відповідачі: Кременчуцька міська рада Полтавської області, виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області, міський голова м. Кременчука Полтавської області Малецький Віталій Олексійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Кременчуцької міської ради Полтавської області на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 травня 2017 року у складі судді Сьоря С. І. та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2017 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Дорош А. І., Триголова В. М.,

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Кременчуцької міської ради Полтавської області (далі - міська рада), виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, міського голови м. Кременчука Полтавської області Малецького В. О. про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що 07 липня 2016 року його було звільнено з посади генерального директора комунального підприємства "Кременчукводоканал" у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 вересня 2016 року, яке набрало законної сили 07 грудня 2016 року, розпорядження про звільнення його з роботи скасовано та ухвалено поновити його на роботі. Одночасно стягнуто з Кременчуцької міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу станом на 30 вересня 2016 року у сумі 33 022,2 грн.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 березня 2017 року стягнуто з Кременчуцької міської ради Полтавської області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 жовтня 2016 року по 01 березня 2017 року включно у сумі 57 238,48 грн.

Вказував на те, що зазначені рішення суду не виконано, тому він з вини відповідачів продовжує перебувати у стані вимушеного прогулу.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просив суд стягнути з відповідачів солідарно на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 березня 2017 року по дату ухвалення рішення.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 травня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з Кременчуцької міської ради Полтавської області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 березня 2017 року по 18 травня 2017 року включно у розмірі 28 068,87 грн.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що існує чинне судове рішення про поновлення на роботі позивача, яке міською радою не виконано, тому вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 02 березня 2017 року по 18 травня 2017 року є обґрунтованим.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2017 року апеляційну скаргу Кременчуцької міської ради Полтавської області задоволено частково. Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 травня 2017 року змінено шляхом зменшення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_4

Стягнуто з Кременчуцької міської ради Полтавської області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 березня 2017 року по 04 травня 2017 року у розмірі 20 914,06 грн.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з міської ради на користь ОСОБА_4, яка не виконувала судового рішення про поновлення останнього на роботі.

При цьому, апеляційний суд встановив, що розпорядженням міської ради від 05 травня 2017 року позивача було поновлено на роботі на виконання вказаного судового рішення, що не було враховано судом першої інстанції, тому апеляційний суд змінив період, за який стягується середній заробіток та його розмір.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, міська рада, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали оцінку тому, що міська рада не мала повноважень на поновлення позивача на роботі, тому не могла виконати відповідне судове рішення, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, суди не надали оцінку тому факту, що за контрактом заробітна плата позивачу нараховувалася за рахунок частки доходу, одержаного комунальним підприємством "Кременчукводоканал" у результаті його господарської діяльності, а міська рада жодного разу не виплачувала йому заробітну плату, тому покладення на неї обов'язку виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу є незаконним.

Посилається, що ОСОБА_4 ухилявся від поновлення його на посаді, тому вини міської ради у невиконанні судового рішення немає.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції в незміненій при апеляційному перегляді частині та рішення суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частинами першою та другою статті 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України"Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України у редакції 2004 року, чинній на час розгляду справи судами, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судами встановлено, що рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 вересня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 07 грудня 2016 року, скасовано розпорядження міського голови м. Кременчука від 07 липня 2016 року №394-КВ про звільнення ОСОБА_4 з посади генерального директора комунального підприємства "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради з 07 липня 2016 року, поновлено ОСОБА_4 на посаді генерального директора комунального підприємства "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради Полтавської області на умовах, що були встановлені контрактом від 09 листопада 2007 року з ним, стягнуто з Кременчуцької міської ради Полтавської області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за період вимушеного прогулу з 11 липня 2016 року по 30 вересня 2016 року включно у сумі 33 022,2 грн, рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_4 на посаді генерального директора комунального підприємства "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради допущено до негайного виконання.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 березня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 25 квітня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з Кременчуцької міської ради Полтавської області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 жовтня 2016 року по 01 березня 2017 року включно у сумі 57 238,48 грн.

Встановивши, що Кременчуцька міська рада Полтавської області не виконувала рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 вересня 2016 року у частині поновлення ОСОБА_4 на роботі, суди дійшли правильного висновку про стягнення з неї на користь останнього середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При цьому, апеляційний суд, встановивши, що розпорядженням міської ради від 05 травня 2017 року позивача було поновлено на роботі, на виконання вказаного судового рішення, вірно змінив період, за який необхідно стягнути середній заробіток, з 02 березня 2017 року по 04 травня 2017 року.

Відповідно до положень частини третьої статті 10 та частин першої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди не надали оцінку тому, що міська рада не мала повноважень на поновлення позивача на роботі, тому не могла виконати відповідне судове рішення, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Апеляційний суд правильно відхилив аналогічний довід апеляційної скарги, вказавши, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено протилежне та зобов`язано саме відповідача виконати це рішення.

Також вказаний довід спростовується тим фактом, що розпорядженням міської ради від 05 травня 2017 року позивача було поновлено на роботі.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 ухилявся від поновлення його на посаді, тому вини міської ради у невиконанні судового рішення немає, є безпідставними, оскільки обов'язок поновлення позивача на роботі покладено саме на міську раду, а посилання на перешкоджання ОСОБА_4 поновленню його на роботі ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджено жодними доказами.

Не заслуговують на увагу й доводи міської ради про те, що суди не надали оцінку тому факту, що за контрактом заробітна плата позивачу нараховувалася за рахунок частки доходу, одержаного комунальним підприємством "Кременчукводоканал" у результаті його господарської діяльності, а міська рада жодного разу не виплачувала йому заробітну плату, тому покладення на неї обов'язку виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу є незаконним.

Вказані обставини, зокрема обов'язок стягнення середнього заробітку саме з міської ради, були встановлені зазначеними вище судовими рішеннями, тому не підлягають доказуванню при розгляді даної справи (частина третя статті 61 ЦПК України 2004 року).

Таким чином, наведені доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості судових рішень судів першої в незміненій при апеляційному перегляді частині та апеляційної інстанції касаційна скарга не містить.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в незміненій при апеляційному перегляді частині без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької міської ради Полтавської областізалишити без задоволення.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 травня 2017 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2017 рокузалишити без змін.