розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 січня 2017 року у складі судді Чередніченко Н. П. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 24 липня 2017 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Панченка М. М., Слюсар Т. А. та касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, подану її представником ОСОБА_6, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 січня 2017 року, додаткове рішення цього ж суду від 27 січня 2017 року у складі судді Чередніченко Н. П. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 24 липня 2017 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Панченка М. М., Слюсар Т. А.,

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5.) про захист прав споживача, стягнення пені, відшкодування моральної шкоди, зобов'язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04 травня 2016 року ОСОБА_4 (замовник) уклала з ФОП ОСОБА_5 (виконавець) договір про надання послуг з виготовлення та поставки меблів на замовлення (далі - договір), згідно з умовами якого виконавець зобов'язувався виготовити та поставити меблі за завданням замовника та виконати монтаж меблів в дитячій кімнаті.

ОСОБА_4 стверджувала, що на виконання умов договору сплатила ФОП ОСОБА_5 частину коштів в розмірі 60 480,00 грн із 67 200,00 грн, решту суми повинна була сплатити після монтажу меблів.

Відповідно до умов договору та з урахуванням часткової оплати послуг виконавець повинен був здійснити поставку та монтаж меблів до 27 червня 2016 року, однак прострочив виконання такого зобов'язання на 18 днів.

16 липня 2016 року було розпочато монтаж замовлених меблів, під час якого виявлено відсутність деяких матеріалів та недоліки меблів, в зв'язку з чим 18 липня 2016 року монтаж меблів було припинено. При цьому виконавець усно відмовився виправити або замінити меблі, залишивши їх незмонтованими, хоча відповідно до пункту 3.4 договору монтаж меблів мав бути виконаний протягом 3 днів.

ОСОБА_4 стверджувала, що неодноразово намагалася вирішити конфлікт з відповідачем у позасудовому порядку шляхом усного спілкування, офіційного спілкування електронною поштою, звернення до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, однак відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання не виконав, недоліки меблів не усунув.

Також, посилаючись на статтю 10 Закону України "Про захист прав споживачів", позивач стверджувала, що у зв'язку із простроченням ФОП ОСОБА_5 своїх зобов'язань вона повинна сплатити їй пеню розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги).

Крім того, ОСОБА_4 зазначала, що у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору, їй заподіяно моральну шкоду, оскільки після виявлення недоліків в поставлених меблях представники відповідача та чоловік відповідача ОСОБА_8 поводили себе зухвало, погрожували стягненням штрафу, постійно здійснювали тиск. Вказувала, що вільний час змушена була витрачати на телефонні дзвінки, написання заяв, скарг, претензій та була позбавлена можливості належним чином спланувати відпустку. Сплачені нею кошти для неї та її родини є значними, їх довелося заощаджувати майже два роки, а тому думка про їх неповернення спричинила їй тривалі переживання. Завдана моральна травма позбавила її можливості нормально спілкуватися з родиною та друзями, спричинила погіршення відносин з близькими та родичами.

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 подала до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій посилалася на те, що пункти 8.3, 8.4 та 6.3 договору про надання послуг з виготовлення та поставки меблів на замовлення містять умови, які є нерівними та несправедливими, а тому їх необхідно визнати недійсними.

Зокрема, пунктом 8.3 договору передбачено, що у випадку недотримання виконавцем строків виготовлення меблів, він сплачує замовнику пеню у розмірі 0,2 % вартості несвоєчасно виготовлених меблів за кожен день прострочення, але не більше 10 % ціни меблів (6 720, 00 грн). Водночас пункт 8.4 договору зобов'язує замовника у разі прострочення строків оплати сплати виконавцю пеню розмірі 0,2 % вартості меблів за кожен день прострочення, але не більше ніж загальна ціна меблів (67 200,00 грн), тобто відповідальність замовника є значно вищою.

При цьому ОСОБА_4 вважала, що пункт 8.3 договору суперечить частині п'ятій статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", відповідно до положень якої пеня за прострочення виконання роботи чи надання послуги згідно з договором сплачується споживачеві у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) за кожний день прострочення.

Таким, що суперечить вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , вважала і пункт 6.3 договору, відповідно до якого незалежно від претензій щодо якості меблів чи їх монтажу замовник зобов'язаний оплатити роботи виконавця відповідно до підпункту 4.2.4 Договору.

У заяві про збільшення позовних вимог, окрім наведеного, ОСОБА_4 обґрунтовувала суму пені, яку необхідно стягнути з відповідача, у зв'язку зі збільшенням кількості днів прострочки виконання зобов'язання.

На підставі викладеного позивач просила визнати недійсними пункти 8.3, 8.4, 6.3 договору про надання послуг з виготовлення та поставки меблів на замовлення від 04 травня 2016 року б/н, укладеного між сторонами, стягнути з ФОП ОСОБА_5 на її користь 217 728,00 грн пені за невиконання зобов'язання за цим договором, 30 000,00 грн відшкодування моральної шкоди, а також зобов'язати ФОП ОСОБА_5 безоплатно усунути недоліки меблів у власному виробничому приміщенні.

У жовтні 2016 року ФОП ОСОБА_5 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором, який у листопаді 2016 року уточнила.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що на виконання укладеного між сторонами 04 травня 2016 року договору виконавець здійснив виготовлення, поставку та монтаж меблів в строки та в порядку, визначені цим договором. ОСОБА_4 не сподобалися змонтовані меблі. З порушенням вимог пунктів 6. 3, 6. 4. договору, які передбачають обов'язок повної оплати замовником отриманих послуг, сторонами було погоджено дефектний акт, а замовнику запропоновано надати можливість виконавцю усунути виявлені недоліки меблів, однак ОСОБА_4 чинила перешкоди виконавцю для усунення недоліків меблів.

ФОП ОСОБА_5 стверджувала, що відповідно до пункту 6.3 договору незалежно від претензій щодо якості меблів чи їх монтажу замовник зобов'язаний оплатити роботи виконавця у розмірі 6 720,00 грн, чого ОСОБА_4 не зробила.

ФОП ОСОБА_5 зазначала, що у зв'язку із несплатою зазначеної суми коштів із замовника необхідно стягнути пеню у розмірі 0,2 % вартості меблів за кожен день прострочення на підставі пункту 8.4 договору.

З огляду на викладене ФОП ОСОБА_5 просила стягнути з ОСОБА_4 на її користь 24 460,80 грн заборгованості за договором про надання послуг з виготовлення та поставки меблів на замовлення від 04 травня 2016 року, яка складається з суми боргу в розмірі 6 720,00 грн та пені в розмірі 17 740,80 грн; витрати, пов'язані розглядом справи в суді, покласти на ОСОБА_4

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 23 січня 2017 року з урахуванням ухвали цього ж суду від 08 травня 2017 року про виправлення описки позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 пеню за невиконання умов договору в сумі 6 720,00 грн та відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000, 00 грн.

У задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_5 відмовлено.

Вирішено питання судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 належним чином виконала умови укладеного нею з ФОП ОСОБА_5 договору, сплативши виконавцю 60 480,00 грн, однак виконавець прострочив виконання зобов'язання з доставки меблів на 18 днів. У зв'язку з цим з ФОП ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 необхідно стягнути передбачену договором пеню в розмір 10 % вартості меблів.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_4 в частині визнання недійсними пунктів 8.3, 8.4, 6.3 договору, суд першої інстанції посилався на те, що при укладанні договору волевиявлення його сторін було вільним, порушень не було допущено як з однієї так і з другої сторони, при підписанні акта виконаних робіт від 15 липня 2016 року сторони підтвердили відсутність претензій, а тому підстави для задоволення цієї вимоги відсутні.

Задовольняючи позов ОСОБА_4 в частині стягнення відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що поставлені замовнику меблі дійсно мали недоліки, які зафіксовані фотознімками та не заперечуються виконавцем. Сторони неодноразово намагалися вирішити конфлікт у позасудовому порядку, проте меблі і на момент розгляду справи знаходяться в розібраному вигляді в одній із кімнат квартири замовника, що заподіює їй моральну шкоду.

При цьому суд зазначив, що розмір заподіяної ОСОБА_4 шкоди не залежить від наявності майнової шкоди, вартості товару (робіт, послуг), суми неустойки, а ґрунтується на характері й обсязі моральних і фізичних страждань, заподіяних споживачеві, ставленням виконавця робіт до виконання умов договору і складає 20 000,00 грн.

Додатковим рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 27 січня 2017 року доповнено рішення Голосіївського райсуду м. Києва від 23 січня 2017 року.

Зобов'язано ФОП ОСОБА_5 безоплатно усунути недоліки меблів, які були поставлені до квартири ОСОБА_4 на виконання умов договору від 04 травня 2016 року б/н, у власному приміщенні протягом десяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Додаткове рішення мотивовано тим, що виконавець усупереч умовам договору здійснив замовнику доставку меблів, які містять недоліки, що унеможливлюють їх монтаж та подальше використання. На момент розгляду справи неукомплектовані меблі знаходяться в одній із кімнат квартири, а представник відповідача не заперечив можливості усунення недоліків цих меблів.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 24 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 та апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_5, подану її представником ОСОБА_7, задоволено частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 січня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання ФОП ОСОБА_5 безоплатно усунути недоліки меблів у власному виробничому приміщенні скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Зобов'язано ФОП ОСОБА_5 безоплатно усунути недоліки меблів, які виготовлялися на замовлення ОСОБА_4, у власному виробничому приміщенні.

Рішення суду в частині стягнення відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн скасовано та відмовлено в задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення пені та визнання окремих пунктів договору недійсним та зустрічних позовних вимог ФОП ОСОБА_5

Ухвалюючи нове рішення в частині позовних вимог ОСОБА_4 про зобов'язання ФОП ОСОБА_5 безоплатно усунути недоліки меблів у власному виробничому приміщенні, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до тексту додаткового рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 січня 2017 року 04 листопада 2016 року ОСОБА_4 змінила позовні вимоги як в частині збільшення пені, так і в частині зобов'язання ФОП ОСОБА_5 безоплатно усунути недоліки меблів у власному виробничому приміщенні. Однак ця позовна вимога, як зазначено в тексті, не була вирішена під час прийняття рішення у справі. За таких обставин рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 січня 2017 року та додаткове рішення цього суду від 27 січня 2017 за своїм змістом в частині вирішення цих позовних вимог є суперечливими, оскільки рішення містить відмову, а додаткове - задоволення цих позовних вимог.

Відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 в частині відшкодування моральної шкоди апеляційний суд мотивував тим, що матеріали справи, доводи апеляційної скарги ФОП ОСОБА_5 та зміст оскаржуваних рішень свідчать про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28 серпня 2017 року виправлено описки у вступній та резолютивній частинах рішення Апеляційного суду міста Києва від 24 липня 2017 року.

Зокрема, постановлено в другому абзаці резолютивної частини рішення замість фрази на початку речення "рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року" вважати написаним "Додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 січня 2017 року та рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року".

10 серпня 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення її позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати недійсними з моменту укладання пункти 8.3, 8.4, 6.3 договору про надання послуг з виготовлення та поставки меблів на замовлення від 04 травня 2016 року б/н, укладеного між нею та ФОП ОСОБА_5; стягнути з ФОП ОСОБА_5 на її користь 217 728,00 грн пені за невиконання зобов'язання за цим договором та 20 000,00 грн відшкодування моральної шкоди; в іншій частині оскаржувані нею рішення залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що оспорювані пункти договору суперечать актам цивільного законодавства, є нерівними, оскільки передбачена в договорі відповідальність замовника є значно вищою, ніж відповідальність виконавця. Зокрема, пунктами 8.3 та 8.4 договору передбачено, що максимальний розмір пені, який може бути стягнуто з виконавця за невиконанням своїх зобов'язань, становить 6 720,00 грн, у той час як максимальний розмір пені, що підлягатиме стягненню із замовника, встановлено в межах всієї вартості послуг - 67 200,00 грн.

На думку ОСОБА_4, згаданими пунктами договору права споживача стосовно виконавця порушуються та обмежуються у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання виконавцем договірних умов, що відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" є підставою для визнання таких пунктів договору недійсними.

Разом із тим ОСОБА_4 стверджувала, що пункт 6.3 договору, згідно з яким незалежно від претензій щодо якості меблів та їх монтажу замовник зобов'язаний оплатити роботи виконавця в повному обсязі, встановлює обов'язок споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо виконавець не виконає своїх, що відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" є підставою для визнання таких пунктів договору недійсними.

З приводу оскаржуваного рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову про стягнення відшкодування моральної шкоди ОСОБА_4 зазначила, що факт порушення виконавцем умов договору свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, відшкодування якої на підставі статті 23 ЦК України та статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" необхідно стягнути з ФОП ОСОБА_5 на її користь.

Крім того, у касаційній скарзі зазначено, що висновки судів про необхідність стягнення з ФОП ОСОБА_5 пені за прострочення виконання зобов'язань у встановленому договором розмірі є помилковими та такими, що суперечать вимогам частини п'ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", якою передбачено, що у разі просточення виконавцем виконання роботи за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи та не обмежується будь-якою сумою.

При цьому вказано, що суди неправильно стягнули з ФОП ОСОБА_5 пеню лише за недодержання строків виготовлення меблів, оскільки відповідачем окрім порушення зазначеної умови договору порушено також строки поставки, монтажу та усунення недоліків меблів.

15 серпня 2017 року ФОП ОСОБА_5 через свого представника ОСОБА_6 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та додаткове рішення суду першої інстанції, а також рішення апеляційного суду в частині зобов'язання ФОП ОСОБА_5 безоплатно усунути недоліки меблів у власному виробничому приміщенні, які виготовлялися на замовлення ОСОБА_4, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_4 про безоплатне усунення недоліків меблів у власному виробничому приміщенні відмовити, а зустрічний позов ФОП ОСОБА_5 задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що ФОП ОСОБА_5 виконала свої зобов'язання за укладеним з ОСОБА_4 договором, а саме здійснила виготовлення, поставку та монтаж меблів. Після монтажу меблів сторонами договору погоджено дефектний акт, запропоновано ОСОБА_4 усунути виявлені недоліки меблів, однак вона чинила перешкоди виконавцю усувати недоліки.

У касаційній скарзі також зазначено, що оскільки ОСОБА_4 не сплатила ФОП ОСОБА_5 залишок коштів у розмірі 6 720,00 грн, які відповідно до пункту 4.2 договору вона повинна була сплатити після монтажу, з неї на підставі пункту 8.4 договору необхідно стягнути пеню, чого суди помилково не зробили.

З приводу додаткового рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 січня 2017 року в касаційній скарзі зазначено, що це рішення ухвалено судом першої інстанції із власної ініціативи, без належного повідомлення сторін про час та дату розгляду питання про ухвалення додаткового рішення, що є порушенням вимог статті 220 ЦПК України 2004 року.

Разом із тим, ФОП ОСОБА_5 стверджувала, що, ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд вдруге задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4 щодо безоплатного усунення виконавцем недоліків меблів у власному виробничому приміщенні. Отже у справі існує два різних рішення (додаткове рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду), яким ФОП ОСОБА_5 зобов'язано усунути недоліки меблів у власному приміщенні, хоча згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Водночас зазначала, що апеляційний суд, як і суд першої інстанції, при ухваленні додаткового рішення, зобов'язуючи ФОП ОСОБА_5 усунути недоліки доставлених ОСОБА_4 меблів у власному виробничому приміщенні, не посилався на відповідний пункт укладеного між сторонами договору та не зазначив жодну норму законодавства, якою передбачено усувати недоліки роботи у власному виробничому приміщенні. При цьому суд не звернув уваги на факт відсутності у відповідача виробничого приміщення, а також не вирішив питання про порядок усунення недоліків, а саме: які недоліки наявні в доставлених позивачу меблях, які конкретно недоліки необхідно усунути, хто несе витрати, пов'язані з демонтажем меблів та їх транспортуванням.

22 вересня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_4 на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_5, в яких вона просила згадану касаційну скаргу відхилити.

У запереченнях ОСОБА_4 стверджувала, що оскаржувані рішення в частині вирішення позовних вимог про зобов'язання ФОП ОСОБА_5 усунути недоліки меблів у власному приміщенні є законними та обґрунтованими.

Зазначала, що усунення недоліків меблів не може відбуватися в її квартирі, оскільки це буде супроводжуватись брудом, пилом, що може негативно вплинути на здоров'я її дитини.

Крім того, ОСОБА_4 зазначала про безпідставність зустрічного позову, пред'явленого ФОП ОСОБА_5

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - ЦПК України (1618-15) ) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

29 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 04 травня 2016 року ОСОБА_4 таФОП ОСОБА_5уклали договір про надання послуг з виготовлення та поставки меблів на замовлення, згідно з умовами якого ФОП ОСОБА_5 (виконавець) зобов'язується виконати роботи з виготовлення та поставки меблів за завданням ОСОБА_4 (замовника), а саме меблів у дитячу кімнату: шафу-купе, стелажі (3 шт.), стіл з тумбою, ліжко. У свою чергу, замовник зобов'язувалася оплатити виконані роботи.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2.1, 4.2.2, 4.2.3, 4.2.4 договору загальна вартість виготовлення, поставки та монтажу меблів складає 67 200,00 грн, з яких: 7 540,00 грн замовник сплачує у момент підписання договору, 39 500,00 грн - не пізніше 12 травня 2016 року шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця, 13 440,00 грн - в момент поставки меблів на об'єкт, решту 6 720,00 грн - відразу після виконання монтажу меблів.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що відповідач зобов'язується поставити меблі на об'єкт в строк не пізніше шести тижнів з моменту остаточного заміру або з моменту надання креслень, завірених підписом. Якщо замовник несвоєчасно оплачує передбачені підпунктом 4.2.2 договору кошти, строк виконання робіт може продовжуватися виконавцем на період затримки.

Пунктом 3.4 договору зобов'язано виконавця виконати монтаж меблів протягом трьох днів з дати поставки меблів.

Приймання-передача результатів робіт оформляється двосторонніми актами приймання-передачі результатів робіт, які складаються і підписуються після закінчення відповідних етапів робіт в двох примірниках виконавцем та надається для підпису замовнику. Якщо у замовника є претензії щодо якості робіт, він зазначає про них на звороті акта. Якщо замовник відмовляється письмово вказати свої претензії, про це зазначається в акті, і він вважається дійсним без підпису замовника (пункт 6.1 договору).

Замовник зобов'язаний прийняти результати робіт, виконаних підрядником, одразу ж після повідомлення виконавцем про завершення робіт, оглянути їх, і в разі виявлення допущення у роботі відступів від умов договору (завдання) або інших недоліків вказати їх в акті прийому-передачі або ж окремо - в дефектному акті. В такому разі сторони зобов'язуються протягом п'яти робочих днів шляхом переговорів встановити чи є в наявності вказані замовником дефекти, чи виконавець їх усуне, чи сплатить за них компенсацію, чи претензії замовника є необґрунтованими. Якщо замовник письмово не вказує на недоліки в момент прийняття робіт, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору (завдання) або недоліки у виконаній роботі (пункт 6.2 договору).

Пунктом 6.3 договору передбачено, що незалежно від претензій щодо якості меблів чи їх монтажу замовник зобов'язаний оплатити роботи виконавця відповідно до пункту 4.2.4 договору.

Згідно з пунктом 6.4 при наявності претензій щодо якості монтажу меблів замовник та виконавець, після повної оплати по договору, підписують акт приймання-передачі результатів робіт та дефектний акт. Такий акт підписується сторонами протягом 5 робочих днів з дня монтажу меблів виконавцем. В акті замовником зазначаються недоліки, за погодженням з виконавцем зазначаються строки виправлення таких недоліків.

Відповідно до пункту 8.3 договору у випадку недотримання виконавцем строків виготовлення меблів виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,2 % вартості несвоєчасно виготовлених меблів за кожен день прострочення, але не більше ніж 10% ціни меблів, визначеної у пункті 4.1 договору. Пеня не нараховується під час усунення недоліків меблів.

Відповідно до пункту 8.4 договору у випадку прострочення замовником строків оплати, встановлених у пункті 4.2 договору, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,2 % вартості меблів за кожен день прострочення, але не більше ніж загальна ціна меблів.

На виконання умов договору ОСОБА_4 сплатила ФОП ОСОБА_5 кошти в загальному розмірі 60 480,00 грн: 7 540,00 грн - 04 травня 2016 року, у момент підписання договору; 39 500,00 грн - 17 травня 2016 року; 13 440,00 грн - 15 липня 2016 року після здійснення доставки меблів.

Судами встановлено та сторонами не заперечувалося, що, оскільки ОСОБА_4 сплатила ФОП ОСОБА_5 передбачені пунктом 4.2.2 кошти 17 травня 2016 року, виконавець повинен був поставити меблі на об'єкт не пізніше 27 червня 2016 року.

Однак доставку меблів у квартиру, де проживає ОСОБА_4, здійснено 15 липня 2016 року. Після доставки сторони підписали акт виконаних робіт, яким сторони погодили, що виконавець надав, а замовник прийняв послуги з виготовлення та поставки меблів. На звороті акта ОСОБА_4 зафіксувала відсутність деяких матеріалів доставлених меблів, а саме: ручки 7 шт. арт. 16191, фасад шафи-купе зі склом діамант матове RAL 9010, розсувна система "квадро браш нікель" комплект.

Під час здійснення монтажу меблів виявлені їх недоліки, а саме: шафа купе не відповідає затвердженим проектам візуалізації та кресленням; три стелажі мають дефекти у вигляді зазорів між стіною та стінками до 3 см, полиці стелажів мають виступи, щілини і деформації від 2 до 5 мм; один стелаж взагалі неможливо змонтувати в зв'язку з помилками в замірах; деталі стелажів мають пошкодження. Дефектів ліжка, столу та тумби виявлено не було, оскільки їх не змонтували.

Недоліки зазначено в акті виявлених недоліків та дефектів від 18 липня 2016 року, складеному та підписаному замовником ОСОБА_4

У зв'язку з виявленням цих недоліків монтаж меблів було припинено.

Наявність недоліків поставлених меблів не заперечувалася також ФОП ОСОБА_5 під час судового розгляду справи.

Станом на момент судового розгляду справи недоліки поставлених меблів усунуті не були.

Статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

ФОП ОСОБА_5 у зустрічній позовній заяві просила стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за договором про надання послуг з виготовлення та поставки меблів на замовлення у розмірі 6 720,00 грн, а також 17 740,80 грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язання із сплати цієї суми коштів. Як уже зазначалося, підпунктом 4.2.4 договору передбачено, що кошти в сумі 6 720,00 грн замовник має сплатити виконавцю відразу після виконання монтажу меблів. Під час розгляду справи встановлено, що монтаж доставлених ОСОБА_4 меблів не завершено в зв'язку з виявленням недоліків цих меблів; ця обставина також не заперечується сторонами справи.

З огляду на наведені обставини та умови укладеного між сторонами договору в частині визначення моменту сплати замовником коштів у сумі 6 720,00 грн висновки судів про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_5 заборгованості за договором про надання послуг з виготовлення та поставки меблів на замовлення є правильними.

Доводи касаційної скарги ФОП ОСОБА_5, зокрема, про те, що ОСОБА_4 чинила перешкоди виконавцю усувати недоліки поставлених їй меблів, зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

На зазначену обставину ФОП ОСОБА_5 посилалася також і у своїй зустрічній позовній заяві та у запереченнях на позовну заяву ОСОБА_4, вона була предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, додаткового правового аналізу не потребує, оскільки при її дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального та процесуального права. Наведені доводи касаційної скарги ФОП ОСОБА_5 зводяться до переоцінки доказів, що не відноситься до повноважень Верховного Суду.

Таким чином, оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог ФОП ОСОБА_5 є законними і обґрунтованими.

Відповідно до положень частини першої статті 4 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право, зокрема, на захист своїх прав державою, належну якість продукції та обслуговування, звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_4 належним чином виконала свої зобов'язання за договором про надання послуг з виготовлення та поставки меблів на замовлення, зокрема, сплатила передбачену договором частину коштів у сумі 60 480,00 грн, а ФОП ОСОБА_5 свої зобов'язання порушила, оскільки прострочила поставку меблів та не усунула недоліки цих меблів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про порушення прав ОСОБА_4 як споживача та необхідність їх захисту.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Пунктами 2, 16 частини третьої зазначеної статті передбачено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх.

Частиною першою статті 6 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.

Згідно з частиною третьої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати: 1) безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк; 2) відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої послуги); 3) безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи; 4) відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи; 5) реалізації інших прав, що передбачені чинним законодавством на день укладення відповідного договору.

Зазначені вимоги підлягають задоволенню у разі виявлення недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) або під час її виконання (надання), а в разі неможливості виявлення недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) - протягом гарантійного чи іншого строку, встановленого договором, чи протягом двох років з дня прийняття виконаної роботи (наданої послуги) у разі відсутності гарантійного чи іншого строку, встановленого законодавством або договором.

Як уже зазначалося, пунктом 6.3 укладеного між сторонами договору передбачено, що незалежно від претензій щодо якості меблів чи їх монтажу замовник зобов'язаний оплатити роботи виконавця відповідно до підпункту 4.2.4 договору.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання недійсними окремих пунктів договору, зокрема і пункту 6.3, апеляційний суд не перевірив чи не порушує зазначений пункт гарантованих частиною третьої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" прав споживача у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі).

Суд апеляційної інстанції також не перевірив, чи пункт 6.3 договору не створює умов для невиконання виконавцем покладеного на нього частиною першою статті 6 Закону України "Про захист прав споживачів" обов'язку з надання послуг належної якості та умов для оплати споживачем послуг неналежної якості.

Тобто апеляційний суд не перевірив пункт 6.3 договору наявність передбачених статтею 18 Закону України "Про захист прав споживачів" підстав для визнання окремих пунктів договору недійсними.

Також апеляційний суд не перевірив на відповідність Закону та не дослідив умови договору, визначені в пунктах 8.3 та 8.4 договору, якими передбачено стягнення пені зі сторін правочину за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов'язань.

Зокрема, пунктом 8.3 встановлено, що у випадку недотримання виконавцем строків виготовлення меблів виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,2 % вартості несвоєчасно виготовлених меблів за кожен день прострочення, але не більше ніж 10 % ціни меблів, визначеної у пункті 4.1 договору (6 720,00 грн), а пунктом 8.4 визначено, що у випадку прострочення замовником строків оплати, встановлених у пункті 4.2 договору, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,2 % вартості меблів за кожен день прострочення, але не більше ніж загальна ціна меблів (67 200,00 грн).

Апеляційний суд не надав оцінки тій обставині, що гранична межа відповідальності споживача в грошовому виразі (67 200,00 грн) значно вища граничної межі відповідальності виконавця (6 720,00 грн). Не надано оцінку і тому, що розмір пені, що може бути стягнутий із виконавця, обчислюється із вартості несвоєчасно виготовлених меблів, в той час як розмір пені, що може бути стягнутий із споживача, обчислюється із загальної вартості всіх замовлених меблів.

Таким чином, апеляційний суд не перевірив, чи не містять пункти 8.3 та 8.4 договору обмеження прав споживача стосовно виконавця у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання виконавцем договірних зобов'язань.

Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

У зв'язку з тим, що апеляційний суд не перевірив наявність передбачених статтею 18 Закону України "Про захист прав споживачів" підстав для визнання недійсними пунктів 8.3 та 8.4 договору, якими передбачено порядок стягнення та розмір пені за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань, передчасними є висновки суду про стягнення з ФОП ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 пені у визначеному пунктом 8.3 розмірі.

Крім того, пунктом 5 частини першої статті 4 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що споживач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону, а частиною другою статті 22 цього Закону визначено, що при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Апеляційний суд не врахував зазначених положень Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , не перевірив доведеності факту заподіяння ОСОБА_4 моральної шкоди, її характер та причини, наявність підстав для відшкодування такої шкоди, та, не навівши правових підстав, відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення відшкодування моральної шкоди.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 ухвалене з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції на підставі пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Оскільки оскаржувані судові рішення в частині зустрічних позовних вимог ФОП ОСОБА_5 ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, то судові рішення в цій частині відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, подану її представником ОСОБА_6, задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 24 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 скасувати та справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 січня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 24 липня 2017 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 залишити без змін.