розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Білий Аіст" на рішення Апеляційного суду Одеської області, у складі колегії суддів: Черевка П. М., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., від 22 лютого 2017 року.

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Білий Аіст"

(далі - ОСББ "Білий Аіст") про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку та інших сум.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 04 жовтня 2010 року він працював в ОСББ "Білий Аіст" на посаді керуючого справами. 29 квітня 2016 року був звільнений наказом № 4-к за власним бажанням, про що в цей же день зроблений відповідний запис в його трудовій книжці. Позивач у день звільнення отримав нараховану йому заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку за 1 рік. Всього загальна сума виплат склала 5 252, 43 грн.

За весь період роботи з 04 жовтня 2010 року по 29 квітня 2016 року позивач жодного разу не був у відпустці, таким чином у нього накопичилося 5,5 невикористані відпустки, сума компенсації за які складає 9 936, 65 грн. В день звільнення відповідач відмовився сплатити всі кошти, пославшись на відсутність грошових коштів.

Із урахуванням зазначеного, позивач звернувся до суду із цим позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки виплати вказаної компенсації у розмірі 24 226, 69 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси, у складі судді Бескровного Я. В., від 08 грудня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач звернувся до суду із пропуском тримісячного строку (частина перша статті 233 КЗпП України), клопотання про поновлення строку не порушував. Компенсація за невикористану щорічну відпустку є одноразовою виплатою, яка не є складовою заробітної плати, а тому на вказані позовні вимоги не поширюються положення частини другої статті 233 КЗпП України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСББ "Білий Аіст" на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані щорічні відпустки у сумі 9 936, 65 грн, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у сумі 14 290, 04 грн, а всього 24 226, 69 грн.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, районним судом не враховано рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (v008p710-13) , яким суд роз`яснив, що положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами, необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежуються будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСББ "Білий Аіст" просить скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 лютого 2017 року та залишити

в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права

і порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини другої статті 233 КЗпП України. Для звернення до суду з позовом про порушення права працівника встановлено тримісячний трок, окрім позовів про звільнення, де строк позовної давності установлений в один місяць, та позовів про порушення оплати праці, звернення до суду з якими не обмежено будь-яким строком. Апеляційним судом безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення частини першої статті 233 КЗпП України, оскільки компенсація за невикористану відпустку не є складовою заробітної плати.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19)

(далі - ЦПК України (1618-15) ), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України (1618-15) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку

за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 рокусправу за позовом ОСОБА_1 до ОСББ "Білий Аіст" про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку та інших сум призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

07 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 520/10695/16-ц передано судді-доповідачу.

Відзивів (заперечення) на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 04 жовтня 2010 року позивач працював

в ОСББ "Білий Аіст" на посаді керуючого справами і 29 квітня 2016 року

був звільнений наказом № 4-к за власним бажанням, про що в цей же день зроблений відповідний запис у його трудовій книжці. Позивач у день звільнення отримав нараховану йому заробітну плату та компенсацію

за невикористану відпустку за 1 рік, що підтвердив у судовому засіданні.

05 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою

про стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки виплати вказаної компенсації у загальному розмірі 24 226, 69 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтями 116, 117 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України).

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України "Про оплату праці".

Стаття 2 Закону України "Про оплату праці" у свою чергу визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Згідно з пунктом 2.2.12 розділу 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 (z0114-04) , компенсація за невикористану відпустку входить до фонду додаткової заробітної плати.

Відповідно до статті 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України).

Аналогічна норма міститься у статті 24 Закону України "Про відпустки", згідно якої у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А І групи.

З аналізу положень статті 24 Закону України "Про відпустки" та статей 47, 83 КЗпП України слідує, що грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку відноситься до сум, які належать до виплати працівникові при звільненні відповідно до вимог частини першої статті 116 КЗпП України.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши доводи сторін спору, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за весь час затримки її виплати.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно зі статтею 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у аспекті надання офіційного тлумачення положенням частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку із статтями 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 Конституційним Судом України роз`яснено, що працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Зазначені норми трудового законодавства та висновки Конституційного Суду України були правильно застосовані апеляційним судом під час вирішення цього спору.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення апеляційного суду ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильного висновку апеляційного суду по суті спору, не свідчать про наявність підстав для скасування оскарженого судового рішення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Головуючий	Є. В. Синельников
Судді	О. М. Осіян
	Н. Ю. Сакара
	С. Ф. Хопта
	В. В. Шипович