Постанова
Іменем України
05 липня 2018 року
місто Київ
справа № 495/105/15-ц
провадження № 61-8290св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ПогрібногоС.О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,
учасники справи:
позивач (заявник) - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",
відповідач - ОСОБА_4,
третя особа - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2017 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гайворонського С. П., Кононенко Н. А.,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 у рахунок виконання зобов'язання щодо сплати заборгованості за кредитним договором у розмірі 109 178, 02 грн.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 09 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк"
(далі - АКІБ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 11116238000, відповідно до умов якого ОСОБА_5 отримала кредит у сумі 11 960, 00 дол. США зі строком користування кредитними коштами до 09 лютого 2022 року, сплатою 12, 3 % річних. У забезпечення виконання усіх грошових зобов'язань ОСОБА_5 за кредитним договором 09 лютого 2007 року іпотекодавець ОСОБА_4 передала в іпотеку нерухоме майно, однокімнатну квартиру під АДРЕСА_1. Внаслідок порушення виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту у позичальника станом на 14 жовтня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 109 178, 02 грн, у зв'язку з чим у кредитора виникло право вимагати повернення усієї суми заборгованості.
08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, зокрема й за кредитним договором від 09 лютого 2007 року № 11116238000, внаслідок чого заявник замінив ПАТ "УкрСиббанк" як кредитора у зобов'язаннях за кредитним та іпотечним договорами.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 березня 2015 року позов ПАТ "Дельта Банк" задоволено, звернуто стягнення на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру під АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_4, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації державного житлового фонду виконкому Білгород-Дністровської міської ради 30 листопада 2004 року, шляхом продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів за ціною, визначеною на час продажу, та зарахування коштів від реалізації для покриття заборгованості станом на 14 жовтня 2014 року за кредитним договором від 09 лютого 2007 року № 11116238000.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що право ПАТ "Дельта Банк" на звернення стягнення на предмет іпотеки передбачено Законом України "Про іпотеку" (898-15)
, укладеним кредитним договором та договором іпотеки. Відтак, враховуючи неналежне виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором та, як наслідок, наявність заборгованості, яка станом на 14 жовтня 2014 року склала 109 178, 02 грн, позивач довів обставини, на які посилався як на підставу вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки. Враховуючи зазначене, суд зробив висновок, що позов ПАТ "Дельта Банк" про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованим, належним чином доведеним й таким, що підлягає задоволенню.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволені позову банку повністю.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що, встановлюючи спосіб реалізації іпотечного майна, судом першої інстанції не враховано, що позивач не звертався до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з прилюдних торгів за ціною, визначеною на час продажу, та зарахування коштів від реалізації для покриття заборгованості станом на 14 жовтня 2014 року. Позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки та визначив спосіб звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Проте, суд самостійно змінив спосіб звернення стягнення та визначив звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів за ціною, визначеною на час продажу, при цьому в мотивувальній частині рішення не навів жодного аргументу законності прийнятого рішення. Таким чином, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що у порушення вимог процесуального закону суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, у зв'язку з чим рішення суду не можна визнати законним й обґрунтованим. Ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. При цьому, враховуючи, що умовами іпотечного договору не перебачено набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем на підставі рішення суду, підстави для задоволення позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" відсутні.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ "Дельта Банк" просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що позичальник умови кредитного договору не виконав, внаслідок чого позивач набув право на задоволення вимог за рахунок іпотечного майна у судовому порядку. За твердженнями заявника, у Законі України "Про іпотеку" (898-15)
передбачена можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду, з огляду на що суди попередніх інстанцій зробили необґрунтований висновок, відмовили у задоволенні позову за заявленими позивачем вимогами. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його застосовує.
Відзив на касаційну скарг не надходив.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України (1618-15)
) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15)
касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 30 березня 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржуване рішення апеляційної інстанції відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України (1618-15)
2004 року), а касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 09 лютого 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", і ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 11116238000, згідно з умовами якого позичальник отримав кредит у сумі 11 960, 00 дол. США на строк до 09 лютого 2022 року зі сплатою 12, 3 % річних за користування кредитом.
Додатковою угодою № 1 до кредитного договору від 09 лютого 2007 року № 11116238000 (щодо зміни умов кредитного договору при реструктуризації), сторони домовились, що для ідентифікації договору можуть застосовуватись як номер договору, зазначений при його укладанні - № 11116238000, так і реєстраційний номер договору в системі обліку банку - № 111162380002. Також, у пункті 3.2 про зміну кінцевого терміну повернення кредиту за договором зазначено, що позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі у строк не пізніше 09 лютого 2022 року.
09 лютого 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір, відповідно до пункту 1.1. якого іпотекодавець передала в іпотеку нерухоме майно, однокімнатну квартиру під АДРЕСА_2.
Внаслідок неналежного виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором № 11116238000 утворилась заборгованість, яка станом на 14 жовтня 2014 року склала суму в 109 178, 02 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд правильно виходив з того, що у порушення статті 11 ЦПК України 2004 року суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки з власної ініціативи змінив спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки з визнання права власності на продаж предмета іпотеки з прилюдних торгів. Таким чином, суд першої інстанції фактично задовольнив позовну вимогу, яку не було заявлено банком, з огляду на що це рішення суду обґрунтовано визнано судом апеляційної інстанції незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
У статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто законом визначений вичерпний перелік способів звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Судами установлено, що договором іпотеки від 09 лютого 2007 року передбачено декілька способів звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом добровільної передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя та шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі, відповідно до пункту 5.3.1 договору задоволення вимог іпотекодержателя шляхом прийняття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність в рахунок виконання основного зобов'язання. Цей іпотечний договір є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.
У статті 37 Закону України "Про іпотеку" не передбачено можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі рішення суду. Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (1127-2015-п)
, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.
Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні відповідне волевиявлення та вчинення певних дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
Під час розгляду справи Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання спору, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. При цьому необхідно врахувати, що у статті 37 Закону України "Про іпотеку" не передбачено можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Таким чином, взявши до уваги, що фактичні обставини справи, посилання та доводи заявника у цій справі є аналогічними до обставин у справі № 760/14438/15-ц, Верховний Суд не встановив підстав відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду.
Ураховуючи наведене, апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, оскільки з урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.
Верховний Суд встановив, що оскаржуване рішення апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.
Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
О.В.Ступак
Г.І.Усик