розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 25 квітня 2017 року у складі судді Никифорова Є. О. та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 14 червня 2017 року у складі колегії суддів: Вейтас І. В., Колісниченка А. Г., Радченка С. В.,

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до приватного підприємства "Генгорка" (далі - ПП "Генгорка"), в якому просив стягнути з відповідача на його користь кошти, внесені за договором про співробітництво від 01 січня 2009 року у розмірі 171 500 грн.

Позов мотивовано тим, що 01 січня 2009 року між позивачем та ПП "Генгорка" укладено у письмовій формі договір про співробітництво строком на 10 років, за умовами якого, сторони зобов'язались спільно інвестувати кошти в організацію торгівельної діяльності продовольчими товарами, алкогольними напоями та тютюновими виробами в нежитловому приміщенні магазину "Океан", розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з метою отримання прибутку, пропорційно сумі інвестування. Сума внеску позивача у спільну діяльність становить: на ремонт приміщень - 6 553,50 доларів США, на обладнання, матеріали, інвентар - 6 553,50 доларів США. Сума спільного інвестування на день підписання договору співпраці була фактично передана позивачем директору ПП "Генгорка". 12 жовтня 2016 року позивач направив відповідачу лист про припинення договору від 01 січня 2009 року та повернення суми внеску, але на даний час відповідь від відповідача не отримана.

Посилаючись на наведене, позивач просив суд стягнути з ПП "Генгорка" на його користь кошти, внесені за вказаним договором про співробітництво в розмірі 171500 грн, що в еквіваленті згідно з курсом Національного банку України станом на 12 грудня 2016 року становило 6533,50 доларів США та витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 25 квітня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за змістом статей 1133, 1134, 1141 ЦК України у разі припинення договору простого товариства підлягають поверненню учасниками лише речі, передані ними у спільне володіння та (або) користування учасників, а не вклади учасників, що набувають статусу спільної власності учасників, а тому вимоги про стягнення суми вкладу не ґрунтуються на законі. Позивачем також не доведено належними та допустимими доказами факт передачі суми вкладу відповідачу.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 14 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не доведено здійснення сторонами внесків за вказаним договором, не доведено факт закупівлі обладнання та інвентарю, наявність та обсяг майна товариства.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно не прийняли до уваги положення статей 530, 629, 1133, 1134, 1142 ЦК України, дійшовши висновків, які не відповідають обставинам справи та не підтверджені належними доказами. Суди дійшли помилкових висновків про неможливість повернення вкладу, внесеного учасником у спільну діяльність в якості грошових коштів (грошей), і про те, що грошові кошти не є річчю, оскільки грошам властиві ознаки родових і подільних речей. Позивач вважає, що ним доведено факт внесення вкладу в розмірі 13 107 доларів США, за договором про співробітництво та використання цієї суми на цілі, визначені договором, а тому висновок судів про відсутність підстав для стягнення з відповідача внесеного позивачем вкладу є помилковими.

Вся сума спільного інвестування на день підписання договору співпраці була фактично передана позивачем директору ПП "Генгорка" в особі ОСОБА_7, який фактично одержав та розпоряджався вкладами учасників договору співпраці одноособово.

Апеляційний суд, не розглянувши клопотання представника позивача адвоката ОСОБА_8 про відкладення розгляду справи, фактично порушив принцип змагальності сторін та можливість обґрунтовано доводити підстави для скасування рішення суду першої інстанції, можливість надати до суду нові докази по справі, заявляти відповідні клопотання у суді та ознайомитись з запереченнями відповідача, які не були направлені на адресу позивача. Розгляд справи апеляційним судом за відсутності представника позивача призвело до неправильних висновків суду.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на вищевказані судові рішення. Справу витребувано із суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів".

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

18 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направив.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом установлено, що 01 січня 2009 року між сторонами укладено договір про співробітництво строком на 10 років, за умовами якого, сторони зобов'язались спільно інвестувати кошти в організацію торгівельної діяльності продовольчими товарами, алкогольними напоями та тютюновими виробами в нежитловому приміщенні магазину "Океан", розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з метою отримання прибутку, пропорційно сумі інвестування.

За своїм змістом укладений між сторонами договір про співробітництво є договором про спільну діяльність.

Згідно зі статтями 1132, 1133 ЦК за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

Частиною другою статті 1141 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін.

Відповідно до пункту 6.1, 6.2 договору, сума внесків сторін у спільну діяльність є рівною становить: на ремонт приміщень - по 6 553,50 доларів США, на обладнання, матеріали, інвентар - по 6 553,50 доларів США.

Пунктами 5.2, 5.3 договору передбачено, що ведення спільних справ, податкового та бухгалтерського обліку, доручається ПП "Генгорка".

Пункти 6.1, 6.2 договору визначають розміри вкладів кожного учасників.

Разом з тим, зазначені положення договору не можуть розцінюватись, як належне підтвердження фактичної передачі позивачем вказаних сум ПП "Генгорка".

Письмових доказів на підтвердження факту передачі грошей матеріали справи не містять.

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги позивача про доведення ним факту передачі вказаних у пунктах 6.1, 6.2 договору коштів директору ПП "Генгорка" вбачаються необґрунтованими оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.

Посилання заявника на порушення апеляційним судом норм процесуального права у зв'язку з невирішенням клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та розгляд справи у його відсутність спростовуються матеріалами справи, зокрема, зазначене клопотання було розглянуто апеляційним судом у судовому засідання, що відображено в журналі судового засідання. Позивач та його представник були повідомлені належним чином про день, час та місце розгляду справи, у судове засідання під час апеляційного розгляду двічі не з`явилися, не були обмежені у праві брати участь у розгляді справи. Крім того, за результатами апеляційного розгляду судом перевірені усі доводи апеляційної скарги позивача та обставини, на які він посилався, висновки щодо яких містяться в мотивувальній частині постановленої ухвали.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.