розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 липня 2017 року у складі судді Волошина С. О. та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 09 листопада 2017 року у складі суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О. у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу.

Позов мотивовано тим, що 20 липня 1996 року міським відділом реєстрації актів громадянського стану Чернівецького міськвиконкому м. Чернівці Чернівецької області зареєстровано шлюб між ними, від якого вони мають дочок: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. Вказував, що спільне життя з відповідачем не склалося через несумісність характерів та різні погляди на життя, протиріччя у поглядах на ведення побуту та виховання дітей. Подальше спільне життя з відповідачем стало неможливим і збереження сім'ї суперечать його інтересам. Сторони не ведуть спільного господарства з січня 2017 року, у зв'язку з чим сім'я розпалась остаточно та існує лише формально. Примирення між сторонами неможливо.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 липня 2017 року позов задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, зареєстрований 20 липня 1996 року міським відділом реєстрації актів громадянського стану Чернівецького міськвиконкому м. Чернівці Чернівецької області, актовий запис № 788.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сім'я сторін розпалась, зберегти її неможливо, позивач має намір створити нову сім'ю і зареєструвати шлюб з іншою жінкою, спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача та моральним засадам суспільства, тому шлюб між позивачем та відповідачем необхідно розірвати.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 09 листопада 2017 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 липня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що, установивши те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з січня 2017 року не підтримують подружніх стосунків, не ведуть спільного господарства, не вживають заходів до примирення, між ними втрачено почуття любові та поваги, позивач наполягає на припиненні шлюбу, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу неможливо.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Верховного Суду, ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій у порушення статті 111 СК України не взяли до уваги доводи відповідача про необхідність надання шестимісячного строку для примирення та збереження сім'ї. Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди не врахували конкретні обставини справи, а саме: те, що викладені у позові причини розірвання шлюбу є формальними, передбачені законом підстави для розірвання шлюбу відсутні та не доведені позивачем, тому рішення судів ґрунтується на припущеннях. Крім того, суд не взяв до уваги, що розірвання шлюбу суперечить інтересам дітей.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 зазначив, що вимоги відповідача суперечать інтересам позивача, спільне життя і збереження сім'ї є неможливим. Доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки судом двічі надавався строк для примирення за клопотанням відповідача. Відповідач не бажає примирення, достовірно усвідомлюючи, що сім'я розпалась, вона ускладнює майбутнє особисте життя позивача та створення ним нової сім'ї з іншою жінкою. Тому подальше збереження шлюбу з відповідачем суперечить інтересам позивача. Просив касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суди установили, що 20 липня 1996 року вересня 2015 року міським відділом реєстрації актів громадянського стану Чернівецького міськвиконкому м. Чернівці Чернівецької області зареєстровано шлюб між позивачем та відповідачем. Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Судами також установлено, що з січня 2017 року сторони проживають окремо, не ведуть спільного господарства, не підтримують шлюбних відносин.

Згідно із частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до частини першої статті 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Положеннями частин третьої та четвертої статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до вимог статей 111, 112 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. З'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Встановивши те, що збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_4 про розірвання шлюбу.

При цьому суди попередніх інстанцій виходили із того, що сторони проживають окремо, а позивач має намір створити нову сім'ю і зареєструвати шлюб з іншою жінкою, що свідчить про неможливість примирення сторін.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не надано стронам шестимісячний строк на примирення, є необґрунтованими.

Так, ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 травня 2017 року надано сторонам строк для примирення один місяць, провадження у справі зупинено до 12 червня 2017 року. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 червня 2017 року надано стронам строк для примирення один місяць, а саме: до 12 липня 2017 року.

Згідно статті 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно в процесі розгляду конкретної справи. Суд з урахуванням усіх фактичних обставин може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців (частина п'ята статті 191 ЦПК України в редакції, чинній на нас розгляду справи).

Отже, надання додаткового строку для примирення, як і тривалість такого строку (але не більше шести місяців), є виключно правом суду, а не його обов'язком.

Інші доводи касаційної скарги були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.