Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: АнтоненкоН. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., КратаВ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач: фізична особа-підприємець ОСОБА_5,

Малоданилівська селищна рада Дергачівського району Харківської області,

третя особа - Харківська обласна державна адміністрація,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року у складі судді Нечипоренко І. М. та постанову апеляційного суду Харківської області від 22 січня 2018 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Колтунової А. І., Маміної О. В.,

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5.), Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, третя особа - Харківська обласна державна адміністрація,в якому просила встановити нікчемність договору оренди землі від 24 жовтня 2006 року, укладеного між ФОП ОСОБА_5 та Малоданилівською селищною радою Дергачівського району Харківської області, і скасувати запис про реєстрацію даного договору.

В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що вона на підставі договору дарування від 12 квітня 2016 року є власником 20/100 частини комплексу (далі - комплекс або виробничі приміщення) АДРЕСА_1, загальною площею 2 415,10 кв. м, який розміщений на земельній ділянці загальною площею 0,9632 га, кадастровий номер НОМЕР_1.

Вона як співвласник комплексу позбавлена можливості оформлення в установленому порядку права користування земельною ділянкою, оскільки земельна ділянка є державною власністю та використовується ФОП ОСОБА_5 на підставі нікчемного договору оренди землі від 24 жовтня 2006 року, за умовами якого Малоданилівська селищна рада всупереч діючого законодавства передала йому цю земельну ділянку у користування.

Вважаючи зазначений договір оренди нікчемним з підстав, передбачених частиною другою статті 228 ЦК України, ОСОБА_4 просила позов задовольнити.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківсьої області від 20 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.

Постановою апеляційного суду Харківської області від 22 січня 2018 року рішення Дергачівського районного суду Харківсьої області від 20 листопада 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права. Районний суд повно та всебічно з'ясував обставини справи і надав їм відповідну правову оцінку.

У касаційній скарзі, поданій 16 лютого 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 20 листопада 2017 рокута постанову апеляційного суду Харківської області від 22 січня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, оскільки вони ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Судами не надано відповідної оцінки наданим нею доказам, не спростовано її доводи щодо нікчемності укладеного договору оренди земельної ділянки укладеного між селищною радою та ФОП ОСОБА_5

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Дергачівського районного суду Харківської області

13 квітні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ФОП ОСОБА_5, поданий його адвокатом ОСОБА_6, який мотивований тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими. Позивач не довела факт порушення її прав в результаті протиправних дій відповідачів.

17 квітня 2018 року до Верховного Суду надійшли пояснення Харківської обласної державної адміністрації на касаційну скаргу, мотивовані тим, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

20 березня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди встановили, що 24 жовтня 2006 року Малоданилівська селищна рада Дергачівського району Харківської області та ФОП ОСОБА_5 уклали договір оренди спільної неподільної земельної ділянки загальною площею 0,9632 га по АДРЕСА_1 на якій знаходяться виробничі приміщення, строком на 49 років.

Договір зареєстрований в Харківській регіональній філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040669300013.

Згідно з пунктом 1 договору оренди потенційними користувачами земельної ділянки є ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ТОВ "АТП-2029", суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_10, як власники частин у комплексі, що знаходиться на її території.

Задоговором дарування від 12 квітня 2016 року ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 подарували ОСОБА_4 20/100 частин укомплексі загальною площею 2415,10 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1

Зазначений комплекс розташований на земельній ділянці державного фонду загальною площею 0,9632 га кадастровий номер НОМЕР_1, частина якої перебуває в користуванні дарувальників на підставі договорів оренди.

Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_4 просила визнати договір оренди земельної ділянки від 24 жовтня 2006 року нікчемним як укладений з порушенням публічного порядку, посилаючись на те, що селищна рада, укладаючи зазначений договір оренди, вийшла за межі своїх повноважень, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту та належить до земель державної власності.

Загальні положення про правочин визначені главою 16 ЦК України (435-15) .

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України в редакції, чинній на час укладення оскаржуваного правочину, встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою, другою статті 228 ЦК Україниправочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до статті 228 ЦК Україниправочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він:

1) спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) спрямований на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК Українипідлягає з'ясуванню чи мали намір порушити публічний порядок сторони або одна із сторін правочину. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Суди встановили, що позивач не зазначила обставини, наявність яких давала б підстави вважати, що договір оренди земельної ділянки порушує публічний порядок. Зміст спірного договору оренди не свідчить про його нікчемність з передбачених статтею 228 ЦК Українипідстав, позивач не довела факту порушення цим договором публічного порядку. Належних і допустимих доказів про намір порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін суду не надано.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи спір між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановили обставини справи, дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що судами недостатньо оцінено фактичні обставини справи, є необґрунтованими і спростовуються встановленими судами фактичними обставинами справи.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів першої і апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої і апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 22 січня 2018 року залишити без змін.