розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Юкант Тех" на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2016 року у складі судді Пінкевич Н. С. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 07 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Гуля В. В., Сліпченка О. І.,

У квітні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ТОВ "Юкант Тех", третя особа: Управління Держкомзему в Києво-Святошинському районі Київської області про скасування державних актів на право власності на земельні ділянки.

Позов мотивований тим, що 08 грудня 2006 року він уклав договори купівлі-продажу та придбав у ТОВ "Агрофірма "Білогородка" два нежилі приміщення - склад мінеральних добрив по АДРЕСА_1 та склад отрутохімікатів по АДРЕСА_2.

На час укладання вказаних договорів купівлі-продажу земельна ділянка площею 0,6182 га, на якій розташовані придбані ним нежилі приміщення, знаходилась у користуванні продавця ТОВ "Агрофірма "Білогородка" на підставі державного акта на право колективної власності на землю. На теперішній час поштова адреса вказаних будівель у зв'язку із перейменуванням вулиці була змінена на АДРЕСА_1.

Позивачу стало відомо, що земельні ділянки під належними йому на праві власності нежитловими будівлями належать відповідачу на підставі оскаржуваних державних актів.

З урахуванням наведеного просив суд скасувати державний акт на право власності відповідача на земельні ділянки: площею 0,3032 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та площею 0,3150 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що видані 24 листопада 2008 року ТОВ "Юкант Тех".

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2012 року позовні вимоги задоволено. Скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,3032 га, кадастровий номер НОМЕР_1, виданий 24 листопада 2008 року на ім'я ТОВ "Юкант Тех".

Скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,3150 га, кадастровий номер НОМЕР_3, серія акту НОМЕР_4, виданий 24 листопада 2008 року на ім'я ТОВ "Юкант Тех".

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 01 листопада 2012 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2012 року залишено без змін.

У серпні 2013 року ТОВ "Юкант Тех" звернулося до суду з заявою про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2012 року.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що згідно із договором купівлі-продажу земельних ділянок від 10 листопада 2008 року, зареєстрованого за № 2-2243 ТОВ "Білгород Інвестбуд" продало ТОВ "Юкант Тех" декілька земельних ділянок в с. Білогородка, Києво-Святошинського району, Київської області, зокрема, земельну ділянку, площею 0,6182 га, кадастровий номер НОМЕР_5, право власності на яку належало ТОВ "Білгород Інвестбуд" на підставі державного акту серії НОМЕР_6 від 03 червня 2008 року.

Під час оформлення права власності на вказану земельну ділянку, ТОВ "Юкант Тех" здійснило поділ даної земельної ділянки, та було сформовано дві земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_7 площею 0.3032 га, державний акт серії НОМЕР_8 від 24 листопада 2008 року та НОМЕР_3, площею 0.3150 га, державний акт серії НОМЕР_9 від 24 листопада 2008 року. Відповідач вказував на те, що земельні ділянки в с. Білогородка, Києво-Святошинського району, Київської області з кадастровими номерами НОМЕР_3, НОМЕР_7 та земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_10 займають одну і ту саму (ідентичну) територію.

За таких обставин, "Юкант Тех" вважає, що документально підтверджується той факт, що земельні ділянки, право власності на які посвідчено державними актами серії НОМЕР_11 від 24 листопада 2008 року, серії НОМЕР_4 від 24 листопада 2008 року були придбані у ТОВ "Білгород Інвестбуд" саме за договором купівлі-продажу земельних ділянок від 10 липня 2008 року за реєстровим номером № 2-2243.

Вказані обставини, ТОВ "Юкант Тех" вважав нововиявленими.

Крім того, при розгляді справи 03 серпня 2016 року ТОВ "Юкант Тех" подало доповнення до заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами та зазначило, що станом на грудень 2006 року, тобто на момент вчинення правочину між позивачем та ТОВ "Агрофірма "Білогородка", щодо продажу нерухомого майна, останнє остання не мало правових підстав користування земельними ділянками на яких розташовані господарські будівлі та споруди позивача, а тому висновки суду що ОСОБА_4 є власником земельних ділянок, права на які перейшли до нього у зв'язку з купівлею споруд, не відповідають дійсності.

З урахуванням наведеного ТОВ "Юкант Тех" просило рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2012 року скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 07 лютого 2017 року, заяву ТОВ "Юкант Тех" залишено без задоволення.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що обставини, на які посилається заявник, не є нововиявленими в розумінні статті 361 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення), оскільки ТОВ "Юкант Тех" не надало доказів що дані обставини не були відомі та не могли бути відомими на час ухвалення рішення.

У лютому 2017 року ТОВ "Юкант Тех" подало до суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована, тим, що до суду першої інстанції було подано судове рішення, відповідно до якого ТОВ "Агрофірма "Білогородка" не мало правових підстав розпоряджатися зазначеними вище земельними ділянками. Права позивача видачею державних актів на земельні ділянки не порушено, оскільки він не набув право користування чи власності на них. Зазначені обставини є нововиявленими.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній вище справі та витребувано її із суду першої інстанції.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) ) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) справа № 369/6723/15-ц передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 361 ЦПК України (у редакції, що діяла на момент ухвалення судових рішень) рішення або ухвала суду, яким закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Пунктом 1 частини другої статті 361 ЦПК України (у редакції, що діяла на момент ухвалення судових рішень) передбачено, що підставою для перегляду рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

У пунктах 3, 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 4 "Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами" (v0004740-12) роз'яснено, що нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин (частина друга статті 361 ЦПК України 2004 року).

Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 361 ЦПК України (у редакції, що діяла на момент ухвалення судових рішень), є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.

Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини.

Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Не можуть бути визнані нововиявленими нові обставини, тобто такі, що виникли після постановлення рішення, а також обставини, на які посилалась особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, в скарзі або які могли бути встановлені при з'ясуванні судом обставин у справі.

Суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що обставини, на які ТОВ "Юкант Тех" посилається у заяві про перегляд рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2012 року, не можуть розцінюватися як нововиявлені у розумінні статті 361 ЦПК України (у редакції, що діяла на момент ухвалення судових рішень), оскільки доказів того, що дані обставини не були відомі та не могли бути відомими на час ухвалення рішення суду надано не було.

Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (P0N0MARY0V v. UKRAINE, № 3236/03, 40, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v. RUSSIA, № 69529/01, 27, 28, ЄСПЛ, від 18 листопада 2004 року).

Аргументи касаційної скарги є аналогічними аргументам, викладеним у заяві про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами та апеляційній скарзі на ухвалу апеляційного суду Київської області від 07 лютого 2017 року, і не дають підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло б призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені ухвали відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 07 лютого 2017 року залишити без змін.

Відповідно до частини третьої стаття 401 ЦПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.