позивач	-	Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Кагарлицьке"),
відповідач	-	ОСОБА_6,
треті особи	-	Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроінвестпродукт",
	-	Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
	-	Національний банк України,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Кагарлицьке") на рішення Обухівського районного суду Київської області у складі судді Болобана В. Г. від 03 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області у складі суддів: Волохова Л. А., Суханової Є. М., Данілова О. М., від 14 грудня 2017 року.

У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" (далі - ПАТ "Банк "Київська Русь") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроінвестпродукт" (далі - ТОВ "Агроінвестпродукт"), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про стягнення кредитної заборгованості.

Позовні вимоги ПАТ "Банк "Київська Русь" обґрунтувало тим, що 08 квітня 2011 року між ним та ТОВ "Агроінвестпродукт" було укладено кредитний договір для корпоративних клієнтів, за яким банк відкрив позичальнику не відновлювальну кредитну лінію та в її межах надав кредитні кошти на наступних умовах: сума кредиту - 15 000 000 грн; кінцевий термін повернення кредиту - 07 квітня 2012 року; процентна ставка - 19 %. В подальшому сума кредиту за домовленістю сторін була збільшена до 16 800 000 грн, процентна ставка - до 21 %.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань ТОВ "Агроінвестпродукт" за вказаним вище кредитним договором 08 квітня 2011 року між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ОСОБА_6 було укладено договір поруки з наступними змінами та доповненнями.

ТОВ "Агроінвестпродукт" зобов'язання по поверненню суми кредиту не виконало, внаслідок чого виникла кредитна заборгованість у загальному розмірі 22 802 704 грн 02 коп.

На підставі наведеного ПАТ "Банк "Київська Русь" просило суд стягнути з поручителя ОСОБА_6 на свою користь заборгованість за кредитом у розмірі 22 802 704 грн 02 коп., з якої: заборгованість за кредитом у розмірі 16 800 000 грн; несплачені проценти у розмірі 3 430 200 грн; пеня за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 421 643 грн 75 коп.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 1 187 506 грн 85 коп.; пеня за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 593 753 грн; прострочена заборгованість за кредитом з урахуванням індексу інфляції у розмірі 369 600 грн.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 03 серпня 2016 року в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що права позивача на стягнення з відповідача як поручителя заборгованості за кредитним договором є недоведеними.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 06 жовтня 2016 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 серпня 2016 року скасовано та ухвалено у справі нове рішення суду про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ "Банк "Київська Русь" заборгованість у розмірі 22 802 704 грн 02 коп., що складається із: заборгованість за кредитом у розмірі 16 800 000 грн; несплачених відсотків у розмірі 3 430 200 грн; пені за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 421 643 грн 75 коп.; пені за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 1 187 506 грн 85 коп.; пені за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 593 753 грн; простроченої заборгованості за кредитом з урахуванням індексу інфляції у розмірі 369 600 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_6 поручився перед ПАТ "Банк "Київська Русь" за виконання ТОВ "Агроінвестпродукт" його обов'язків за кредитним договором. Оскільки боржник ТОВ "Агроінвестпродукт" своїх обов'язків у частині повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування ним належним чином не виконувало, то банк на підставі статей 553, 554 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) має право вимоги до поручителя про стягнення заборгованості боржника за кредитним договором.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2017 року рішення Апеляційного суду Київської області від 06 жовтня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ мотивована тим, що, стягуючи суму заборгованості з поручителя, у порушення вимог статей 212- 214, 316 ЦПК України 2004 року, апеляційний суд: не звернув уваги на те, що позивачем не надано беззаперечних доказів укладення між сторонами 07 квітня 2014 року договору про внесення змін до договору поруки від 08 квітня 2011 року № 14113-20/11-5; не з'ясував належним чином фактичних обставин справи та які правовідносини з них випливають, а саме: чи не є договір поруки таким, що припинений у силу вимог статті 559 ЦК України з урахуванням строку дії кредитного договору до 07 квітня 2012 року та звернення з позовом до відповідача у січні 2015 року; не надав належної оцінки поясненням відповідача щодо відсутності його підпису на договорі від 07 квітня 2014 року, яким збільшено обсяг відповідальності поручителя.

Касаційний суд звернув увагу, що апеляційний суд, ухвалюючи рішення про стягнення суми заборгованості, в тому числі сум відсотків, пені, процентів, інфляційних, у мотивувальній частині рішення не навів відповідних розрахунків, з яких він виходив.

Також касаційний суд зазначив, що у касаційній скарзі зазначено, що договір про внесення змін до договору поруки від 08 квітня 2011 року № 14113-20/11-5, укладений 20 лютого 2015 року між ПАТ "Банк "Київська Русь", ОСОБА_6 та ТОВ "Агроінвестпродукт", за яким було розірвано договір поруки і зобов'язання відповідача як поручителя припинилося. При цьому апеляційний суд правильно зазначив, що даний договір є нікчемним відповідно до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та не створює юридичних наслідків. Однак з доводів касаційної скарги та матеріалів справи вбачається, що як у суді першої інстанції, так і у суді апеляційної інстанції відповідач заперечував підпис вказаного договору від 07 квітня 2014 року та просив призначити судову почеркознавчу експертизу, витребувати оригінал додаткової угоди від позивача, призначити судову технічну експертизу (а. с. 229?231, т. 1; а. с. 73, 74, т. 2). На зазначені клопотання суди не звернули уваги, разом з тим відсутність у відповідача оригіналу договору унеможливлює звернення його до спеціаліста чи експерта-почеркознавця для надання доказів на спростування доказів позивача у справі. Разом з тим, суди при розгляді справи зобов'язані дотримуватися принципу рівності сторін з урахуванням того, що з одного боку спору є фізична особа, можливості якої у збиранні доказів апріорі є меншими ніж у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який має як матеріальні, так і кадрові ресурси для відстоювання своєї позиції.

Касаційний суд зазначив, що питання нікчемності додаткової угоди від 07 квітня 2014 року залежить від перевірки обставин чинності договору поруки 08 квітня 2011 року та доведення тієї обставини, що саме відповідач його підписав.

Ухвалою Апеляційного суду від 14 грудня 2017 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 серпня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що договір поруки є таким, що припинений у силу вимог частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки строк дії кредитного договору був встановлений до 07 квітня 2012 року, а позивач звернувся з даним позовом до відповідача лише у січні 2015 року. Крім того, колегія суддів апеляційного суду звернула увагу, що на договорі про внесення змін до договору поруки від 07 квітня 2014 року, яким збільшено обсяг відповідальності поручителя, взагалі відсутній підпис відповідача та стороною відповідача заперечувався факт підписання даного договору. Позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів, що ОСОБА_6 підписувався зазначений договір.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов висновків, що посилання суду першої інстанції на відсутність підстав для задоволення позову відповідають обставинам справи.

У касаційній скарзі, поданій в грудні 2017 року до Верховного Суду, ПАТ "Банк "Київська Русь" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" - Білої І. В. просить скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2017 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а також стягнути з відповідача на користь позивача 7 308 грн судового збору.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду апеляційної інстанції про непідписання відповідачем договору про внесення змін до договору поруки від 07 квітня 2014 року, яким збільшено обсяг відповідальності поручителя, ґрунтуються на припущеннях, оскільки будь-які належні та допустимі докази на підтвердження цих обставин матеріали справи не містять.

У той же час у матеріалах справи наявні копії договору поруки від 08 квітня 2011 року та додаткових угод до нього (а. с. 61-71, т. 2), належним чином завірені старшим слідчим ОВС четвертого відділу розслідування кримінальних проваджень Головного слідчого управління ДФС України майором податкової міліції (у зв'язку з виїмкою 13 квітня 2016 року документів), однак ці документи апеляційним судом безпідставно не враховані при розгляді справи.

Крім того, особа, яка подала касаційну скаргу, звертає увагу на помилковість висновків апеляційного суду про закінчення строку дії поруки в 2012 році, звернення позивача до суду з вимогами до поручителя в 2015 році з пропуском строку пред'явлення вимоги до поручителя, оскільки чотирма додатковими договорами до договору поруки було змінено строк остаточного погашення заборгованості до 16 грудня 2015 року і порука не припинилася.

Щодо законності/безпідставності висновків суду першої інстанції на предмет спору касаційна скарга посилань не містить.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2018 року крім іншого відкрито касаційне провадження у справі, роз'яснено сторонам у справі право на подання відзиву на касаційну скаргу.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому в лютому 2018 року, ОСОБА_6 просить залишити рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2017 року без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій відповідач був позбавлений права на доведення перед судом факту непідписання ним змін (додаткових договорів) до договору поруки від 08 квітня 2011 року шляхом проведення почеркознавчої експертизи, оскільки позивачем оригіналів договорів про внесення змін до договору поруки надано не було, а тому в силу частини першої статті 559 ЦК України порука припинилася, і ці обставини апеляційним судом встановлено правильно.

Також, ОСОБА_6 звертає увагу касаційного суду, що банк відступив право вимоги до відповідача за правовідносинами, що існували між ними на підставі зазначених вище договорів 31 січня 2018 року на іншої юридичної особи і тому ОСОБА_6 не зрозуміло процесуального статусу ПАТ "Банк "Київська Русь" у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2018 року замінено позивача у справі № 761/1253/15-ц - ПАТ "Банк "Київська Русь" правонаступником - Публічним акціонерним товариством "Кагарлицьке" (далі - ПАТ "Кагарлицьке").

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ПАТ "Кагарлицьке" підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Зі змісту матеріалів справи і встановлених судами попередніх інстанцій обставин слідує, що 08 квітня 2011 року між кредитором Акціонерним банком "Київська Русь" (правонаступник - ПАТ "Банк "Київська Русь") та позичальником ТОВ "Агроінвестпродукт" було укладено кредитний договір № 13943-20/11-1.

Того ж дня між кредитором Акціонерним банком "Київська Русь" та поручителем ОСОБА_6 було укладено договір поруки № 14113-20/11-5 за умовами якого ОСОБА_6 поручився за кредитні зобов'язання ТОВ "Агроінвестпродукт", що випливають з вказаного вище кредитного договору 13943-20/11-1.

При вирішенні спору апеляційний суд встановив, що порука припинилася в силу частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки строк дії кредитного договору встановлений до 07 квітня 2012 року, а позивач звернувся до суду з позовом лише у січні 2015 року.

Такі висновки апеляційного суду є передчасними, оскільки у матеріалах справи містяться документи про укладення між сторонами кредитного договору додаткових договорів до кредитного договору 13943-20/11-1 (а. с. 44-70, том 1) за умовами яких сторонами змінювалися строки кінцевого терміну повернення кредиту на 07 квітня 2014 року (а. с. 66, том. 1), строки сплати процентів, тощо.

Цим документам апеляційним судом не надано належної правової оцінки, не досліджено їх належним чином та зроблено передчасні та суперечливі висновки, що строк дії кредитного договору встановлений до 07 квітня 2012 року і, що порука в силу частини четвертої статті 559 ЦК України припинилася.

Також апеляційний суд встановив, що до договору поруки 08 квітня 2014 року № 14113-20/11-5 було внесено зміни відповідним договором від 07 квітня 2014 року, що внаслідок цих змін було збільшено обсяг відповідальності поручителя, що поручитель такого договору не підписував, тобто не погоджувався зі змінами, і тому в силу частини першої статті 559 ЦК України порука припинилася.

Такі висновки апеляційного суду також є передчасними, оскільки з наявних у матеріалах справи копій договору про внесення змін до договору поруки № 14113-20/11-5 від 08 квітня 2011 року, укладеного 07 квітня 2014 року слідує, що цей договір містить 8 розділів і 8 розділ складається з двох підрозділів: "Місцезнаходження і реквізити сторін"; "Юридичні адреси, банківські реквізити та підписи Сторін". При цьому підрозділ "Юридичні адреси, банківські реквізити та підписи Сторін" крім іншого містить підписи кредитора, поручителя та боржника за кредитом.

Матеріали справи не містять відомостей, що факт непідписання цього договору поручителем ОСОБА_6 підтверджено належними і допустимими доказами в контексті статей 57, 66, 212 ЦПК України 2004 року, а також положень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" (v0008700-97) , зокрема висновком експерта. Навпаки, суди встановили, що експертизу з цього приводу неможливо провести через відсутність оригіналу такого договору.

За таких обставин заслуговують на увагу посилання касаційної скарги, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишився договір про внесення змін до договору поруки від 17 грудня 2014 року, який відповідно був укладений після спірного договору про внесення змін до договору поруки від 07 квітня 2014 року. Факт підписання договору про внесення змін до договору поруки від 17 грудня 2014 року відповідачем не заперечувався та не спростовувався. Договір який був укладений пізніше та не оспорюється відповідачем про внесення змін до договору поруки від 17 грудня 2014 року, передбачає рівно таке ж збільшення обсягу відповідальності поручителя як і договір про внесення змін до договору поруки від 07 квітня 2014 року, підписання якого заперечує відповідач.

Ці обставини мають бути досліджені при розгляді цієї справи, оскільки вони мають значення для правильного її вирішення, однак касаційний суд за правилами статті 400 ЦПК України не наділений відповідними процесуальними повноваженнями.

У частині першій статті 303 ЦПК України 2004 року визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Переглядаючи справу, апеляційний суд не дослідив усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору та допустив ухвалення судового рішення яке ґрунтується на припущеннях і суперечить положенням частини четвертої статті 60, статтям 213- 214 ЦПК України 2004 року.

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки апеляційний суд не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та не перевірив доводи сторін та надані на їх підтвердження докази, то ухвалене у справі судове рішення апеляційного суду відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.