Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: АнтоненкоН. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., КратаВ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 20 липня 2017 року у складі судді Асташев С. А. та на постанову апеляційного суду Чернівецької області від 18 січня 2018 року у складі колегії суддів: Яремка В. В., Височанської Н. К., Одинака О. О.,

У листопаді 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до Новоселицького районного суду Чернівецької області з позовом до ОСОБА_6 про визнання заповіту недійсним.

В обґрунтування заявлених вимог посилалися на те, щоІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх тітка ОСОБА_7, після її смерті відкрилася спадщина.

Вони як спадкоємці п'ятої черги звернулися до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини, де дізналися про наявність заповіту ОСОБА_7, складеного 19 вересня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Гандабурою Г. П., за яким все майно спадкодавець заповіла ОСОБА_6

На час вчинення заповіту спадкодавець не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; заповіт складено проти справжньої волі спадкодавця, внаслідок застосування до неї фізичного та психічного тиску зі сторони відповідача; заповіт підписано не спадкодавцем, а іншою особою, належність підпису якій викликає сумніви.

Ураховуючи наведене, просили визнати заповіт недійсним.

Ухвалою судді Новоселицького районного суду Чернівецької області від 21 грудня 2015 року ОСОБА_9 заяву ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відвід головуючого судді Ляху Г. О. задоволено.

Ухвалою судді Новоселицького районного суду Чернівецької області від 04 січня 2016 року Павлінчука С. С. заяву ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відвід головуючого судді Павлінчука С. С. задоволено.

Рішенням зборів суддів Новоселицького районного суду від 29 січня 2016 року № 3 дану справу передано судді Новоселицького районного суду Чернівецької області Павлінчуку С. С. для вирішення питання визначення підсудності в порядку статті 116 ЦПК України в редакції, чинній на час вирішення цього питання.

Ухвалою судді Новоселицького районного суду Чернівецької області від 02 лютого 2016 року Павлінчука С. С. цивільну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання заповіту недійсним передано для розгляду в Садгірський районний суд м. Чернівці.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 20 липня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано недоведеністю позовних вимог.

Постановою апеляційного суду Чернівецької області від 18 січня 2018 року рішення Садгірського районного суду м. Чернівців від 20 липня 2016 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Рішення суду є законним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги висновку районного суду не спростовують.

У касаційній скарзі, поданій 23 лютого 2018 до Верховного Суду, ОСОБА_4, ОСОБА_5просять скасувати рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 20 липня 2017 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 18 січня 2018 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного і всебічного з'ясування обставин справи.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Садгірського районного суду м. Чернівці.

06 квітня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

На час розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7, яка за життя 19 квітня 2014 року склала заповіт і все своє майно заповіла ОСОБА_6

Позивачі як спадкоємці за законом п'ятої черги відповідно до статті 1265 ЦК України оспорюють зазначений заповіт з таких підстав: 1) на час вчинення заповіту спадкодавець не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; 2) заповіт складено проти справжньої волі спадкодавця, внаслідок застосування до неї фізичного та психічного тиску зі сторони відповідача; 3) заповіт підписано не спадкодавцем, а іншою особою, належність підпису якій викликає сумніви.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своє смерті.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

За клопотанням позивачів апеляційний суд призначив посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручив експертам Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України.

Згідно з висновком експертизи від 06 липня 2017 року № 30 ОСОБА_7 за життя за медичною допомогою до лікарів-психіатрів не зверталася, на обліку у лікаря-психіатра не перебувала. Однозначно констатувати наявність у ОСОБА_7 ознак будь-якого тяжкого психічного розладу на момент складання заповіту, як і зробити категоричний висновок про її психічну збереженість у вказаний період, неможливо.

Клопотань про призначення повторної експерти позивачі не заявили.

Ураховуючи наведене, висновок судів про відсутність належних доказів на підтвердження доводів позову про не усвідомлення ОСОБА_7 значення своїх дій і неможливість керувати ними на час складання заповіту, є обґрунтованим.

Згідно з частиною першою статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Відповідно до частин першої, другої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Належних і допустимих доказів на підтвердження факту застосування до ОСОБА_7 фізичного або психологічного тиску з боку відповідача чи інших осіб при складанні заповіту позивачі не надали.

Згідно з частинами першою другою статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Частиною четвертою статті 207 ЦК Українипередбачено, якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписати заповіт власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Відповідно до частин першої, другої статті 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою.

Суди встановили, що у зв'язку з хворобою ОСОБА_7 не могла підписати заповіт особисто, тому за її дорученням заповіт був підписаний ОСОБА_11 у присутності свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13, що відповідає частині четвертій статті 207, статті 1253 ЦК України.

Для з'ясування справжності підпису заповіту ОСОБА_11, а не іншою особою, апеляційний суд за клопотанням позивачів призначив судову почеркознавчу експертизу, яку позивачі не оплатили.

З урахуванням наведеного суди дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність підстав позову щодо неналежності підпису на заповіті особі яка його підписала.

Твердження позивачів про доброзичливі стосунки та піклування за померлою ОСОБА_7 спростовуються заявами та скаргами ОСОБА_7 до правоохоронних органів на незаконні дії позивачів відносно неї.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи судами, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання заповіту недійсним.

Вирішуючи спір між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановили обставини справи, дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про доведеність заявлених ними вимог та порушення норм процесуального права і не вирішення клопотань, що мають значення для правильного вирішення справи, є необґрунтованими та такими, що спростовуються встановленими судами обставинами справи та змістом судових рішень.

Інші доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки ґрунтуються на припущеннях і переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судами з додержанням норм процесуального права. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 20 липня 2017 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 18 січня 2018 року залишити без змін.