розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Білоцерківська міська рада Київської області, про усунення перешкод у користуванні власністю за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської областівід 14 липня

2016 року у складі судді Кошель Л. М. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Данілова О. М., Суханової Є. М.,

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником земельної ділянки розміром 0,01 га за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_5 є власником будинку за адресою: АДРЕСА_2. Зазначає, що під'їзд до її частини жилого будинку та земельної ділянки можливий лише через земельну ділянку загального користування, орієнтовною площею 0,0298 га, яка проходить повз будинок АДРЕСА_3, та між будинками АДРЕСА_4. ОСОБА_5 звела паркан та металеві ворота, які перешкоджають їй користуватися земельною ділянкою загального користування та позбавляє її можливості під'їхати до свого будинку та земельної ділянки.

З урахуванням викладеного, просила усунути перешкоди у користуванні 1/4 частиною житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1, та земельною ділянкою площею 0,01 га, за цією ж адресою шляхом зобов'язання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 знести кам'яну огорожу та металеві ворота, які розміщені на земельній ділянці загального користування орієнтовною площею 0,0298 га, яка проходить повз домоволодіння по АДРЕСА_5, що належить ОСОБА_11, та між будинками АДРЕСА_4.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 14 липня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Усунуто перешкоди ОСОБА_4 у користуванні 1/4 часткою жилого будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1, та земельною ділянкою площею 0,01 га, призначеною для будівництва індивідуального гаража, за цією ж адресою шляхом зобов'язання ОСОБА_5 знести (демонтувати) кам'яну огорожу, яка розміщена на земельній ділянці загального користування орієнтовною площею 0,0298 га, та проходить повз домоволодіння по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_6 а також знести металеві ворота, які встановлені на земельній ділянці загального користування орієнтовною площею 0,0298 га, що проходить повз домоволодіння по АДРЕСА_5, зі сторони р. Рось. Вирішено питання про стягнення судових витрат. У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_6 відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що зведення ОСОБА_12 на земельній ділянці загального користування кам'яного паркану та металевих воріт, які загороджують вільний прохід (проїзд) з АДРЕСА_5 до р. Рось є незаконним, порушує права ОСОБА_4 на вільне користування своєю власністю, оскільки остання не має доступу до своєї частини житлового будинку та земельної ділянки, безпосередньо через земельну ділянку загального користування.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської областівід 14 липня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив із того, що рішення районного суду є обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи, оскільки під'їзд до земельної ділянки та будинку ОСОБА_4 можливий лише з АДРЕСА_5 через земельну ділянку загального користування орієнтовною площею 0,0298 га, яка проходить вздовж домоволодіння по АДРЕСА_3, та поміж будинками

АДРЕСА_5, яка була незаконно загороджена ОСОБА_5

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення є незаконними, необґрунтованими й таким, що ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Крім того, суди неповно з'ясували усі фактичні обставини справи та не встановили чи можливий проїзд загального користування між земельними ділянками АДРЕСА_5, коли і ким були встановлені ворота та огорожа, їх розміри та точне місце розташування, чи є можливі альтернативні варіанти під'їзду позивача до земельної ділянки виділеної під гараж та до будинку позивача. Застосовуючи норму статті 103 ЗК України, суд першої інстанції та апеляційний суд не вказали хто є власниками спірної земельної ділянки площею 0,0298 га. Крім того, зазначає, що не була належно повідомлена про день та час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

23 квітня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до п "а" частини четвертої статті 83 Земельного Кодексу України до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів, тощо).

Відповідно до частини першої статті 103 Земельного кодексу України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Частина друга цієї статті встановлю, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Частина друга статті 152 Земельного Кодексу України передбачає, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Судом установлено, що ОСОБА_4 є власником 1/4 частки жилого будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель та споруд за адресою: перший АДРЕСА_1.

Крім того, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,01 га, цільове призначення для будівництва індивідуального гаража, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,0624 га цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_5.

ОСОБА_6 є власником 1/2 частки домоволодіння по АДРЕСА_1

Згідно з актом обстеження земельної ділянки, складеного державним інспектором сільського господарства в Київській області Мелешком А. Г.

27 серпня 2015 року, ОСОБА_5 використовує земельну ділянку площею 0,0624 га земель житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по провулку АДРЕСА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, а також земельну ділянку площею 0,1189 га земель житлової та громадської забудови з функціональним використанням (незабудовані та інші відкриті землі) для ведення садівництва по провулку АДРЕСА_2, згідно договору оренди землі. укладеного із Білоцерківською міською радою від 24 березня 2010 року, термін якого закінчився 24 березня 2015 року. Земельну ділянку площею 0,1189 га ОСОБА_5 використовує без відповідних правовстановлюючих документів, що є порушенням вимог Закону України "Про оренду землі" (161-14) .

25 червня 2015 року відділу Білоцерківської міської ради фізичної культури та спорту надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування орієнтовною площею 0,1200 га під облаштування спортивного майданчика для мешканців міста по АДРЕСА_2. На час обстеження земельної ділянки з виїздом на місцевість встановлено, що на земельній ділянці площею 0,1189 га по АДРЕСА_2, відсутнє закладення та вирощування саду (деревних та кущових плодових насаджень) та огороджено капітальним гранітним парканом, а також загороджений прохід загального користування до р. Рось орієнтовною площею 0,0298 га зі сторони АДРЕСА_2 та металевими воротами зі сторони р. Рось.

Відповідно до листа Білоцерківської міської ради за топографічними матеріалами 1952-1989 роки земельна ділянка по провулку АДРЕСА_2, Київської областівикористовувалася як проїзд загального користування.

У зведеному плані земельних ділянок, виконаному фізичною особою-підприємцем ОСОБА_14, схематично відображено земельні ділянки ОСОБА_15 (АДРЕСА_1), ОСОБА_5 (АДРЕСА_2), ОСОБА_16 (АДРЕСА_7), ОСОБА_6 (АДРЕСА_8), ОСОБА_11

(АДРЕСА_5), а також проїзд загального користування з відміткою розташування кам'яного паркану та металевих воріт, які його загороджують (т. 1 а. с.92).

Таким чином, вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 212- 214, 315 ЦПК України 2004 року повно та всебічно з'ясували обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_4, оскільки зведення ОСОБА_12 на земельній ділянці загального користування кам'яного паркану та металевих воріт загороджують вільний прохід (проїзд) з АДРЕСА_5 до р. Рось, тому такі дії відповідача є незаконними, та порушують права ОСОБА_4 на вільне користування своєю власністю, яка не має доступу до своєї частини житлового будинку та земельної ділянки.

При цьому суди вірно зазначили, що під'їзд до земельної ділянки та будинку ОСОБА_4 можливий лише з АДРЕСА_5 через земельну ділянку загального користування орієнтовною площею 0,0298 га, яка проходить вздовж домоволодіння по АДРЕСА_3, та поміж будинками

АДРЕСА_2 яка була незаконно загороджена ОСОБА_5

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.

Доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення ОСОБА_5 про розгляд справи у суді апеляційної інстанції не заслуговують на увагу, оскільки згідно розписки від 28 вересня 2016 року ОСОБА_5 була повідомлена про оголошення перерви та призначення справи на 19 жовтня 2016 року особисто. А в судовому засіданні від 19 жовтня 2016 року була присутня представник ОСОБА_5 - ОСОБА_10, що підтверджується журналом судового засідання (т. 2, а. с. 39, 62).

Доводи касаційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду. При вирішенні вказаної справи апеляційним судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Касаційна скарга висновків судів не спростовує, на законність судових рішень не впливає.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.