Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) (далі - Цивільний процесуальний кодекс України (1618-15) ), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (далі - ТОВ "Порше Мобіліті") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та збитків за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначено, що 29 листопада 2010 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідачу надано грошові кошти у розмірі 173 108 грн 40 коп., що еквівалентно на дату укладання договору 21 720 дол. США, строком на 48 місяців і зі сплатою процентів у розмірі 12,5 % річних із застосуванням змінної процентної ставки. У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором товариство звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості, яка станом на 26 листопада 2013 року становила 227 843 грн 49 коп. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2015 року частково задоволено позов ТОВ "Порше Мобіліті" та стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 180 075 грн 92 коп. 26 березня 2015 року відповідач на виконання судового рішення сплатила зазначену суму заборгованості.

Зазначаючи про те, що сторони у кредитному договорі погодили видачу кредиту у гривні, однак встановили еквівалент суми кредиту в доларах США, а також вказуючи на коливання курсу долара та сплату боргу через 2 роки після направлення вимоги про погашення заборгованості, позивач вказує, що отриманих коштів не вистачило для повної сплати заборгованості відповідача за кредитним договором.

Указано, що станом на 20 січня 2013 року сума заборгованості становила 12 203 дол. США 49 центів. Курс долара станом на 02 грудня 2015 року по відношенню до гривні складає 23 грн 82 коп. за 1 долар США. Таким чином зобов'язання відповідача складало суму 290 699 грн 30 коп. Зважаючи на виконання рішення апеляційного суду м. Києва на день звернення до суду з даним позовом заборгованість складає - 190 258 грн 48 коп., по процентам - 48 555 грн 55 коп., а всього загальна сума невиконаних грошових зобов'язань становить 238 814 грн 03 коп. і підлягає стягненню з відповідача.

Також зазначено, що товариство понесло збитки у вигляді витрат на надання юридичних послуг у розмірі 5 тис. грн, які мають бути компенсовані з урахуванням податку на додану вартість, у сумі 6 тис. грн. Указано також, що позивачем було сплачено відповідно до умов договору страхові платежі на виконання п. 5. 6. Умов кредитування на загальну суму з урахуванням податку на додану вартість 7 616 грн 77 коп. Крім того, відповідач має сплатити штраф за порушення п. 5. 5. договору у розмірі 25 966 грн 26 коп., а також 3 % річних за період прострочення з 27 листопада 2013 року по 02 грудня 2015 року в сумі 11 493 грн 69 коп.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь указані суми кредитної заборгованості та збитків.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року в задоволенні позовних вимог ТОВ "Порше Мобіліті" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та збитків за кредитним договором відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що викладені у позовній заяві вимоги ТОВ "Порше Мобіліті" є безпідставними та останнім не обґрунтовані. Зокрема зазначено, що заборгованість відповідача за кредитним договором встановлена та стягнута рішеннямапеляційного суду м. Києва від 21 січня 2015 року і дана обставина за вимогами статті 61 ЦПК України в редакції чинній на момент розгляду даної справи судами попередніх інстанцій не підлягає доказуванню. Також суд першої інстанції вказав на правильність заперечень відповідача про те, що жодним законодавчим актом України не передбачено стягнення зі сторони договору курсової різниці у разі збільшення або зменшення курсу іноземної валюти по відношенню до національної валюти - гривні, у зв'язку із чим вимоги ТОВ "Порше Мобіліті" в частині стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 238 814,03 грн. задоволенню не підлягає. Крім того, указані ТОВ "Порше Мобіліті" витрати на надання юридичних послуг та витрати понесені зі сплати страхових платежів, що передбачено п. 5.6. кредитного договору не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України, а тому не підлягають стягненню на підставі указаної позивачем норми права. Також указано на неможливість провести розрахунок 3 % річних, про стягнення яких просить позивач, оскільки останній не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх вимог в цій частині.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "Порше Мобіліті" відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ "Порше Мобіліті", в особі представника - ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Порше Мобіліті" заборгованість за кредитним договором у розмірі 289 890 грн 75 коп., яка складається з основної суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 238 814 грн 03 коп., збитків у розмірі 13 616 грн 77 коп., штрафу у розмірі 25 966 грн 26 коп. та 3 % річних у розмірі 11 493 грн 69 коп.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з умовами договору скаржник надав відповідачу кредит у розмірі 173 108 грн 40 коп., що на дату видачі кредиту було еквівалентно 21 720 дол. США. Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору сторони погодили, що кошти у повернення кредиту позичальником відображають справедливу вартість кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання ТОВ "Порше Мобіліті" очікуваної станом на дату сплати таких коштів суми на основі діючого обмінного курсу валюти. Внаслідок неналежного виконання боржником кредитних зобов'язань, скаржник надіслав відповідачу вимогу про дострокове повернення кредитних коштів, у зв'язку із чим змінив строк виконання кредитного зобов'язання, яке мало бути виконано 20 січня 2013 року. При цьому сума кредиту станом на указану дати складала еквівалент 12 203 дол. США 49 центів, що за курсом ПАТ "Креді Агріколь Банк" становило 100 440 грн 82 коп., проценти за користування кредитом - 13 598 грн 35 коп., заборгованість зі сплати штрафу - 45 214 грн 18 коп., збитки - 49 213 грн 86 коп., пеня - 2 105 грн 09 коп. та 3 % річних - 3 100 грн 58 коп. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2015 року частково задоволено позов ТОВ "Порше Мобіліті" та стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 180 075 грн 92 коп. 26 березня 2015 року відповідач сплатив указану суму, однак, скаржник указує, що такої суми не вистачило для погашення кредитної заборгованості, оскільки з моменту направлення позичальнику вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості зріс обмінний курс долара США, у зв'язку із чим зросла заборгованість по кредиту. На думку скаржника, станом на 20 січня 2013 року позичальник мав заборгованість, що в еквіваленті складала 12 203 дол. США 49 центів, станом на 02 грудня 2015 року курс долара США встановлений ПАТ "Креді Агріколь Банк" по відношенню до гривні складає 23 грн 82 коп. за 1 дол. США, тобто заборгованість відповідача складає 290 699 грн 30 коп (12 203, 49 * 23,82). Оскільки рішенням апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2015 року з боржника було стягнуто 100 440 грн 82 коп. суми кредиту, то, на думку скаржника, станом на 02 грудня 2015 року зобов'язання відповідача залишається невиконаним на суму 190 258 грн 48 коп. (290 699 грн 30 коп. - 100 440 грн 82 коп.), розмір процентів за користування кредитними коштами в період з 27 листопада 2013 року по 02 грудня 2015 року становить 48 555 грн 55 коп. (190 258 грн 48 коп. * 12, 5 % * 735 / 360), тому загальна сума невиконаних грошових зобов'язань відповідача за кредитним договором складає 238 814 грн 03 коп. Крім того, скаржник зазначає, що на підставі статті 22 ЦК України з відповідача мають бути стягнуті також збитки, які складаються з оплати правової допомоги ТОВ "Юридична фірма Вернер", страхових платежів, передбачених умовами договору, штрафу та 3 % річних від несплаченої суми.

У грудні 2016 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що позивач скористався своїм правом про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором, термін виконання зобов'язання був змінений і він є таким, що настав з моменту звернення до суду, за наслідками якого рішенням апеляційним судом м. Києва від 21 січня 2015 року позов ТОВ "Порше Мобіліті" задоволено частково та стягнуто з позичальника заборгованість за кредитним договором у розмірі 128 209 грн; штраф у розмірі 45 214 грн 18 коп., пеню у сумі 2 105 грн., 3 % річних у сумі 3 100 грн, компенсацію сплаченого страхового платежу в сумі 1 446 грн 29 коп. ОСОБА_2 виконала рішення суду у зв'язку із чим кредитний договір припинив свою дію, шляхом його виконання. Крім того, чинним законодавством України не передбачено стягнення курсової різниці в разі збільшення або зменшення курсу іноземної валюти до національної грошової одиниці. Також витрати, зазначені позивачем не є збитками згідно положень статті 22 ЦК України, а тому не підлягають стягненню на підставі указаної позивачем норми права. В свою чергу і штраф і 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання вже стягнуто за рішенням апеляційного суду, яке набуло законної сили, а повторне їх стягнення призведе до застосування до позичальника подвійної відповідальності, що заборонено положеннями чинного законодавства. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду. 13 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що 29 листопада 2010 року між ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_2 укладений кредитний договір, за умовами якого відповідачу надано грошові кошти у розмірі 173 108,40 грн, що еквівалентно на дату укладення договору 21 720 доларів США строком на 48 місяців зі сплатою процентів у розмірі 12,5 % річних.

У серпні 2013 року на підставі невиконання належним чином взятих на себе зобов'язань з боку позичальника ТОВ "Порше Мобіліті" звернулось до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 серпня 2014 року у задоволенні позову ТОВ "Порше Мобіліті" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 серпня 2014 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким з ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто заборгованість за кредитним договором від 29 листопада 2010 року у сумі 128 209,78 грн, штраф у розмірі 45 214, 18 грн, пеню в сумі 2 105,09 грн, три відсотки річних у сумі 3100,58 грн та компенсацію сплаченого страхового платежу у розмірі 1 446,29 грн, а всього 180 075,92 грн.

Указане рішення суду апеляційної інстанції набрало законної сили.

26 березня 2015 року ОСОБА_2 сплачено на користь позивача 180 075,92 грн.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інші фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За умовами кредитного договору грошові кошти відповідачу були надані, строк їх повернення визначений протягом 48 місяців з дати укладення договору (29 листопада 2010 року), повернення кредиту сторони встановили у графіку - частинами щомісяця.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань кредитор скористався свої правом, передбаченим законом (частина друга статті 1050 ЦК України) та умовами договору (пункт 3.2), та звернувся у грудні 2012 року з вимогою до ОСОБА_2 про дострокове повернення кредиту, в подальшому позивач у серпні 2013 року звернувся з позовом до суду. Рішенням суду, яке набрало законної сили, з боржника достроково стягнута заборгованість за кредитом та нарахованих процентах в розмірі 180 075 грн 92 коп., яка відповідачем ОСОБА_2 сплачена повністю.

Як установлено судами, звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ "Порше Мобіліті" посилався на те, що сторони в кредитному договорі встановили еквівалент суми кредиту в доларах США, у зв'язку із чим з відповідача підлягає стягненню курсова різниця заборгованості за тілом кредиту та процентами. Також позивач просив стягнути з відповідача витрати на надання юридичних послуг у розмірі 5 тис. грн, які мають бути компенсовані з урахуванням податку на додану вартість, у сумі 6 тис. грн., страхові платежі на виконання п. 5. 6. Умов кредитування на загальну суму з урахуванням податку на додану вартість 7 616 грн 77 коп., штраф за порушення договору у розмірі 25 966 грн 26 коп., а також 3 % річних за період прострочення з 27 листопада 2013 року по 02 грудня 2015 року в сумі 11 493 грн 69 коп.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що 26 березня 2015 року ОСОБА_2 повністю сплатила кредитору борг у сумі 180 075,92 грн, яка визначена судовим рішенням, яке набрало законної сили та зазначивши, що чинним законодавством та положеннями договору не передбачено стягнення з жодної із сторін спірного кредитного договору курсової різниці у разі збільшення або зменшення курсу іноземної валюти до національної грошової одиниці, а безпідставне стягнення такої курсової різниці фактично створює накладення на боржника повторного стягнення за тими ж зобов'язаннями, що є неприпустимим, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову задоволенні відповідної вимоги позову ТОВ "Порше Мобіліті" у зв'язку із її недоведеністю та необґрунтованістю. При цьому, суди вірно зазначили про те, що витрати на правову допомогу не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України, а тому не підлягають стягненню у порядку, визначеному позивачем, а також правильно вказали на недоведеність позивачем решти позовних вимог.

Доводи касаційної скарги спростовуються дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи, змістом судового рішення, яке набрало законної сили, про стягнення кредитної заборгованості, а також обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума, яка утворилася у зв'язку з курсовою різницею гривні до іноземної валюти через коливання курсу долара та сплату боргу через 2 роки після направлення вимоги про погашення заборгованості зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин з огляду на наступне.

Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку "Вплив змін валютних курсів", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року N 193 (z0515-00) та Порядку відображення в обліку операцій в іноземній валюті, затвердженого Наказом Державного казначейства України від 24 липня 2001 року № 126 (z0670-01) , іноземна валюта - валюта інша, ніж валюта звітності.

Курсова різниця - різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Курсові різниці визначаються за монетарними статтями балансу.

Монетарні статті - статті балансу, що відображають грошові кошти в касі, на рахунках в установах банків, а також такі активи і зобов'язання, що будуть отримані чи сплачені у фіксованій чи визначеній сумі грошей або їх еквівалентів.

До монетарних статей відносяться грошові кошти в іноземній валюті, що знаходяться в касі чи на банківському рахунку підприємства; дебіторська заборгованість за відправлені нерезиденту товари, по якій очікується дохід в іноземній валюті; кредиторська заборгованість, що виникла внаслідок отримання підприємством товарів у нерезидента на умовах наступної оплати та для погашення якої, як очікується, підприємство сплатить певну суму грошових коштів в іноземній валюті.

Виходячи з поняття "курсова різниця", можна виділити чотири періоди, за які здійснюється перерахунок заборгованості в іноземній валюті для визначення курсових різниць. Це періоди між:

- датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою фактичного здійснення розрахунків;

- датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою складання бухгалтерської звітності за звітний період;

- датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою фактичного здійснення розрахунку;

- датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою складання бухгалтерського звіту за звітний період.

Курсові різниці розраховуються за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Наведене дає право зробити висновок, що курсові різниці застосовуються у фінансовій звітності підприємств при веденні бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У пункті 8 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У даному випадку позивач, як кредитор за кредитним договором відповідно до вимог статей 6, 627 ЦК України та реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, у 2013 році звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за спірним кредитним договором, визначивши заборгованість у валюті гривні України, вказавши, що саме 227 843,49 грн є повним розміром заборгованості, включаючи заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за відсотками та пеню.

Судовим рішенням, яке набуло законної сили, вирішено питання про стягнення заборгованості за спірним кредитним договором з боржника на користь кредитора і таке рішення виконано боржником у повному обсязі.

Кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18).

З прийняттям указаної постанови внесена визначеність щодо правильного застосування положень чинного законодавства у спорах даної категорії.

Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), колегія суддів дійшла висновку щодо необґрунтованості відповідних доводів касаційної скарги.

Доводи, викладені у касаційній скарзі були оцінені судом першої інстанції, а також були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 (v003p710-03) правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).