розглянувши без повідомлення та виклику учасників справи заяву відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кривому Розі Дніпропетровської області про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кривому Розі Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди,

У жовтні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 02 січня 2005 року під час виконання ним трудових обов'язків слюсаря-ремонтника в сортопрокатному цеху № 1 публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" йому було заподіяно травму руки, у зв'язку з чим висновком МСЕК від 20 квітня 2005 року йому вперше встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 20 % внаслідок трудового каліцтва безстроково. Посилаючись на те, що у зв'язку з отриманою виробничою травмою йому спричинено моральну шкоду, просив суд стягнути на його користь з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі - Фонд) 275 000 грн без утримання податку з доходів фізичних осіб на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Фонду на користь ОСОБА_5 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди, без утримання податку з доходу фізичних осіб. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У червні 2017 року Фонд звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2016 року з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме, частини сьомої статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 1105-XIV (1105-14) ).

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви Фонд додає ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року, в якій, на думку заявника, по-іншому застосована зазначена норм матеріального права.

Ухвалами Верховного Суду України від 19 червня 2017 року відкрито провадження у вказаній справі та витребувано справу з Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Ухвалою Верховного Суду України від 21 липня 2017 року справу призначено до розгляду складом Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

28 грудня 2017 року справу передано Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду.

У поданій до Верховного Суду України заяві Фонд просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2016 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Суди встановили, що ОСОБА_5 з 01 квітня 1998 року до 26 грудня 2014 року працював у публічному акціонерному товаристві "АрселорМіттал Кривий Ріг" слюсарем-ремонтником п'ятого розряду.

Під час виконання ним трудових обов'язків 02 січня 2005 року з ним стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав виробничу травму руки.

Висновком МСЕК від 20 квітня 2005 року позивачу встановлено 20% втрати професійної працездатності безстроково.

Задовольняючи частково позов, суди попередніх судових інстанцій виходили з того, що право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача у січні 2005 року, а тому відшкодування шкоди повинно здійснюватись за законодавством, що діяло на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди, яке передбачало обов'язок Фонду виплачувати потерпілому працівнику моральну шкоду.

Разом з тим, у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідно до положень частин сьомої, восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV (у редакції, чинній з 01 січня 2015 року) обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди покладено на підприємство незалежно від часу настання страхового випадку. Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 22 жовтня 2015 року, тобто після набрання чинності вказаним Законом, то він не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, саме положень частини сьомої статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходить з наступного.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема прийнятим відповідно до цих Основ Законом України від 23 вересня 1999 (1105-14) року.

Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року (1105-14) в редакції, чинній з моменту його прийняття і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V (717-16) , передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт "е" пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).

З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV "Про Державний бюджет України на 2006 рік"та пунктом 22 статті 71 Закону України № 489-V від 19 грудня 2006 року "Про Державний бюджет України на 2007 рік" було зупинено на 2006 та 2007 роки дію вказаних вище норм Закону від 23 вересня 1999 року (1105-14) , які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.

' 'p' Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V (717-16) , що набрав чинності з 20 березня 2007 року, в Закон від 23 вересня 1999 року (1105-14) внесені зміни, та виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплату за моральну шкоду.

' 'p' Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" (77-19) Закон № 1105-XIV (1105-14) викладено у новій редакції, в тому числі змінено назву вказаного Закону на " Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (1105-14) .

Зазначений Закон № 1105-XIV (1105-14) у новій редакції з назвою Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (1105-14) набрав чинності з 01 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII (77-19) відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ) та Кодексу законів про працю України (322-08) (далі - КЗпП України (322-08) ).

У справі, яка переглядається, суди виходили з того, що частина восьма статті 36 Закону №1105-XIV в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №77-III, яка набрала чинності з 01 січня 2015 року, не застосовується до спірних правовідносин, оскільки згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Однак такі висновки судів ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).

Відповідно до статті 5 ЦК Україниакти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зазначені положення частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII (77-19) , а саме, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України (435-15) та КЗпП України (322-08) , не містять вказівку на зворотну дію закону в часі, а отже не суперечать змісту частини першої статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України. Вказаними положеннями Закону право громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Ураховуючи те, що відповідно до частини сьомої статті 36 Закону № 1105-XIV відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку на підставі норм Цивільного кодексу України (435-15) та Кодексу законів про працю України (322-08) , суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_5 з Фонду.

Саме з такого розуміння виходив і суд касаційної інстанції, постановляючи ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року, надану заявником як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV.

Таким чином, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, відхиляючи доводи відповідача про те, що Законом № 1105-XIV (1105-14) , який набрав чинності 01 січня 2015 року, саме на роботодавця покладено обов'язок з відшкодування моральної шкоди незалежно від часу настання страхового випадку, дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову про стягнення коштів на відшкодування моральної кошти з Фонду, не взявши до уваги, що ОСОБА_5 звернувся до суду після того, як Закон вже не передбачав відшкодування моральної шкоди Фондом.

Оскільки неправильне застосування судами зазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення спору, то відповідно до частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України, (чинної на час подання заяви про перегляд) ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України 2004 року, підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Кривому Розі Дніпропетровської області задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 24 грудня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетрвоської області від 20 квітня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2016 року скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_5 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кривому Розі Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди відмовити.