П о с т а н о в а

Іменем України

4 липня 2018 року

м. Київ

справа № 309/4883/15-ц

провадження № 61-26557 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), СинельниковаЄ. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідачі - Закарпатський базовий державний медичний коледж,

представники відповідача: ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Закарпатського базового державного медичного коледжу на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 30 березня 2017 року у складі судді Лук'янової О. В. та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 19 вересня 2017 рокуу складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Бисаги Т. Ю., Кожух О. А.,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2015 року ОСОБА_4звернулася до суду з позовом до Закарпатського базового державного медичного коледжу про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 1 вересня 2012 року вона працювала викладачем економічних дисциплін та іноземної мови у Закарпатському базовому державному медичному коледжі. За час роботи у медичному коледжі до неї будь-які дисциплінарні стягнення не застосовувались, зауважень керівництва до неї також не було. Проте 18 вересня 2015 року наказом Закарпатського базового державного медичного коледжу № 242 її було звільнено з роботи у зв'язку з порушенням положень статті 54 Закону України "Про освіту", а саме прийняття на роботу без відповідної освіти (стаття 7 КЗпП України).

Вважала, що її звільнено з роботи незаконно, оскільки відповідачем були порушені положення трудового законодавства та соціальні гарантії для багатодітних матерів, визначені чинним законодавством, чим порушено її права.

З урахуванням викладеного ОСОБА_4 просила суд наказ Закарпатського базового державного медичного коледжу від 18 вересня 2015 року № 242 про її звільнення визнати незаконним та скасувати, поновити її на роботі, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 18 вересня 2015 року до дня поновлення її на роботі.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 30 березня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Скасовано наказ Закарпатського базового державного медичного коледжу від 18 вересня 2015 року № 242 "Про звільнення з роботи ОСОБА_4.". Поновлено ОСОБА_4. на посаді викладача економічних дисциплін Закарпатського базового державного медичного коледжу. Стягнуто з Закарпатського базового державного медичного коледжу на користь ОСОБА_4 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 44 384 грн 64 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення у частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за один місяць, допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підставі Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 2 червня 1993 року № 161 (z0173-93) , чинного на час прийняття позивачки на роботу, лекції проводились, у тому числі лекторами - професорами і доцентами (викладачами) вищого навчального закладу, запрошеними для читання лекцій. Тому відсутність у позивачки відповідного наукового ступеня не є перешкодою читання нею лекцій, оскільки вона запрошена читати лекції як спеціаліст у відповідній сфері. Диплом ОСОБА_4. про вищу освіту за спеціальністю "економіст" посвідчує відповідність педагогічної спеціальності викладача економічних дисциплін, тому вона має право викладати економічні дисципліни у навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації, у тому числі й в коледжі. На час прийняття позивачки на роботу були відсутні нормативно-правові акти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, якими були б визначені кваліфікаційні вимоги до педагогічних, науково-педагогічних та керівних працівників. На час звільнення позивачка пропрацювала викладачем у коледжі три роки і до її стажу зараховувався педагогічний стаж.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 19 вересня 2017 року апеляційна скарга Закарпатського базового державного медичного коледжувідхилена, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що довідка моніторингової комісії Міністерства охорони здоров'я України "Про результати проведення моніторингу стану навчально-методичної роботи Коледжу" від 30 квітня 2015 року не підтверджує факт прийняття позивачки на роботу з порушенням положень статті 54 Закону України "Про освіту", оскільки у ній зазначено, що ОСОБА_4 має кваліфікацію викладача країнознавства та перекладача з іноземних мов - викладає англійську мову. Проте позивачка прийнята на роботу на посаду викладача економічних дисциплін, а не англійської мови. Отже, з 2013 року дисципліна "Англійська мова" у ОСОБА_4 була додатковою, а щодо викладання нею економічних дисциплін у вищевказаній довідці Міністерства охорони здоров'я України будь-які зауваження відсутні. Звільнення позивачки відбулось незаконно, так як невідповідність кваліфікації працівника положенням статті 54 Закону України "Про освіту" не може бути підставою для звільнення, що у тому числі підтверджується листом Управління Державної служби України з питань праці у Закарпатській області від 16 грудня 2015 року. ОСОБА_4 працювала на посаді викладача коледжу три роки, тобто вона здобула педагогічну та професійну підготовку, яка передбачена посадою викладача, пройти курси з підвищення кваліфікації та здобуття кваліфікаційної категорії вона не мала можливості через відсутність відповідного подання коледжу. Крім того, ОСОБА_4 здобула ступінь вищої освіти "магістр" за спеціальністю "мова і література", професійна кваліфікація - магістр філології, викладач англійської мови і світової літератури, що підтверджено дипломом магістра.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Закарпатський базовий державний медичний коледжпросить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4. відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що педагогічним працівником може бути лише особа, яка здобула освітньо-кваліфікаційний рівень магістра, а позивачка такого освітньо-кваліфікаційного рівня немає, тобто вона не пройшла жодної спеціальної педагогічної підготовки. Крім того, ОСОБА_4. після звільнення розпочала навчання зі здобуття кваліфікації "магістр філології, викладач англійської мови та світової літератури", отже, такими діями вона визнала факт відсутності у неї достатньої педагогічної підготовки і необхідність її здобуття для викладання у вищому навчальному закладі. Судами безпідставно не взято до уваги копію листа Державної служби України з питань праці від 16 березня 2016 року, в якому зазначено, що лист Управління Державної служби України з питань праці у Закарпатській області від 16 грудня 2015 року має лише інформаційний характер. Судами не враховано довідку моніторингової комісії Міністерства охорони здоров'я України "Про результати проведення моніторингу стану навчально-методичної роботи Коледжу" від 30 квітня 2015 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 подала заперечення на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, її звільнення відбулось з порушенням її трудових прав, оскільки на час звільнення вона працювала викладачем три роки, тобто мала три роки педагогічного стажу, удосконалюючи свою освіту здобула кваліфікаційний рівень - магістра.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що з 1 вересня 2012 року ОСОБА_4. працювала викладачем економічних дисциплін та іноземної мовиу Закарпатському базовому державному медичному коледжі, що підтверджується наказом медичного коледжу від 31 серпня 2012 року № 157.

18 вересня 2015 року наказом Закарпатського базового державного медичного коледжу № 242 ОСОБА_4 було звільнено з роботи у зв'язку з порушенням положень статті 54 Закону України "Про освіту", а саме прийняття на роботу без відповідної освіти (стаття 7 КЗпП України). Підставою для винесення вказаного наказу коледжу та припинення трудового договору з ОСОБА_4 стало порушення правил прийняття її на роботу, так як вона не може обіймати посаду викладача у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації, що було встановлено внаслідок проведення службової перевірки за доручення Департаменту вищої освіти Міністерства охорони здоров'я України, згідно з якою ОСОБА_4 не може обіймати посаду викладача у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації, тобто прийнята на роботу помилково.

Відповідно до підпункту 2.2.5. пункту 2 Ліцензованих умов надання освітніх послуг у сфері вищої освіти, чинних на час виникнення спірних правовідносин, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 24 грудня 2003 № 847 (z0071-04) , відповідність науково-педагогічної спеціальності викладача визначається його спеціальністю за дипломом про освіту, науковою спеціальністю, науковим ступенем, ученим званням або проходженням науково-педагогічного стажування чи підвищення кваліфікації з відповідної дисципліни.

У частині першій статті 47 Закону України "Про вищу освіту" (тут і надалі чинного на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що педагогічні працівники - особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах першого і другого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю.

Згідно з частиною першою статті 48 Закону України "Про вищу освіту" посади педагогічних і науково-педагогічних працівників можуть обіймати особи з повною вищою освітою, які пройшли спеціальну педагогічну підготовку.

Отже, суди не врахували, що освітньо-професійна програма підготовки магістра включає поглиблену фундаментальну, гуманітарну, соціально-економічну, психолого-педагогічну, спеціальну та науково-практичну підготовку. Тобто, освітньо-кваліфікаційна програма підготовки спеціаліста не передбачає педагогічної підготовки, на відміну від програми підготовки магістра. Таким чином, педагогічним працівником може бути лише особа, яка здобула освітньо-кваліфікаційний рівень магістра.

Суди у порушення вищевказаних положень закону та вимог статей 212- 214, 303, 315 ЦПК України 2004 року не звернули уваги на те, що позивачка освітньо-кваліфікаційного рівня магістра не мала, тобто і не пройшла будь-якої спеціальної педагогічної підготовки, що підтверджується матеріалами справи, а саме двома копіями дипломів про вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем - спеціаліста, отриманих ОСОБА_4

Крім того, суди не врахували, що позивачка визнала факт відсутності у неї достатньої педагогічної підготовки і необхідність її здобуття для викладання у вищому навчальному закладі І-ІІ рівнів акредитації з огляду на те, що ОСОБА_4 після звільнення розпочала навчання зі здобуття кваліфікації "магістр філології, викладач англійської мови та світової літератури".

Апеляційний суд, вказуючи про те, що позивачка не мала можливості пройти курси підвищення кваліфікації, а здобула педагогічну та професійну підготовку, оскільки працювала викладачем коледжу три роки і на момент вирішення справи у суді здобула вищу освіту з кваліфікаційним рівнем - магістр, безпідставні, так як такі обставини не впливають на правильність прийняття ОСОБА_4 на роботу у 2012 році на посаду викладача.

Також судами не було врахованолист Державної служби України з питань праці від 16 березня 2016 року, в якому зазначено, що лист Управління Державної служби України з питань праці у Закарпатській області від 16 грудня 2015 року має лише інформаційний характер, а надана у цьому листі відповідь позивачці на її звернення містить тільки правову позицію конкретної особи і не свідчить про факт порушення відповідачем трудового законодавства.

Згідно зі статтею 7 КЗпП України особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що ОСОБА_4 правильно звільнено з роботи у зв'язку з порушенням положень статті 54 Закону України "Про освіту", оскільки вона прийнята на роботу без відповідної освіти, так як її освіта у цей момент підтверджувалась двома дипломами про вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем - спеціаліста.

Отже, на момент прийняття на роботу позивачка не мала права викладати ні економічні дисципліни, ні англійську мову. Вказані обставини позивачкою належними та допустимими доказами спростовані не були, що є її процесуальним обов'язком (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Закарпатського базового державного медичного коледжузадовольнити.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 30 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 19 вересня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_4до Закарпатського базового державного медичного коледжупро скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулувідмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Є.В. Синельников

С.Ф. Хопта

Ю.В. Черняк