розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_9 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Скрипник О. Г. від 24 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р. від 15 серпня 2017 року,

У листопаді 2015 року фізична особа - підприємець ОСОБА_9 (далі - ФОП ОСОБА_9.) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_6, який діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_7, третя особа - орган опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську ради, про усунення перешкод в реалізації права власності шляхом виселення з гуртожитку.

Позовна заява мотивована тим, що будинок АДРЕСА_1) належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 04 липня 2000 року, укладеного з ВАТ "Металургмаш".

До укладення вказаного договору купівлі-продажу цей будинок був гуртожитком для тимчасового проживання одиноких громадян-працівників заводу ім. Красіна, який неодноразово змінював свою назву, остання - ПАТ "Металургмаш".

З 29 вересня 1989 року ОСОБА_5 заселилася та зареєструвалася в кімнати АДРЕСА_1. Разом з нею вселилися та зареєструвалися до жилої площі гуртожитку на той час неповнолітні діти: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Зазначені кімнати пізніше змінили нумерацію на НОМЕР_1.

У серпні 2015 року ОСОБА_5 самовільно, без будь-якого попередження власника, здійснила перепланування кімнат НОМЕР_1, а саме: у суміжній стіні прорубала двірні прорізи, здійснила капітальний ремонт приміщень: замінила дерев'яні вікна на пластикові, познімала радіатори в кімнатах. Крім того, відповідачі сплачують за проживання 15 % вартості комунальних послуг від нарахованої суми, від укладення договору найму жилого приміщення ухиляються.

До того ж, без дозволу власника житлового будинку ОСОБА_5 зареєструвала на жилу площу будинку малолітню дитину - ОСОБА_7, чим порушила право позивача на реалізацію права власності.

З урахуванням уточнених позовних вимог, ФОП ОСОБА_9 просив суд усунути перешкоди в реалізації його права власності на нерухоме майно - кімнати НОМЕР_1, розташовані на першому поверсі гуртожитку - житловому будинку АДРЕСА_1 та виселити відповідачів з вказаних кімнат без надання іншого житла.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2017 року в задоволенні позову ФОП ОСОБА_10 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_5 пропрацювала більше 10 років на підприємстві, яке надало їй житло в гуртожитку для її проживання та членів її сім'ї, вона не належала до сезонних, тимчасових працівників, іншого житла відповідачі не мають. При цьому ФОП ОСОБА_9 не надав доказів зміни нумерації кімнат з НОМЕР_2 на НОМЕР_1.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2017 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_9 відхилено. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не можуть бути виселені із гуртожитку без надання іншого жилого приміщення, оскільки вимоги ФОП ОСОБА_9 не узгоджуються з приписами статей 125 і 132 ЖК Української РСР та положеннями Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (500-17) .

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ФОП ОСОБА_9 просить скасувати судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи рішення у справі, суди не з'ясували належним чином фактичні обставини справи, зокрема чи належить гуртожиток до відомчих гуртожитків державної та комунальної власності чи інших. Суди не дали правової оцінки обставинам справи, а саме: самовільному здійсненню капітального ремонту, порушенню правил протипожежної безпеки та іншим і ухвалили судові рішення за відсутності ордеру в матеріалах справи. Крім того, судові рішення ухвалено без додержання правової позиції, викладеної в постанові Верховного суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-2010цс16.

У листопаді 2017 року ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 подали до суду заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначили, що касаційна скарга підписана не ФОП ОСОБА_9 Крім того, ордер у матеріалах справи відсутній у зв'язку з неналежним виконанням своїх обов'язків ВАТ "Металургмаш" щодо їх обліку та збереження. Оскільки вони проживають у вказаних кімнатах протягом тривалого часу, то їхнє виселення без надання іншого жилого приміщення суперечило б нормам законодавства. У зв'язку з викладеним ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 просили касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення - без змін.

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

17 квітня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що ОСОБА_5 з 10 серпня 1984 року перебувала в трудових відносинах з Дніпропетровським дослідним заводом ВНП Мехчормета, правонаступником якого є ВАТ "Металургмаш", які припинила в 1999 році за власним бажанням, що підтверджується відомостями, зазначеними в трудовій книжці, пропрацювавши на підприємстві більше десяти років.

На підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Дніпропетровського дослідного заводу ВНП Мехчормета від 08 грудня 1988 року, протокол № 49, ОСОБА_11 на сім'ю із двох осіб була виділена кімната АДРЕСА_1

29 лютого 1998 року на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Дніпропетровського дослідного заводу ВНП Мехчормета, протокол № 53, ОСОБА_5 у складі сім'ї з трьох осіб була виділена додаткова кімната АДРЕСА_1 що підтверджується листом ВАТ "Металургмаш" від 29 липня 2003 року № 79/03.

Для вселення в жилі приміщення вказаного гуртожитку ОСОБА_5 були видані ордери на вселення, які вона здала на зберігання коменданту гуртожитку. Указана обставина підтверджується показами свідків.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло; ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 129 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Згідно з Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим постановою Радою міністрів Української ССР від 03 червня 1986 року № 208, яке діяло на час вселення до гуртожитку, адміністрація підприємства, установи, організації веде облік ордерів, що видаються громадянам на зайняття жилої площі. Бланки ордерів зберігаються як документи суворої звітності.

Разом з цим, з 1 січня 2009 року набрав чинності Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (500-17) відповідно до статті 1 якого цей закон поширюється на громадян, які на законних підставах тривалий час (не менше п'яти років) зареєстровані та фактично проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, та не мають іншого власного житла.

Згідно з частиною першою статті 8 цього Закону громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, які на законних підставах зареєстровані та тривалий час (не менш як п'ять років) проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду (які перебувають у власності чи у повному господарському віданні відповідних державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також підприємств та організацій, утворених шляхом корпоратизації чи приватизації колишніх державних підприємств, крім тих організацій, які створено органами державної влади, органами місцевого самоврядування для управління житловим фондом) та призначених для проживання працівників (членів їх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, у разі, коли такі гуртожитки не передаються їх власниками у власність Територіальних громад, мають право подальшого проживання в таких гуртожитках до розв'язання їх житлової проблеми.

Відповідно до частини першої статті 19 цього Закону забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону без попереднього надання їм (їх сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей.

Крім того, відповідно до статті 125 ЖК Українскої РСР без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не можуть бути виселені, зокрема особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надавала їм житло не менш як десять років.

Згідно з частинами першою та третьою статті 132 ЖК Української РСР сезонні, тимчасові працівники і особи, які працювали за строковим трудовим договором і які припинили роботу, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організації, які поселилися в гуртожиток в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення у разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

З огляду на наведене суди дійшли правильного висновку про те, що відсутні підстави для виселення ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 із гуртожитку без надання іншого жилого приміщення з урахуванням того, що ОСОБА_5 пропрацювала більше десяти років на підприємстві, яке надало їй житло в гуртожитку для її проживання та членів її сім'ї, вона не належала до сезонних, тимчасових працівників, іншого житла вони не мають.

Твердження ФОП ОСОБА_9 про необхідність застосування до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 22 червня 2017 року у справі № 6-2010цс16, не заслуговують на увагу, оскільки вона прийнята за іншими фактичиними обставинами справи і в ній вказано, якщо особа проживає у жилому приміщенні на підставі цивільно-правового договору, строк якого закінчився, то власник такого приміщення має право звернутися до суду за захистом своїх прав на підставі положень цивільного законодавства.

Інші обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі були предметом дослідження судів попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами першої та апеляційної інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.