Постанова

Іменем України

08 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 334/10761/15-ц

провадження № 61-4965св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - концерн "Міські теплові мережі",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Запорізької області в складі суддів: Крилової О. В., Дзярука М. П., Трофимової Д. А., від 30 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) (далі - Цивільний процесуальний кодекс України (1618-15) ), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2015 року концерн "Міські теплові мережі" (далі - концерн "МТМ") звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з центрального опалення, в обґрунтування якого зазначав, що відповідачу надано послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води на підставі особового рахунку № 9040972. Позивач у повному обсязі виконав свої зобов'язання, натомість відповідач належним чином не виконувала обов'язки зі сплати наданих послуг, у зв'язку з чим у неї утворилась заборгованість за період з січня 2009 року по травень 2012 року. 22 грудня 2014 року ухвалою судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя було скасовано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги централізованого опалення та постачання гарячої води. Відповідач здійснювала часткову оплату житлово-комунальних послуг у спірний період, що підтверджує наявність між учасниками справи договірних зобов'язань.

Посилаючись на зазначені обставини, а також на те, що надані відповідачу послуги залишилися нею не оплачені, позивач просив суд стягнути з відповідача, заборгованість з оплати за послуги з центрального опалення, що утворилася у період з січня 2009 по травень 2012 року і станом на 01 червня 2012 року складає суму в розмірі 1 894 грн 63 коп., а також витрати позивача зі сплати судового збору в сумі 1 218 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 серпня 2016 року у позові концерну "Міські теплові мережі" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в АДРЕСА_1 зареєстрована відповідач ОСОБА_1, особовий рахунок зареєстрований на її ім'я та вона є відповідальним квартиронаймачем, але з травня 2012 року в квартирі не проживає через поважні причини. Крім того, звертаючись у грудні 2015 року до суду із позовом про стягнення заборгованості за період з січня 2009 по травень 2012 року, позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2016 року апеляційну скаргу концерну "Міські теплові мережі" задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 серпня 2016 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов концерну "Міські теплові мережі" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з центрального опалення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь концерну "Міські теплові мережі" заборгованість за послуги з центрального опалення в сумі 1 393 грн 70 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції не повністю відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені не повно, а доводи апеляційної скарги підтверджені належними та допустимими доказами і спростовують висновків суду першої інстанції. Указано, що згідно статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.Зазначивши, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу, який скасовано ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2014 року перервало перебіг позовної давності. Разом з тим, суд апеляційної інстанції вказав, що наданого позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість нарахована з січня 2009 року, тобто на час подання заяви про видачу судового наказу строк позовної давності щодо деяких платежів вже був пропущений. Крім того, наказ був скасований лише у грудні 2014 року. Враховуючи, що судовий наказ був виданий 20 серпня 2012 року, то і строк позовної давності має бути облікований за три роки до такого наказу, тобто указаний строк враховується з серпня 2009 року. Згідно розрахунку заборгованості на серпень 2009 року існував борг за послуги з теплопостачання в сумі 500,93 грн, яка має бути вилучена з загальної суми заборгованості. Таким чином, апеляційний суд вказав, що стягненню з відповідачки підлягає заборгованість з теплопостачання за період з серпня 2009 року по травень (включно) 2016 року у розмірі 1393,70 грн.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що, судом апеляційної інстанції скаржнику не надано можливості надати пояснення, у зв'язку із чим, на думку ОСОБА_1, апеляційним судом не досліджено обставини даної справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

29 січня 2018 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України (254к/96-ВР) і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг (частина перша статті 4 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

У статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до пункту 1 частини першої, пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572 (572-92-п) , з урахуванням внесених змін постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45 (45-2006-п) , власник та наймач (орендар) квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_1, яка є відповідальним квартиронаймачем указаної квартири.

Концерном "Міські теплові мережі" відповідачу надано послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води на підставі особового рахунку НОМЕР_1 оформленого на ОСОБА_1

За період часу з 01 січня 2009 року по 01 червня 2012 року у відповідача утворилась заборгованість з оплати за послуги з центрального опалення, централізованого постачання гарячої води, яка складає суму в розмірі 1 894 грн 63 коп.

ОСОБА_1 подала до суду заяву про застосування у справі строку позовної давності до вимог концерну "Міські теплові мережі".

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За частинами першою, другою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК (1618-15) України, перериває перебіг позовної давності.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК в редакції на момент ухвалення оскаржуваного рішення України була обов'язковою для судів.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, врахувавши, що звернення позивача до суду із заявою про видачу судового наказу перервало позовну давністьта установивши, що на час подання заяви про видачу судового наказу строк позовної давності щодо деяких платежів вже був пропущений, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості, яка має вираховуватися з серпня 2009 року, та становить суму в розмірі 1 393,70 грн.

Доводи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції не спростовують та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Досліджені судом апеляційної інстанції матеріали справи містять заяву ОСОБА_1. про застосування строку позовної давності, яка врахована апеляційним судом у взаємозв'язку із доводами останньої, викладеними нею під час розгляду справи у суді першої інстанції, що спростовує доводи скаржника про неповне з'ясування обставин справи судом апеляційної інстанції.

Інших доводів касаційна скарга не містить.

Відповідно до вимог частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 (v003p710-03) правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 141, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В. В. Пророк

С. П. Штелик