Постанова

Іменем України

04 липня 2018 року

м. Київ

справа № 2-1475/06

провадження № 61-11653св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

заявник (стягувач) - ОСОБА_4,

боржник - ОСОБА_5,

представник боржника - ОСОБА_6,

суб'єкт оскарження -Соснівський відділ державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції,

представник суб'єкта оскарження - ОнищенкоНаталія Сергіївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 листопада 2017 року

у складі судді Демчика Р. В. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 18 січня 2018 року у складі колегії суддів: Храпка В. Д., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду зі скаргою на постанову державного виконавця Соснівського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції про закінчення виконавчого провадження від 27 червня 2006 року.

Скарга мотивована тим, що на примусовому виконанні у Соснівському відділі державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції (далі - Соснівський ВДВС Черкаського МУЮ) перебуває виконавчий лист № 2-1475, виданий 08 листопада 2006 року Придніпровським районний судом м. Черкаси про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 боргу в сумі

42 тис. грн.

Зазначав, що на підставі його заяви 13 листопада 2006 року Соснівським ВДВС Черкаського МУЮ прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження.

04 липня 2017 року на його адресу надійшла постанова державного виконавця Соснівського ВДВС Черкаського МУЮ Червонящого О. О. від 27 червня 2017 року про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення згідно з виконавчим документом.

Вважав, що вказана постанова безпідставна, оскільки відсутні належні докази виконання боржником рішення суду у повному обсязі. При прийнятті оскаржуваної постанови державний виконавець керувався копіями недостовірних розписок, які були надані боржником на підтвердження факту отримання ним грошових коштів.

Ураховуючи викладене, просив суд визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Соснівського ВДВС м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Червонящого О. О.

від 27 червня 2017 року про закінчення виконавчого провадження.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 листопада

2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвала районного суду мотивована тим, що під час примусового виконання виконавчого листа № 2-1475, виданого 8 листопада 2006 року Придніпровським районним судом м. Черкаси про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 боргу в сумі 42 тис. грн, ОСОБА_4 згідно розписок від 29 червня

2011 року, від 2 серпня 2011 року, від 8 вересня 2011 року, від 16 листопада

2011 року, від 19 квітня 2012 року, від 27 грудня 2012 року, від 5 вересня

2013 року, від 27 грудня 2013 року отримав від ОСОБА_5 в рахунок погашення боргу 41 тис. грн. Згідно висновку експертного дослідження Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 7 листопада 2017 року рукописний текст та підписи від імені ОСОБА_4 у вказаних розписках та рукописний текст та підписи від імені ОСОБА_4 в розписці від 6 листопада 2014 року та в розписці від 18 листопада 2016 року виконані однією особою. Крім того, розпорядженням державного виконавця від 16 травня 2017 року згідно виконавчого листа № 2-1475, виданого 8 листопада 2006 року Придніпровським районним судом м. Черкаси, для переказу ОСОБА_4 було зараховано 1 тис. грн.

Таким чином, згідно вказаного виконавчого листа ОСОБА_4 отримав 42 тис. грн, а тому рішення суду, на підставі якого виданий виконавчий документ вважав виконаним.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 18 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Придніпровського районного суду

м. Черкаси від 16 листопада 2017 року залишено без задоволення, а ухвалу

суду - залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що заявник ОСОБА_4 не надав суду докази, які спростовують, що розписки, надані боржником ОСОБА_5, написані не ним, а іншою особою.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними й такими, що ухвалені з порушенням норм чинного законодавства. Крім того, посилався на те, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що стягнення з боржника коштів під час примусового виконання судового рішення повинно здійснюватись відповідно до статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", а не зараховуватись відповідно до розписок. Зазначав, що з ОСОБА_5 стягнуто лише частину боргу. Висновок експертного дослідження від 07 листопада 2017 року, на який посилались суди при розгляді скарги та ухвалені судових рішень, не є належним та допустимим доказом у розумінні статей 77, 78 ЦПК України.

У квітні 2018 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Соснівського ВДВС м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, у якому зазначено про те, що заявником ОСОБА_4 не було надано жодних доказів, які спростовують чи підтверджують, що надані боржником ОСОБА_5 розписки написані іншою особою. Клопотання про повторне проведення почеркознавчої експертизи ОСОБА_4 заявлено не було.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 383 ЦПК України 2004 року сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК України 2004 року).

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України (1618-15) з особливостями, встановленими статтею 386 ЦПК України 2004 року, за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються.

Відповідно до статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Пунктом 20 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" (v0006740-14) передбачено, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути лише рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження є завершальному стадією судового провадження.

Згідно вимог статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Крім цього суд враховує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід'ємною частиною "права на суд", а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов'язання адміністративних органів виконувати рішення (наприклад, пункт 41 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року).

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно з частиною першою статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_4, суди дійшли правильного висновку про те, що під час примусового виконання виконавчого листа № 2-1475, виданого 8 листопада 2006 року Придніпровським районним судом м. Черкаси про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 боргу в сумі

42 тис. грн, стягувач ОСОБА_4 згідно вищевказаних розписок отримав від ОСОБА_5 в рахунок погашення боргу 41 тис. грн. Крім того, розпорядженням державного виконавця від 16 травня 2017 року згідно виконавчого листа № 2-1475, виданого 8 листопада 2006 року Придніпровським районним судом м. Черкаси, для переказу ОСОБА_4 було зараховано 1 тис. грн. ОСОБА_4 визнав, що розписки від 06 листопада 2014 року та від 18 листопада 2016 року були написані ним власноручно. При цьому заявник не надав суду докази, які спростовують, що розписки, надані боржником ОСОБА_5, написані не ним, а іншою особою. Державним виконавцем здійснено всі необхідні дії щодо дотримання процедури виконавчого провадження, тому відсутні підстави для визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця Соснівського ВДВС м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 27 червня 2017 року про закінчення виконавчого провадження.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 18 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

О. В.Білоконь

Є. В.Синельников