розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Донецької області від 16 червня 2016 року у складі колегії суддів: Новосядлової В. М., Азевича В. Б., Мальованого Ю. М.,

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Шахтоуправління "Покровське" (далі - ПАТ "Шахтоуправління "Покровське"), третя особа - Головне управління держпраці у Донецькій області, про стягнення заробітної плати.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з ПАТ "Шахтоуправління "Покровське" з 01 лютого 2010 року по

09 жовтня 2015 року.

Наказом від 19 жовтня 2015 року № 1285-ку ОСОБА_4 звільнений з роботи за статтею 38 КЗпП України у зв'язку із виходом на пенсію за власним бажанням.

В порушення вимог статті 116 КЗпП України в день звільнення з ОСОБА_4 не проведено розрахунок.

На неодноразові звернення позивача до ПАТ "Шахтоуправління "Покровське" з надання відомостей про розміри і складову належних ОСОБА_4 сум при звільненні відповідачем відповіді не надано.

ОСОБА_4 на підставі Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв?язку із порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року (2050-14) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв?язку із порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (159-2001-п) та наведеного ним розрахунку вважає, що відповідач повинен був виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строку виплати доходу 381,48 грн, виходячи із розрахунку:

19 074.01 х (102-100) : 100 = 381,48 грн.

З урахуванням уточнень, ОСОБА_4 просив стягнути з

ПАТ "Шахтоуправління "Покровське" на свою користь компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строку виплати доходу в розмірі

1,00 (одна) гривня.

Рішенням Красноармійського міськрайонноо суду Донецької області від

20 квітня 2016 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ПАТ "Шахтоуправління "Покровське" на користь

ОСОБА_4, компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку виплати доходів у розмірі 1,00 (одна) гривня.

Стягнуто з ПАТ "Шахтоуправління "Покровське" на користь держави судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що належні позивачеві суми, а саме: компенсація за невикористану відпустку та допомога з тимчасової втрати працездатності не були виплачені в день його звільнення, а тому відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв?язку із порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року (2050-14) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв?язку із порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (159-2001-п) з відповідача підлягає стягнення 381,48 грн компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строку їх виплати. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача

1,00 (одну) грн компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку виплати доходів, тобто в межах заявлених позовних вимог з урахуванням уточнень (а. с. 53 - 54).

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 16 червня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Шахтоуправління "Покровське" задоволено частково.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від

20 квітня 2016 року скасовано.

У задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що компенсація заробітної плати за час хвороби та компенсація втрати частини доходів щодо несвоєчасної виплати компенсації за невикористану відпустку не є доходами щодо яких може бути застосовано Закон України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) , оскільки такі виплати носять разовий характер. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що збереження позивачу середньомісячного заробітку за 8 днів знаходження у клініці професійних захворювань не є виплатою за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, що провадиться згідно з листком непрацездатності, а є виплатою, яка відноситься до складу додаткової заробітної плати і має разовий характер. Тому, за несвоєчасну виплату середньої заробітної плати за 8 днів знаходження у клініці професійних захворювань не може бути застосована стаття 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".

16 липня 2016 року ОСОБА_4 та його представником ОСОБА_5 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просять скасувати рішення апеляційного суду Донецької області від 16 червня 2016 року та залишити в силі рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від

20 квітня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції помилково встановлено факт звернення позивача із завою про звільнення 19 жовтня 2016 року.

В день звільнення відповідачем не було проведено із позивачем розрахунку при звільненні, зокрема не було виплачено компенсації частини доходів за затримку заробітної плати.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що виплата за непрацездатність (під час хвороби) та виплата за довідкою лікувально-профілактичного закладу є разовими виплатами, а тому до них не застосовується Закон України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) .

03 жовтня 2016 року ПАТ "Шахтоуправління "Покровське" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в яких просить касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду Донецької області від 16 червня 2016 року залишити без змін.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_6 знаходився у трудових відносинах з відповідачем з 01 лютого 2010 року по 09 жовтня

Наказом від 19 жовтня 2015 року № 1285-ку позивача звільнено з роботи за власним бажанням з 09 жовтня 2015 року.

Згідно довідки від 08 квітня 2016 року, наданою відповідачем, на час звільнення позивачу було нараховано 24 003,98 грн, які складаються з: компенсації за невикористану відпустку за 41 день у розмірі 12 757,56 грн, допомоги по непрацездатності за 26 днів у розмірі 8 053,50 грн, компенсації середнього заробітку за 8 днів знаходження позивача у клініці профзахворювань у розмірі 3 192,92 грн.

Із нарахованої суми були утримані обов'язкові платежі у розмірі 4 929,97 грн. До виплати позивачу підлягало 19 074,01 грн.

Спір щодо розміру не отриманих сум між сторонами відсутній.

При звільненні з позивачем не був проведений розрахунок у відповідності до вимог статті 116 КЗпП України, згідно із якою при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

19 жовтня 2015 року у свій пояснювальній записці на ім'я директора підприємства позивач зазначив, що не був на роботі з 10 жовтня 2015 року, "виправдальних" документів з цього приводу він не має і просив звільнити його з роботи з 09 жовтня 2015 року, а наказ про звільнення його з роботи просив видати 19 жовтня 2015 року (а. с. 127).

Наказом від 19 жовтня 2015 року № 1285-ку позивача звільнено з роботи з

09 жовтня 2015 року.

Суми, належні позивачу при звільненні у розмірі 19 074,01 грн були виплачені двома платежами: 13 листопада 2015 року виплачено 12 486,25 грн - компенсація за відпустку та компенсація середнього заробітку за час знаходження у клініці профзахворювань, а 19 листопада 2015 року - виплачено допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 6 587,76 грн.

Позивач хворів тривалий час, про що свідчать три лікарняні листки: з

10 серпня по 19 серпня 2015 року, з 20 серпня по 01 вересня 2015 року, з

02 вересня по 27 вересня 2015 року, а з 28 вересня по 08 жовтня 2015 року позивач знаходився на обстеженні у клініці професійних захворювань. Перших п'ять днів знаходження позивача на лікарняному було оплачено підприємством.

Згідно із пунктами 1 і 2 Порядку оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2001 року № 439 (439-2001-п) оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності застрахованій особі провадиться за основним місцем роботи у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати за робочі дні (години) згідно з графіком роботи, що припадають на дні тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства.

Позивач не оспорює, що за перші п'ять днів тимчасової непрацездатності йому було виплачено за рахунок коштів підприємства.

Страховий стаж позивача (понад вісім років) надає йому право отримувати допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати, що свідчить про повну компенсацію йому заробітної плати за час хвороби (статті 22 і 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування").

Виплату компенсації заробітної плати за час хвороби здійснює Фонд соціального страхування.

Статтею 34 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно з статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

Виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності позивачу була здійснена 19 листопада 2015 року - на наступний день після отримання коштів із Фонду соціального страхування.

Частиною 1 статті 24 Закону України "Про відпустки" передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Згідно із підпунктом "б" пункту 4 Постанови Кабінету міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) компенсація за невикористану відпустку є одноразовою виплатою.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки компенсація заробітної плати за час хвороби та компенсація втрати частини доходів щодо несвоєчасної виплати компенсації за невикористану відпустку не є доходами щодо яких може бути застосовано Закон України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) , оскільки такі виплати носять разовий характер.

Також суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що за несвоєчасну виплату середньої заробітної плати за 8 днів знаходження у клініці професійних захворювань не може бути застосована стаття 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", оскільки встановлено, що збереження позивачу середньомісячного заробітку за 8 днів знаходження у клініці професійних захворювань не є виплатою за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, що провадиться згідно з листком непрацездатності, а є виплатою, яка відноситься до складу додаткової заробітної плати і має разовий характер.

Доводи касаційної скарги були предметом перевірки апеляційним судом і правильно визнані безпідставними.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду Донецької області від 16 червня 2016 року - без змін, оскільки підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.