розглянув у порядку письмового провадження заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 січня 2016 року у складі судді Марцішевської О. М., ухвали апеляційного суду Черкаської області від 13 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Захарової А. Ф., Фетісової Т. Л., Качана О. В., та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Червинської М. Є., Завгородньої І. М., Писаної Т. О., Мазур Л. М., Попович О. В.,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2013 року прокурор м. Черкаси звернувся до суду з позовом до Черкаської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_8, департамент екології та природних ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації, про визнання незаконним і скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Черкаської міської ради від 9 березня 2006 року № 9-205 "Про передачу громадянам земельних ділянок у власність (ОСОБА_9 та інші)" передано безоплатно у власність ОСОБА_4 земельну ділянку для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 1 тис. кв. м, яка розташована у кварталі АДРЕСА_1 у м. Черкаси за рахунок земель Черкаської міської ради. На підставі цього рішення 24 березня 2006 року ОСОБА_4 отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку та 10 квітня 2006 року відчужив її на користь ОСОБА_8 На час розгляду справи власником земельної ділянки є ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 грудня 2011 року.

Перевіркою, проведеною прокуратурою м. Черкаси, встановлено, що зазначене рішення міської ради не відповідає вимогам закону, має бути визнане незаконним і скасоване, оскільки земельна ділянка знаходиться на території зелених насаджень загального користування (територія парків, скверів) та відповідно до пункту "а" частини третьої статті 83 ЗК України у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення, не могла передаватися у приватну власність; проект відведення ділянки не погоджувався з природоохоронним органом, що, на думку прокурора, підтверджується висновком державної інспекції сільського господарства в Черкаській області від 21 лютого 2013 року № 636, в якому зазначено, що ця земельна ділянка знаходиться на території зелених насаджень загального користування і не підлягає відведенню у приватну власність під житлову забудову згідно зі статтями 38, 39, 44, 51, 52, 83 ЗК України.

Ураховуючи викладене, прокурор, уточнивши позовні вимоги, просив: визнати незаконним та скасувати рішення Черкаської міської ради від 9 березня 2006 року № 9-205 "Про передачу громадянам земельних ділянок у власність (ОСОБА_9 та інші)" в частині безоплатної передачі ОСОБА_4 земельної ділянки площею 1 тис. кв. м по АДРЕСА_2 для будівництва й обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); визнати незаконним та скасувати пункт 7 додатка до вказаного рішення міської ради щодо безоплатної передачі ОСОБА_4 земельної ділянки; визнати недійсними державний акт, виданий 15 червня 2006 року на право приватної власності ОСОБА_8 на цю земельну ділянку, та скасувати його державну реєстрацію; витребувати у ОСОБА_5 земельну ділянку площею 1 тис. кв. м, вартістю 276 180 грн, розташовану за адресою: АДРЕСА_3, яка належить останньому на підставі договору купівлі-продажу від 26 грудня 2011 року.

Суди розглядали справу неодноразово.

Останнім рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 січня

2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 13 квітня 2016 року, у задоволенні позову прокурора відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 13 квітня 2016 року залишено без змін.

28 лютого 2017 року заступником Генерального прокурора України подано до Верховного Суду України заяву про перегляд рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 січня 2016 року, ухвали апеляційного суду Черкаської області від 13 квітня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справвід 30 листопада 2016 року з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року.

У заяві заступник Генерального прокурора України просить скасувати зазначені вище судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов прокурора м. Черкаси задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 261, 268 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень заступник Генерального прокурора України посилався на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року у справі № 367/3618/15-ц та від 28 липня 2016 року у справі № 6-11542св16, постанови Верховного Суду України: від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510ц15, від 22 квітня 2015 року у справі № 6-209цс14, від 20 серпня 2013 року у справі № 3-18гс13, від 2 вересня 2008 року у справі № 3-3376к08, та ухвалу Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-15350вов10.

У січні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2018 року заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 січня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 13 квітня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) .

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 29 березня 2018 року справу повернуто на розгляд до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки розгляд заяви заступника Генерального прокурора України не належить до повноважень ВеликоїПалати Верховного Суду, так як вона подана з інших підстав, аніж ті, які зумовлювали передачу справи на розгляд на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України згідно з частиною другою статті 360-2 ЦПК України 2004 року.

Відповідно до пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів дійшла висновку, що заява прокурора не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 353 ЦПК України 2004 року Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 360-5 ЦПК України 2004 року суд відмовляє у задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Судом установлено, що відповідно до пункту 10 додатка до рішення Черкаської міської ради від 9 березня 2006 року № 9-205 "Про передачу громадянам земельних ділянок у власність (ОСОБА_9 та інші)" передано у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва, площею 1 тис. кв. м, по АДРЕСА_2 На підставі цього рішення ОСОБА_4 отримав державний акт на право власності на вказану земельну ділянку від 24 березня 2006 року серії НОМЕР_1 з цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки - індивідуальне дачне будівництво.

Відмовляючи у задоволенні позову прокурора, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної й касаційної інстанцій, виходив з того, що прокурор був обізнаний про оспорюване рішення міської ради у 2006 році, проте з позовом до суду за захистом порушеного права звернувся лише у вересні 2013 року, тобто після спливу у 2009 році трирічного строку позовної давності, передбаченого статтею 257 ЦК України, про застосування якої заявили представник Черкаської міської ради - ОСОБА_6 та представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7 При цьому зазначили, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на позови прокурора, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 1 липня 2015 року № 6-178цс15, від 17 лютого 2016 року № 6-2407цс15.

Разом з тим у наданих для порівняння судових рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зроблено такі висновки:

- в ухвалі від 20 липня 2016 року у справі № 367/3618/15-ц суд касаційної інстанції зазначив, що лист директора КП "Святошинське лісопаркове господарство" про використання спірної земельної ділянки не за призначенням направлений прокурору у листопаді 2014 року, проведення відповідної прокурорської перевірки відбувалося у травні 2014 року, а до суду з цим позовом прокурор звернувся у червні 2015 року. Тобто суд встановив, що прокурор в особі Кабінету Міністрів України, до повноважень якого згідно зі статтею 13 ЗК України належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, дізнався про порушення свого права у листопаді 2014 року.

- в ухвалі від 28 липня 2016 року № 6-11542св16 суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що рішенням міської ради всупереч Генеральному плану м. Кіровограда, без містобудівного обґрунтування щодо можливості зміни цільового призначення земельної ділянки, передбаченого статтею 24 Закону України "Про планування і забудову територій" та пунктами 1.1-1.4 Державних будівельних норм Б.1.1-4-2002, без проведення державної експертизи проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, у приватну власність ОСОБА_10. незаконно передано земельні ділянки, які віднесені генеральним планом до територій зелених насаджень загального користування, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови, що перебувають у запасі та для ведення садівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у запасі, які розташовані по вул. Чорноморській у м. Кіровограді. Наслідками визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення міської ради є визнання недійсним та скасування державних актів на право власності на спірні земельні ділянки, виданих на ім'я ОСОБА_10 та витребування вказаних земельних ділянок із її володіння. Питання застосування строків позовної давності судом не вирішувалося.

У наданих для порівняння судових рішеннях Верховного Суду України зроблено такі висновки:

- у постанові від 16 грудня 2015 року № 6-2510ц15 Верховний Суд України розглядав питання неоднакового застосування судами касаційної інстанції норми пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України та зробив висновок, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід оцінювати три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Тобто питання застосування статей 261, 268 ЦК України Верховним Судом України у цій справі не вирішувалося.

- у постанові від 22 квітня 2015 року № 6-209цс14 Верховний Суд України погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що підстав для застосування строків позовної давності немає, оскільки на час звернення позивача до суду строк позовної давності не розповсюджувався на позови про визнання незаконним правового акта органу державної влади або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або речове право особи, а всі інші вимоги позивача є похідними від чинності такого правового акта.

Колегія суддів зазначає, що у справі, яка переглядається, прокурор звернувся до суду з позовом у вересні 2013 року, а пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України, який передбачав, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється, було виключено на підставі Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" (4176-17) .

- у постанові від 20 серпня 2013 року № 3-18гс13 Верховний Суд України, скасовуючи постанову суду касаційної інстанції й направляючи справу на новий розгляд, встановив, що про обставини, які стали підставою звернення до суду, прокуратура дізналася лише зі звернення голови Фонду державного майна від 1 листопада 2011 року, а з позовом до суду прокурор звернувся у грудні 2011 року, тобто в межах строку позовної давності.

- в ухвалі від 25 квітня 2012 року № 6-15350вов10 Верховний Суд України розглядав питання застосування пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 12 ЗК України щодо повноважень органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин. Скасовуючи рішення судів першої, апеляційної і касаційної інстанції й направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що передача у власність громадян земельних ділянок є виключною компетенцією відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст.

- у постанові від 2 вересня 2008 року № 3-3376к08 Верховний Суд України, скасовуючи судові рішення першої, апеляційної інстанції й передаючи справу на новий судовий розгляд, виходив з того, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що прокуратурою Чернігівської області проводилися перевірки щодо законності приватизації спірного гуртожитку у 1997 році, а заступник прокурора Чернігівської області стверджував, що порушення вимог законодавства під час приватизації спірного гуртожитку ним було виявлено лише у травні 2007 року після перевірки фактів, викладених у зверненні мешканців цього гуртожитку. Тобто відсутні підстави вважати, що прокурор звернувся до суду з позовом з пропуском строку позовної давності.

Таким чином, наведені судові рішення не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки у справі, яка переглядається, судом встановлено, що прокурор звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, так як у 2006 році Черкаською міжрайонною природоохоронною прокуратурою проводилась перевірка рішень Черкаської міської ради, які стосувалися виділення у власність громадянам земельних ділянок у мікрорайоні "Соснівка".

Ці обставини встановлені судом під час розгляду справи і переоцінювати факти та обставини у Верховного Суду відсутні повноваження.

Отже, порівняння наданих судових рішень з оскаржуваними судовими рішеннями судів не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

З огляду на зазначене обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, у зв'язку із чим відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України 2004 року у задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України 2004 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 січня 2016 року, ухвали апеляційного суду Черкаської області від 13 квітня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року відмовити.