Постанова
Іменем України
04 липня 2018 року
м. Київ
справа № 361/2536/15-ц
провадження № 61-11535св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство "Альфа Банк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 березня 2016 року у складі судді Петришин Н. М. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 09 серпня 2016 року у складі суддів: Касьяненко Л. І., Верланова С. М., Таргоній Д. О.,
В С Т А Н О В И В :
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство "Альфа Банк" (далі - ПАТ "Альфа Банк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що 02 листопада 2007 року між акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк") та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 62 тис. доларів США строком до 02 листопада 2037 року зі сплатою 11,9 % річних за користування кредитними коштами. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 02 листопада 2007 року з ОСОБА_2 укладено договір поруки.
25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі ПАТ "Дельта Банк") укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, у тому числі і за вищевказаним кредитним договором з ОСОБА_1
15 червня 2012 року між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Альфа Банк" укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, за умовами якого до ПАТ "Альфа Банк" перейшло право вимоги як до кредитора, в тому числі за кредитним договором від 02 листопада 2007 року з ОСОБА_1 та договором поруки від 02 листопада 2007 року, укладеного з ОСОБА_2
Внаслідок неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 01 березня 2015 року становить 1 324 664 грн 52 коп., з яких 1 272 443 грн 21 коп. - тіло кредиту, 50 482 грн 51 коп. - проценти, 1 738 грн 80 коп. - пеня, яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 березня 2016 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Альфа Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 324 664 грн 52 коп. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачами не виконуються умови кредитного договору від 02 листопада 2007 року, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 1 324 664 грн 52 коп., яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 09 серпня 2016 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 березня 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведений факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів відповідно до умов договору та відсутні первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту; матеріали справи не містять належного розрахунку заборгованості за кредитним договором із зазначенням того, яким саме чином та за який період нараховані кожна зі складових вказаної позивачем загальної суми заборгованості станом на момент подання позовної заяви з урахуванням валюти кредитного зобов'язання та курсу цієї валюти до гривні; не надано доказів того, за якою процентною ставкою розраховувались проценти та чи відповідають ці розрахунки умовам кредитного договору; не надано документів на підтвердження отримання позивачем права вимоги до відповідачів, не з'ясовано та не підтверджено право вимоги до ОСОБА_2 як поручителя за кредитним договором.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року справу за позовом ПАТ "Альфа Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, призначено до судового розгляду.
27 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Суди установили, що 02 листопада 2007 року між акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 62 тис. доларів США зі сплатою 11,9 % річних на строк до 02 листопада 2037 року.
Відповідно до пункту 5.1.1. кредитного договору позичальник зобов'язалася забезпечити своєчасне повернення кредиту і сплатити нараховані відсотки.
Пунктом 8.1. кредитного договору передбачено, що за порушення строку погашення заборгованості за кредитом та/або строку плати процентів за користування кредитом позичальник сплачує пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми простроченої заборгованості.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 02 листопада 2007 року з ОСОБА_2 укладено договір поруки.
Пунктом 4 договору поруки передбачено, що у разі невиконання позичальником умов основного зобов'язання в строк, поручитель погашає суму кредиту, нараховані проценти та штрафні санкції за несвоєчасне повернення позичальником коштів, наданих в межах основного зобов'язання та процентів за користування кредитом за першою вимогою банку протягом трьох календарних днів з моменту отримання поручителем надісланої банком письмової заяви про невиконання позичальником своїх зобов'язань, передбачених основним зобов'язанням, надісланою банком за адресою, зазначеною у реквізитах поручителя в цьому договорі.
25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" (продавець) та ПАТ "Дельта Банк" (покупець) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, а саме: права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) кредитора до позичальників за кредитними договорами, відкритими у ПАТ "Сведбанк", а також всі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення, за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні продавцю, щодо виконання позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов'язків за кредитними договорами та договорами забезпечення. Продавець ПАТ "Сведбанк" погоджується продати (відступити) права вимоги та передати покупцю ПАТ "Дельта Банк", а ПАТ "Дельта Банк" погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.
15 червня 2012 року між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Альфа Банк" укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно якого права кредитора за договором, стороною в якому є ОСОБА_1, перейшли до ПАТ "Альфа-Банк".
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за договором кредиту банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1050 ЦК України визначено, що якщо за договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому.
Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
Частинами першою, другою статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором від 02 листопада 2007 року утворилась заборгованість, яка згідно з розрахунком банку станом на 01 березня 2015 року становить: заборгованість за кредитом - 45 832,14 доларів США, що за офіційним курсом Національного Банку України складає 1 272 443 грн 21 коп.; заборгованість за процентами - 1 818,33 доларів США, що за офіційним курсом Національного Банку України складає 50 482 грн 51 коп.; пеня - 62,63 доларів США, що за офіційним курсом Національного Банку України складає 1 738 грн 80 коп.
23 березня 2015 року ПАТ "Альфа Банк" на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 направлено вимоги про дострокове повернення кредиту, проте заборгованість не була погашена.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що у зв'язку із неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору виникла заборгованість, у розмірі, заявленому в позові, яка підлягає стягненню з відповідачів в солідарному порядку.
Доводи касаційної скарги про відсутність доказів переходу до позивача права вимоги за договором поруки, укладеним з ОСОБА_2, є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно п. 1.1 договору купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Альфа Банк" термін "Особа, яка надала забезпечення" означає кожного іпотекодавця, заставодавця та поручителя, які є стороною будь-якого договору забезпечення; "Права вимоги" означає всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) продавця у якості кредитора до позичальників за кредитними договорами, окрім права продавця на договірне списання коштів з рахунків позичальників, відкритих у продавця, а також всі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення, за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні продавцю, щодо виконання позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов'язків за кредитними договорами та договорами забезпечення.
Ураховуючи викладене, за умовами вказаного договору до ПАТ "Альфа Банк" перейшло право вимоги до особи, яка надала забезпечення за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 02 листопада 2007 року, тобто до ОСОБА_2 за договором поруки від 02 листопада 2017 року.
Доводи касаційної скарги про недоведеність банком надання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі, заявленому в позові, а наданий позивачем розрахунок заборгованості є неправильним, не узгоджуються з матеріалами справи, оскільки факт укладення між сторонами кредитного договору, наявність заборгованості за вказаним договором у зв'язку з невиконанням позичальником взятих на себе кредитних зобов'язань підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.
Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Розмір заборгованості за кредитним договором підтверджується наданим позивачем розрахунком, у якому зазначено розмір виданого кредиту, суми сплачених позичальником платежів на виконання кредитного зобов'язання, розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, періоди і суми виникнення заборгованості.
На спростування позовних вимог відповідачем не надано будь-яких доказів власного розрахунку боргу, який би спростовував наданий банком розрахунок.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 410, 416 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 09 серпня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. О. Лесько
С. Ю. Мартєв
І. М. Фаловська
С. П.Штелик