійсним, не ґрунтуються на законі.

У липні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд неправильно визначився із правовідносинами, які стали предметом спору, внаслідок чого висновки, викладені в оскаржуваному судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

30 серпня 2017 року від КП "Харківське міське БТІ" до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу, які мотивовані тим, що рішення апеляційного суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому касаційна скарга підлягає відхиленню.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) передбачено, щокасаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

21 квітня 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Суди встановили, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з 26 червня 1963 до 29 березня 1983 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

На підставі рішення міської житлової комісії від 29 березня 1970 року ОСОБА_8 включена до житлово-будівельного кооперативу "Зоря -239" з наданням двокімнатної квартири на сім'ю з чотирьох осіб за адресою: АДРЕСА_1.

22 квітня 1983 року ОСОБА_9 знятий з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2.

В грудні 1988 року вартість квартири виплачена повністю.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 помер.

24 грудня 2012 року ОСОБА_8 зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_1.

10 січня 2013 року ОСОБА_8 склала заповіт, яким заповіла належне їй на момент смерті майно ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 померла.

Ураховуючи, що ОСОБА_8 була членом житлового кооперативу і відповідно до положень статті 15 Закону України "Про власність", чинного на час існування спірних правовідносин, набула права власності на спірну квартиру, а ОСОБА_9 за життя не ставив питання про оформлення права власності на спірну квартиру та поділ спільного майна з ОСОБА_8 після розірвання шлюбу, знявся з реєстраційного обліку в спірній квартирі та проживав за новою адресою до самої смерті, - правильним є висновок апеляційного суду про відсутність спору між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 щодо права спільної сумісної власності подружжя на спірну квартиру.

Правильним є висновок апеляційного суду про те, що факт користування ОСОБА_8 спірною квартирою під час шлюбу з ОСОБА_8 та те, що шлюб був розірваний до повної сплати нею пайових внесків за спірну квартиру, не дає підстав для визнання свідоцтва про право власності за ОСОБА_8 на цю квартиру недійсним.

Законним і обґрунтованим є висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5, оскільки підстави визнання недійсним заповіту, на які позивач посилалась в обґрунтування позовних вимог, чинним законодавством не передбачені.

Ураховуючи встановлені судом обставини та надані сторонами докази, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд ухвалив рішення в межах заявлених позивачем вимог, на підставі наданих сторонами доказів та з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.