П о с т а н о в а

Іменем України

4 липня 2018 року

м. Київ

справа № 529/1101/17

провадження № 61-17402 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - Нелюбівська сільська рада Диканського району Полтавської області,

треті особи: Диканська районна державна адміністрація Полтавської області, відділ у Диканському районі головного управління Держгеокадастру у Полтавській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову апеляційного суду Полтавської області від 1 березня 2018 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Карпушина Г. Л., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Нелюбівської сільської ради Диканського району Полтавської області, треті особи: Диканська районна державна адміністрація Полтавської області, відділ у Диканському районі головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, про зобов'язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що він проживав на території України з 1991 року, а з липня 1993 року по січень 1998 року був членом колективного сільськогосподарського підприємства імені Фрунзе Диканського району Полтавської області (далі - КСП імені Фрунзе). 25 грудня 1996 року він отримав сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 5,0 умовних кадастрових гектарів, який був виданий Диканською районною державною адміністрацією Полтавської області. 14 липня 2017 року рішенням Диканського районного суду Полтавської області встановлено факт належності йому вказаного вище сертифікату, а згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 9 квітня 2004 року він став власником й іншої земельної частки (паю), яку успадкував після смерті ОСОБА_5, та у подальшому отримав на цю земельну ділянку державний акт на право власності від 4 жовтня 2004 року.

Після його неодноразових звернень до Нелюбівської сільської ради Диканського району Полтавської області, з метою отримання довідки про місце розташування його паю, номеру та викопіювання з проекту землеустрою, для надання цих документів у Диканську районну державну адміністрацію Полтавської області, для прийняття розпорядження про надання дозволу на виготовлення технічної документації для виділення земельної частки в натурі, він дізнався про те, що у проекті землеустрою та списках власників сертифікатів він відсутній і викопіювання земельної ділянки зробити неможливо через відсутність у проекті землеустрою цієї земельної ділянки. Крім того, сільська рада листом від 10 липня 2017 року повідомила його про помилкове включення його до списків власників сертифікатів на земельну частку (пай), обґрунтовуючи це відсутністю у нього громадянства України на момент отримання сертифікату на право на земельну частку (пай) від 25 грудня 1996 року та відсутністю на теперішній час на території сільської ради вільних земель запасу. Будучи власником діючих сертифікатів, вважав, що такими діями відповідача було порушено його права.

З урахуванням викладеного ОСОБА_3 просив суд зобов'язати Нелюбівську сільську раду Диканського району Полтавської області видати йому довідку про місце розташування його земельної частки (паю) згідно сертифікату від 25 грудня 1996 року члена КСП імені Фрунзе Диканського району Полтавської області, номер земельної ділянки та викопіювання цієї земельної ділянки за рахунок земель запасу на території Нелюбівської сільської ради Диканського району Полтавської області.

Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року у складі судді Гвоздика А. Є. позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов'язано Нелюбівську сільську раду Диканського району Полтавської області розглянути на сесії сільської ради та прийняти відповідне рішення щодо видачі ОСОБА_3 довідку про місце розташування земельної частки (паю), належної останньому на підставі сертифікату від 25 грудня 1996 року серії НОМЕР_1 члена КСП імені Фрунзе та номер земельної ділянки і її викопіювання, за рахунок земель запасу Нелюбівської сільської ради Диканського району Полтавської області.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суд немає права вирішувати питання внутрішньої компетенції Нелюбівської сільської ради Диканського району, а повинен лише дотримуватися вимог до забезпечення захисту цивільних прав позивача. Крім того, наявність у позивача чинного сертифікату на право власності є достатньою та беззаперечною підставою для видачі вказаної довідки та іншої інформації щодо земельної ділянки, за умови проходження передбачених законом заходів.

Постановою апеляційного суду Полтавської області від 1 березня 2018 року апеляційну скаргу Нелюбівської сільської ради Диканського району Полтавської області задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між сторонами існує цивільно-правовий спір щодо права позивача на земельну частку (пай) та щодо дати набуття останнім громадянства України. Однак предметом позовних вимог є спір з приводу виконання органом місцевого самоврядування свого обов'язку щодо надання особі відповідно до вимог ЗК України (2768-14) інформації про місце розташування земельної ділянки, її номеру та плану викопіювання цієї земельної ділянки. Зобов'язавши Нелюбівську сільську раду Диканського району Полтавської області розглянути питання про видачу довідки позивачу на сесії сільської ради, місцевий суд взагалі не мотивував своє рішення в зазначеній частині та вийшов за межі заявлених позовних вимог, при цьому прийшовши до висновку, що будь-яке рішення з приводу виділення земельної ділянки в натурі чи відмови у її виділенні є компетенцією Диканської районної державної адміністрації Полтавської області.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо існування між сторонами спору щодо права позивача на земельну частку (пай) та щодо набуття позивачем громадянства України, оскільки сертифікат на право на земельну частку (пай), що є правовстановлюючим документом для виділення земельної частки (паю) в натурі, був виданий ОСОБА_3 як члену КПС імені Фрунзе, є чинним. Згідно з наказом Держкомзему України від 20 лютого 1996 року № 11 затверджено порядок паювання земель колективної власності сільськогосподарських підприємств, який передбачає, що до державного акта на право колективної власності на землю додається список осіб, які мають право на земельну частку (пай). У даному списку по КСП імені Фрунзе був зазначений й позивач. На підставі списку та членства в КСП імені Фрунзе 25 грудня 1996 року Диканська районна державна адміністрація Полтавської області видала ОСОБА_3 сертифікат на земельну частку (пай). Крім того, у касаційній скарзі позивач звертає увагу на те, що у порушення вимог пунктів 5 та 6 частини другої статті 356 ЦПК України Нелюбівська сільська рада Диканського району Полтавської області додала до апеляційної скарги неналежний протокол зборів працівників товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" (далі - ТОВ "Зоря") від 4 березня 2000 року, згідно з яким виданий ОСОБА_3 сертифікат на земельну частку (пай) визнаний недійсним, так як він не є громадянином України. Проте такі дії сільської ради є незаконними, так як недійсність земельного сертифіката може визнати лише суд.

У травні 2018 року Нелюбівська сільська рада Диканського району Полтавської області подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим. Позивач не є громадянином України, унаслідок чого не мав права на отримання земельних сертифікатів, ТОВ "Зоря" було прийнято рішення щодо зобов'язання у тому числі ОСОБА_3 повернути помилково видані сертифікати, проте позивачем такий сертифікат повернуто не було.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_3 проживав на території України з 1991 року, а з липня 1993 року по січень 1998 року був членом КСП імені Фрунзе Диканського району Полтавської області.

25 грудня 1996 року ОСОБА_3, як член КСП імені Фрунзе, отримав сертифікат на право на земельну частку (пай) серія НОМЕР_1 розміром 5,0 умовних кадастрових гектарів, який був виданий йому Диканською районною державною адміністрацією Полтавської області.

14 липня 2017 року рішенням Диканського районного суду Полтавської області встановлено факт належності ОСОБА_3 вказаного сертифікату, а згідно з свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 9 квітня 2004 року він став власником й іншої земельної частки (паю), яку успадкував після смерті ОСОБА_5, та у подальшому отримав на неї державний акт на право власності на земельну ділянку від 4 жовтня 2004 року.

ОСОБА_3 вказував про те, що після його неодноразових звернень протягом квітня-липня 2017 року до Нелюбівської сільської ради Диканського району Полтавської області з метою отримання довідки про місце розташування його паю, номеру та викопіювання з проекту землеустрою з метою надання цих документів Диканській районній державній адміністрації Полтавської області для прийняття розпорядження про надання дозволу на виготовлення технічної документації для виділення земельної частки в натурі, дізнався про те, що у проекті землеустрою та списках власників сертифікатів він відсутній і викопіювання земельної ділянки зробити неможливо через відсутність у проекті землеустрою цієї земельної ділянки.

10 липня 2017 року сільська рада повідомила ОСОБА_3 листом про помилкове включення його до списків власників сертифікатів на земельну частку (пай), обґрунтовуючи це відсутністю у нього громадянства України на момент отримання сертифікату на право на земельну частку (пай) від 25 грудня 1996 року та відсутністю на теперішній час на території сільської ради вільних земель запасу.

Отже, ОСОБА_3 звернувся з позовом до суду, як власник сертифікату на земельну ділянку (пай) від 25 грудня 1996 року.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що між сторонами існує цивільно-правовий спір щодо права позивача на земельну частку (пай) та щодо дати набуття останнім громадянства України як підстава для відмови у позові, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (720/95) право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

У пункті 17 Розділу Х Перехідних положень ЗК України (2768-14) передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Статтею 6 ЗК України від 15 березня 1991 року, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що державою гарантується право приватної власності, у тому числі члену колективного сільськогосподарського підприємства на земельну частку (пай).

Порядок паювання земель колективної власності сільськогосподарських підприємств передбачає, що до державного акта на право колективної власності на землю додається список осіб, які мають право на земельну частку пай.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону не звернув уваги на те, що Нелюбівською сільською радою Диканського району Полтавської області протокол зборів працівників ТОВ "Зоря" від 4 березня 2000 року, яким сертифікат позивача на земельну частку (пай) визнаний недійсним, подано лише до суду апеляційної інстанції, проте такі докази до суду першої інстанції відповідачем не подавались, сільською радою не обґрунтовано поважність причин неподання доказів районному суду.

Крім того, недійсність такого правовстановлюючого документу може бути визнано лише судом.

Отже, суд першої інстанції відповідно до вищевказаних положень закону дійшов правильного висновку про те, що виданий ОСОБА_3, як члену КПС імені Фрунз, сертифікат на право на земельну частку (пай) є правовстановлюючим документом для виділення земельної частки (паю) в натурі. Проте суд немає права вирішувати питання внутрішньої компетенції Нелюбівської сільської ради Диканського району Полтавської області, а лише дотримуватися вимог до забезпечення захисту цивільних прав позивача. Крім того, наявність у позивача сертифікату на право власності вже є достатньою та беззаперечною підставою для видачі довідки про місце розташування його земельної частки (паю) та іншої інформації, за умови проходження передбачених законом заходів.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову апеляційного суду Полтавської області від 1 березня 2018 року скасувати, рішення Диканського районного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є.В. Синельников

Ю.В. Черняк ' 'br'