Постанова

Іменем України

04 липня 2018 року

м. Київ

справа № 522/25307/15-ц

провадження № 61-20191св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представники позивача: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

відповідач - ОСОБА_8,

представник відповідача - ОСОБА_9,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_7, на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2016 року у складі судді Ільченко Н. А. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гайворонського С. П., Кононенко Н. А.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2015 року ОСОБА_4звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_8 про стягнення коштів за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 03 липня 2015 року він уклав із

ОСОБА_8 в усній формі договір позики, на підтвердження якого надано розписку від 03 липня 2015 року, відповідно до якої він передав у власність відповідача товар на загальну суму 10 827 900 грн з кінцевою датою

повернення - 03 серпня 2015 року.

Згідно домовленості ОСОБА_8 зобов'язався повернути йому товар, визначений родовими ознаками, а у разі невиконання боргових зобов'язань повернути грошові кошти в еквівалентні вартості товару на загальну суму

454 тисяч доларів США, що станом на 17 грудня 2015 року еквівалентно

10 677 751 грн.

Зазначав, що він неодноразово звертався до ОСОБА_8 з проханням виконати свої зобов'язання, на що останній не відреагував, але обіцяв йому, що грошові кошти поверне у повному обсязі. Однак, відповідач ухиляється від виконання боргових зобов'язань.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив суд стягнути на його користь з ОСОБА_8 суму боргу у розмірі 10 677 751 грн.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2015 року позов ОСОБА_10 повернуто позивачу для подання за підсудністю до належного суду, оскільки відповідач у справі зареєстрований у м. Полтаві, а належне йому майно знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що відноситься до Київського району м. Одеси.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2016 року ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2015 року скасовано, передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29 березня 2016 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_10 та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2016 року ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29 березня 2016 року скасовано з передачею питання про відкриття провадження у справі на новий розгляд до того ж суду.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2016 року позовну заяву ОСОБА_10 повернуто позивачу для подання до належного суду.

Ухвала районного суду мотивована тим, що згідно із частиною першою

статті 109 ЦПК України 2004 року позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування. Відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2,

корп. 1, кв. 43. При цьому з розписки вбачається, що в ній не зазначено ні місце її складання, ні місце її виконання. Тому відповідно до пункту 4 частини третьої статті 121 ЦПК України 2004 року позовна заява підлягає поверненню позивачу, оскільки справа не підсудна Приморському районному суду м. Одеси.

Не погоджуючись з ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2016 року, ОСОБА_10 в особі представника - ОСОБА_7 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_10 відхилено. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2016 року про повернення позовної заяви залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції про те, що справа не підсудна Приморському районному суду

м. Одеси є законними та обґрунтованими.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 в особі представника - ОСОБА_7, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосування норм процесуального права. Зазначав, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що договір позики є одностороннім договором, оскільки після його укладення всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права, а отже відповідно до статті 211 ЦК України, якщо у правочині не вказане місце його вчинення, то місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони, а саме - АДРЕСА_3 що підтверджується протоколом опитування свідка ОСОБА_11 від 05 вересня 2016 року. Також, відповідно до статті 532 ЦК України, якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, яке знаходиться у Приморському районі м. Одеси. Таким чином, частина восьма статті 110 ЦПК України 2004 року у взаємозв'язку із статтею 532 ЦК України встановлює місце виконання - за місцем проживання кредитора. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що справа за позовом

ОСОБА_10 почала розглядатись по суті Приморським районним судом

м. Одеси та ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 квітня

2016 року були вжиті заходи щодо забезпечення позову.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України 2004 року позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Згідно із статтею 115 ЦПК України 2004 року, якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилаються позивачеві.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 121 ЦПК України 2004 року позовна заява повертається у випадках, коли справа не підсудна цьому суду.

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_4 для подання до належного суду, суди дійшли вірного висновку про те, що ОСОБА_8 зареєстрований

АДРЕСА_4, а з розписки вбачається, що в ній не зазначено ні місце її складання, ні місце її виконання (а.с. 64), тому вказаний спір має розглядатись судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача.

Посилання касаційної скарги на статтю 532 ЦК України, згідно якої, якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, яке знаходиться у Приморському районі м. Одеси, є безпідставними, оскільки вищевказаною нормою матеріального права зазначається місце виконання зобов'язання, якщо воно не встановлено у договорі, однак, що стосується вирішення питання про підсудність цивільних справ, то воно регулюється спеціальним процесуальним законом, а саме - ЦПК України (1618-15) , у вказаному випадку частиною першою

статті 109 ЦПК України 2004 року.

Що стосується ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 21 квітня

2016 року про вжиття заходів забезпечення позову, то вона не є предметом касаційного оскарження і не може бути підставою для скасування ухвали суду про повернення позовної заяви позивачу для подання її до належного суду, оскільки розгляд справи не розпочатий по суті позовних вимог.

Вищезазначеним повністю спростовуються доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій частини першої статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки суд діяв у повній відповідності до вимог цивільного процесуального законодавства України.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_7, залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

О. В. Білоконь

Є. В. Синельников