розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 3 грудня 2014 року у складі судді Плавича І. В. та рішення апеляційного суду Одеської області від 23 березня 2017 року у складі суддів: Кононенко Н. А., Гайворонського С. П., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ :

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, вимоги якого уточнила в ході розгляду справи та просила стягнути з відповідача на її користь: залишок основної суми боргу в розмірі 1479,60 грн; різницю в гривневому виражені суми боргу, що утворилась з моменту ухвалення рішення про стягнення боргу та сплатою боргу внаслідок зміни курсу національної валюти до долару США в загальному розмірі 183 122,69 грн; суми процентів згідно договорів позики за період з грудня 2011 року по вересень 2014 року в загальному розмірі 307 224 грн; суми витрат на послуги банку в розмірі 2133 грн; суми витрат на послуги КП "БТІ" Одеської міської ради в розмірі 593 грн; суми витрат на послуги ТОВ "Експертне бюро "Айстра" в розмірі 1000 грн; суми витрат на послуги поштового зв'язку в розмірі 36 грн; суми витрат на правову допомогу в розмірі 6000 грн; суми судового збору в розмірі 3684,63 грн.

Позов мотивовано тим, що у 2008 році між сторонами укладено низку договорів позики, відповідно до умов яких позивач передала відповідачу у борг грошову суму в загальному розмірі 20 000 доларів США під 3% на місяць.

1 листопада 2011 року Малиновським районним судом м. Одеси було ухвалено рішення, що набрало законної сили 28 лютого 2012 року, відповідно до якого з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за розписками на загальну суму 36 990 доларів США, що на час ухвалення рішення становило 295 920 грн.

Після відкриття 7 травня 2012 року Першим Малиновським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції виконавчого провадження з виконання вказаного рішення суду борг внесено на рахунок виконавчої служби 25 вересня 2014 року та перераховано на її рахунок у банку 13 жовтня 2014 року.

До виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси, ухваленого 1 листопада 2011 року, правовідносини за договорами позики тривали, тому з ОСОБА_3 підлягають стягненню проценти за користування позики на загальну суму 307 238,28 грн.

Посилалась на те, що ОСОБА_3 брала у борг грошові кошти у доларах США, а рішенням суду з неї було стягнуто заборгованість у національній валюті за курсом Національного банку України на час вирішення справи судом.

Оскільки фактично ОСОБА_3 внесла борг на рахунок органів державної виконавчої служби лише 25 вересня 2014 року, коли курс долара США щодо гривні був набагато вищим, позивач просила стягнути з відповідача курсову різницю, яка складає 183 122,69 грн.

Крім цього, ОСОБА_1 понесла витрати, пов'язані з відновленням свого порушеного права, а саме: відкрила рахунки у банку для зарахування боргу і сплатила грошові кошти за обслуговування цих рахунків, на що витрачено 2 133 грн; банком додатково утримано 1 479,60 грн за зняття перерахованих ОСОБА_6 грошових коштів; сплатила 6 000 грн витрат на правову допомогу; 593 грн - за послуги КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості"; 1 000 грн - експертній установі за проведення оцінки майна ОСОБА_3 і 36 грн поштових витрат.

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 3 грудня 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 1 479,60 грн та проценти 307 224 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат і відшкодовано позивачу 3 087,04 грн.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню грошова сума у розмірі 1 479,60 грн, яка є утриманою банком комісією за зняття готівки, а також проценти за договорами позики - 307 224 грн.

Суд задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості по процентах у сумі 307224 грн, виходячи з положень статті 599 ЦК України, яка встановлює, що зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання, прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Відмовляючи у позові в частині стягнення курсової різниці, суд першої інстанції виходив із того, що зміна курсу іноземної валюти щодо національної валюти не могла бути передбачена судом при стягненні заборгованості по договорам позики, тому відсутні підстави для стягнення цих коштів.

Відмову у стягненні витрат на правову допомогу суд мотивував ненаданням відповідних розрахунків заявленої позивачем суми, що унеможливлює перевірку її обґрунтованості.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 22 січня 2015 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 3 грудня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частини недоотриманої суми боргу у розмірі 1 479,60 грн, процентів за користування грошовими коштами в розмірі 307 224 грн, відмови у позові в частині стягнення витрат на оплату послуг банку у розмірі 2 133 грн, послуг КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" у розмірі 593 грн, послуг експертної установи у розмірі 1 000 грн і оплату поштових послуг у розмірі 36 грн скасовано.

Ухвалено в цій частині нове рішення.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 збитків у вигляді утриманої банком комісії за зняття перерахованої на рахунок позивача заборгованості за рішенням суду у розмірі 1 479,60 грн, оплату послуг банку за користування банківськими рахунками у розмірі 2 133 грн, послуг КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості у розмірі 593 грн, послуг експертної установи у розмірі 1 000 грн і поштових послуг у розмірі 36 грн; всього стягнуто 5 421,60 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 три проценти річних відповідно до статті 625 ЦК України за період з 01 грудня 2011 року і до часу виконання боргового зобов'язання за рішенням суду від 01 листопада 2011 року у розмірі 25 051,86 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за позиками і збитків у вигляді курсової різниці скасовано.

Справу у цій частині направлено на новий розгляд до апеляційного суду.

Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 збитків у вигляді утриманої банком комісії за перерахування на рахунок позивача заборгованості за рішенням суду у розмірі 1 479,60 грн, оплати послуг банку АТ "УкрСиббанк" за користування банківськими рахунками під час виконавчого провадження у розмірі 2 133 грн, оплати послуг КП "БТІ" Одеської міської ради у розмірі 593 грн, оплати послуг експертної установи під час виконання рішення суду у розмірі 1 000 грн і оплати поштових послуг у розмірі 36 грн, сторонами не оскаржувалось та не переглядалось судом касаційної інстанції у цій частині.

За результатами нового апеляційного розгляду, рішенням апеляційного суду Одеської області від 23 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2014 року змінено.

Рішення суду скасовано в частині відмови у стягненні курсової різниці з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення даних вимог.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 183 122 грн курсової різниці.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що належне виконання судового рішення про стягнення боргу відбулось фактично лише 25 вересня 2014 року. За період з моменту ухвалення рішення і до моменту його фактичного виконання боргове зобов'язання між позивачем і відповідачем існувало і відповідно позивач мала право на відшкодування трьох процентів річних від простроченої суми. Оскільки предметом договорів позики була валюта - долари США, то позивач провела розрахунок процентів у цій же валюті, з чим обґрунтовано погодився суд першої інстанції.

Підстав для зміни у сумі заборгованості по процентах апеляційний суд не знайшов, врахував при цьому також і ту обставину, що різниця у сумі розрахунку процентів проведена позивачем та судом першої інстанції є незначною - 13 гривен, а тому не може істотно впливати на права і охоронювані законом інтереси позивача.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у цій частині рішення суду першої інстанції є таким, що відповідає вимогам закону, а тому скасуванню чи зміні не підлягає.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції в частині відмови у позові про стягнення збитків у вигляді курсової різниці та виходив з того, що визначення гривневого еквівалента доларів США і стягнення судом коштів у гривнях за офіційним курсом на день ухвалення рішення не суперечить чинному законодавству. Частиною другою статті 533 ЦК України визначено, що офіційний курс валюти встановлюється на день платежу.

Оскільки, на час ухвалення рішення суду і сплати гривневого еквівалента отриманих відповідачем доларів США, курс цієї валюти зріс, право позивача на отримання еквівалентної доларам США суми порушене і для його відновлення кредитор боржника мусить відшкодувати витрати, які є збитками у розумінні пункту 2 частини першої статті 22 ЦК України.

Відповідно до проведеного розрахунку на момент проведення розрахунку по борговим зобов'язанням курсова різниця склала 183 122 грн. Саме ця сума для позивача є збитками і підлягає відшкодуванню за рахунок боржника у повному обсязі.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у задоволенні вимог.

За змістом касаційної скарги, відповідач погоджується зі стягненням з неї на користь позивача збитків у вигляді утриманої банком комісії за зняття перерахованої на рахунок позивача заборгованості за рішенням суду у розмірі 1 479,60 грн, оплату послуг банку за користування банківськими рахунками у розмірі 2 133 грн, послуг КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості у розмірі 593 грн, послуг експертної установи у розмірі 1 000 грн і поштових послуг у розмірі 36 грн.

Питання щодо стягнення вказаних сум вирішено рішенням апеляційного суду Одеської області від 22 січня 2015 року, яке у цій частині касаційному порядку не переглядалось та не оскаржується сторонами у даному випадку.

Відповідач не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції в частині стягнення з ОСОБА_3 курсової різниці у розмірі 183 122 грн та процентів у розмірі 307 224 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди належним чином не здійснили дослідження доказів, наявних у матеріалах справи та не з'ясували усі обставини справи.

Постановою старшого державного виконавця Першого Малиновського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції від 25 вересня 2014 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 28 лютого 2012 року Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошової суми 295 920 грн - закрито з підстав, передбачених пунктом 8 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язу з повним виконанням рішення суду стягувачем ОСОБА_1

Вина ОСОБА_3 у несвоєчасності вчинення державним виконавцем виконавчих дій, зокрема щодо здійснення стягнення на її майно та його реалізації на торгах відсутня.

За таких обставин зобов'язання ОСОБА_3 за договорами позики від 17 червня 2008 року, від 19 серпня 2008 року, від 04 вересня 2008 року, за якими ОСОБА_3 всього отримала у борг 20 000 доларів США, припинено у повному обсязі у відповідності до статті 599 ЦК України.

У зв'язку з чим, ОСОБА_1 не має право повторно звертатися до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача процентів за користування кошами, оскільки зобов'язання по поверненню коштів за позиками вже виконано в повному обсязі та припинено у відповідності до статті 599 ЦК України.

У касаційній скарзі представник відповідача не погоджується з висновками апеляційного суду про стягнення 183 122 грн курсової різниці та посилається на відсутність будь-яких розрахунків вказаної суми.

Крім того, вважає, що суди безпідставно не застосували норми матеріального права щодо пропуску строку позовної давності до вимог про стягнення 3% річних та індексу інфляції в порядку статті 625 ЦК України.

Інші учасники судового процесу не скористалися правом подання відзиву на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів".

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15 травня 2018 року цивільну справу передано до Верховного Суду.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову сторонами не оскаржуються, тому не переглядаються колегією суддів у цій частині в касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що 17 червня 2008 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 грошові кошти у борг у розмірі 15 000 доларів США на три місяці зі сплатою 3% на місяць, 19 серпня 2008 року - 3 000 доларів США на один місяць зі сплатою 3% на місяць, 4 вересня 2008 року - 2 000 доларів США на один місяць зі сплатою 3% на місяць.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 1 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 28 лютого 2012 року, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто 36 990 доларів США, що становить 295 920 грн за курсом Національного банку України, з яких 20 000 доларів США - основна сума боргу, а 16 990 доларів США - проценти за користування грошовими коштами.

25 вересня 2014 року ОСОБА_3 внесла на розрахунковий рахунок відділу державної виконавчої служби 295 920 грн на виконання рішення суду про стягнення з неї боргу.

Постановою старшого державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 26 вересня 2014 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 1 листопада 2011 року у зв'язку з повним його виконанням.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач просила стягнути проценти за користування позиченими коштами в період з грудня 2011 року по вересень 2014 року у розмірі 307 237,28 грн, які станом на 24 листопада 2014 року є еквівалентом 20 400 доларів США. Розрахунок вказаної суми процентів позивачем проведено на підставі умов, укладених договорів позик, якими за користування коштами передбачалась сплата 3% на місяць.

Суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився апеляційний суд, стягуючи з відповідача заборгованість по процентам у розмірі 307 224 грн, виходив з того, що нарахування процентів здійснюється до повного погашення заборгованості за позикою, тобто у даному випадку, з моменту ухвалення судового рішення про стягнення боргу до моменту його фактичного виконання 25 вересня 2014 року.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками та виходить з наступного.

Кожним із договорів позики був встановлений строк повернення (позика від 17 червня 2008 року - три місяці, тобто строк повернення 17 вересня 2008 року, позика від 19 серпня 2008 року на один місяць, тобто 19 вересня 2008 року, позика від 04 вересня 2008 року, на однин місяць, тобто дата повернення 04 жовтня 2008 року). Вказаними договорами позики не було встановлено розмір процентів після спливу встановлених у них строків. Договорами встановлено умови повернення позики у визначені строки зі сплатою 3% на місяць.

Договорами не встановлено розмір процентів після спливу відповідних строків.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, після спливу строку кредитування зобов'язання простроченого боржника за договором не припиняється.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку повернення позики чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Правильність такого застосування вищевказаних норм матеріального права узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 березня 2018 року у справі №14-10цс18.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився апеляційний суд, дійшов неправильного висновку, що на підставі статті 599 та частини четвертої 631 ЦК України (435-15) позивач мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення боргу за позикою.

Право позивача нараховувати передбачені договорами проценти за позиками припинилося після спливу визначених у договорах строків повернення позики і процентів, та у зв'язку з неповерненням відповідних сум, права та інтереси позикодавця підлягають захисту на підставі частин другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

За змістом частин першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміна рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи, що суди неправильно визначили правовідносини, що виникли між сторонами в частині нарахування процентів за користування позиками після закінчення строку, визначеного у кожному з договорів, та неправильно застосували у цій частині норми матеріального права, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача процентів за користування позикою, а тому, в силу статті 412 ЦПК України, підлягають скасуванню у цій частині з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні даних вимог позову.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги відповідача, що судами не застосовано строк позовної давності до вимог позивача про стягнення 3% річних на підставі статті 625 ЦК України та виходить з наступного.

Зазначені позовні вимоги ОСОБА_1, зокрема щодо стягнення з відповідача 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі статті 625 ЦК України вирішено рішенням апеляційного суду Одеської області від 22 січня 2015 року, ухваленого у цій справі та яке не скасовано у цій частині і не є предметом даного касаційного перегляду.

Щодо задоволення апеляційним судом позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача курсової різниці у розмірі 183 122 грн, колегія суддів виходить з наступного.

Заявляючи вимоги про стягнення курсової різниці, позивач просила стягнути її на підставі статті 22 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Відповідно до частини четвертої статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Вказаної правової позиції дотримувався також Верховний Суд України в постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16.

Тобто, "курсова різниця" не є упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову ОСОБА_1 у цій частині.

У даному випадку позивач, як кредитор за договорами позики відповідно до вимог статей 6, 627 ЦК України та реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, у 2011 році звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договорами позики з ОСОБА_3, визначивши заборгованість у валюті гривні України, вказавши, що саме 295 920 грн є повним розміром заборгованості, включаючи заборгованість за тілом кредиту та проценти.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2011 року стягнуто з відповідача суму боргу та проценти. Рішення набрало чинності і виконано відповідачем у повному обсязі, сплачено борг у визначеному судовим рішенням гривневому еквіваленті.

Ухвалюючи вказане рішення, суд керувався офіційним курсом гривні до іноземної валюти (долара США), встановленим Національним банком України, у зв'язку з чим було визначено розмір основної суми боргу та суми заборгованості по процентам. Зміна курсів іноземних валют до гривні не могла бути передбачена судом і сторонами та відповідні обставини знаходяться поза межами відповідальності боржника.

Кредитор, який сам визначив заборгованість, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.

Позивачем не доведено, що нараховані ним суми, виходячи із курсової різниці між валютою, у якій надавалася позика та валютою погашення боргу (внаслідок знецінення національної валюти), за період невиконання судового рішення про стягнення боргу та прийняття погашення боргу на виконання цього рішення саме у національній валюті, є збитками, завданими позичальнику у зв'язку з несвоєчасним виконанням боржником свого грошового зобов'язання, вираженого в іноземній валюті (враховуючи те, що спір з приводу основного зобов'язання вже був вирішений судом по суті).

Висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вказаних позовних вимог відповідають наведеним нормам матеріального права та встановленим обставинам, у зв'язку із чим, відповідно до статті 413 ЦПК України колегія суддів скасовує ухвалене у справі рішення апеляційного суду в частині стягнення з відповідача курсової різниці із залишенням в силі правильного по суті у цій частині рішення суду першої інстанції.

Оскільки відповідач при поданні касаційної скарги сплатила судовий збір у розмірі 4421,56 грн та її касаційну скаргу задоволено частково, але у переважній більшості заявлених у ній вимог, то судовий збір у вказаному розмірі підлягає стягненню з позивача на її користь.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 23 березня 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення процентів за користування отриманими у борг коштів скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення процентів за користування отриманими у борг коштів відмовити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 23 березня 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення курсової різниці скасувати, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2014 року в частині відмови у задоволенні цих вимог залишити в силі.