розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2016 року у складі судді Кулик В. Б. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 липня 2016 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Савченко О. В.,

ОСОБА_4 у листопаді 2015 року звернувся до суду із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

(далі - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк) про захист прав споживача, розірвання договорів, визнання недійсними додаткових угод, стягнення коштів.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що між позивачем та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" у м. Ялта АР Крим укладені чотири депозитних договори строком на шість місяців кожен з умовами про автоматичну пролонгацію на такий самий строк. З кінця березня 2014 року відповідач припинив нараховувати та виплачувати позивачу проценти за цими депозитними договорами. Восени 2014 року між сторонами укладені додаткові договори до зазначених депозитних договорів, згідно із якими строк вкладу продовжується на 5 років зі сплатою 5 % річних, без права дострокового зняття. У серпні 2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення грошових коштів, проте банк відмовив у поверненні суми депозиту.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково, розірвано договір № SAMDN01000717515895 від 22 червня 2011 року, договір № SAMDN01000717533080 від 22 червня 2011 року, договір № SAMDN01000720022694 від 26 вересня 2011 року, договір № SAMDN01000726649480 від 21 червня 2012 року; стягнуто з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на користь ОСОБА_4 суму у розмірі 32 776, 21 дол. США, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

У своїх висновках суд першої інстанції виходив з того, що позивачем подано до ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" заяву про повернення вкладів, яка за своєю суттю є заявою про розірвання депозитних договорів, банк відмовив у видачі сум депозитів, що суперечить правилу частини першої статті 1075 ЦК України, тому суд вважав обґрунтованими позовні вимоги про розірвання депозитних договорів та стягнення з відповідача на користь позивача грошової суми у розмірі 32 776, 21 дол. США. Також суд зазначив, що під час розгляду іншої цивільної справи № 333/840/15-ц за позовом ОСОБА_4 до банку про стягнення суми невиплачених процентів судами встановлено наявність депозитних правовідносин між сторонами.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 липня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначивши, що доводи банку про неможливість виконання зобов'язань внаслідок анексії АР Крим не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, виходячи із того, що згідно зі статтею 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території" тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Позивач не є мешканцем АР Крим, його постійним місцем проживання відповідно до адреси зареєстрованого місця проживання є місто Запоріжжя, тому його порушене право не може бути захищено Автономною некомерційною організацією "Фонд захисту вкладників" (далі - АНО "Фонд захисту вкладників"), створеною банком Російської Федерації на тимчасово окупованій території.

ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", не погодившись із зазначеними рішеннями судів, 05 серпня 2016 року подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просило їх скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, зокрема, заявник посилався на те, що на підтвердження позовних вимог позивач надав до суду першої інстанції копії депозитних договорів та додаткових до них договорів, які не посвідчені належним чином, а також не містять печатки банківської установи. Окрім цього, зазначені у додаткових договорах номери відповідають номерам основних договорів, з огляду на що вони не можуть бути предметом розгляду у цій справі. В матеріалах справи відсутні квитанції про внесення грошових коштів на рахунок, а також відсутні будь-які докази наявності спірних грошових коштів на рахунках банку. Заявник також посилався на те, що дружина відповідача ОСОБА_5 здійснила переуступку права вимоги за договорами, укладеними з відповідачем, АНО "Фонд захисту вкладників", унаслідок чого отримала відповідні виплати за депозитним договором.

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 просив залишити її без задоволення з огляду на необґрунтованість та недоведеність. Позивач, зокрема, зазначив, що доводи заявника в частині відсутності оригіналів депозитних договорів, розрахункових документів, не відповідають дійсності, оскільки були представлені ним під час розгляду у судах першої та другої інстанцій. Окрім цього посилався на те, що доводи банку в частині невідповідності номерів, зазначених у додаткових договорах, є необґрунтованими, оскільки під час розгляду банк фактично визнав факт укладення зазначених договорів з позивачем.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження в справі.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У підпункті 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження 17 січня 2018 року передано до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до якої рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ОСОБА_4 та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладені депозитні договори: 22 червня 2011 року № SAMDN01000717515895, за яким банк прийняв від вкладника грошові кошти у сумі 10 000, 00 дол. США на строк в 6 місяців до 22 грудня 2011 року зі сплатою відсотків за ставкою 7, 5 % річних; 22 червня 2011 року № SAMDN01000717533080, за яким банк прийняв від вкладника грошові кошти у сумі 10 600, 00 дол. США на строк в 6 місяців до 22 грудня 2011 року зі сплатою відсотків за ставкою 7, 5 % річних; 26 вересня 2011 року № SAMDN01000720022694, за яким банк прийняв від вкладника грошові кошти у сумі 5 600, 00 дол. США на строк в 6 місяців до 26 березня 2012 року зі сплатою відсотків за ставкою 7, 5 % річних; 21 червня 2012 року № SAMDN01000726649480, за яким банк прийняв від вкладника грошові кошти у сумі 14 500, 00 дол. США на строк в 6 місяців до 21 грудня 2012 року зі сплатою відсотків за ставкою 9, 0 % річних.

Згідно з пунктом 6 зазначених депозитних договорів у разі, якщо за закінченням строку вкладу, клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку, вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк, вказаний у пункті 1 договору; строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта в банк; наступне продовження строку вкладу здійснюється у тому ж порядку.

З березня 2014 року банк припинив виплату позивачеві процентів, посилаючись на анексію АР Крим.

21 листопада 2014 року між сторонами укладені додаткові угоди до зазначених депозитних договорів, якими строк вкладів продовжений на 5 років до 21 листопада 2019 року з встановленою процентною ставкою 5 % річних, а саме: додаткова угода № SAMDN80000731687708 від 21 листопада 2014 року на суму 10 069, 04 дол. США до договору від 22 червня 2011 року № SAMDN01000717515895; додаткова угода № SAMDN80000731687838 від 21 листопада 2014 року на суму 2 479, 14 дол. США до договору від 22 червня 2011 року № SAMDN01000717533080; додаткова угода № SAMDN80000729234063 від 21 листопада 2014 року на суму 5 627, 92 дол. США до договору від 26 вересня 2011 року № SAMDN01000720022694; додаткова угода № SAMDN80000731683571 від 21 листопада 2014 року на суму 14 600, 11 дол. США до договору від 21 червня 2012 року № SAMDN01000726649480.

Додаткові угоди укладені на загальну суму вкладів в розмірі 32 776, 21 дол. США.

Оскільки ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" припинив виплату вкладнику відсотків, у лютому 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до банку про стягнення процентів за депозитними договорами.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 вересня 2015 року у цивільній справі № 333/840/15-ц, яке змінено рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 04 листопада 2015 року стягнуто з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на користь ОСОБА_4 3 100, 73 дол. США процентів за договорами № SAMDN01000717515895 від 22 червня 2011 року, № SAMDN01000717533080 від 22 червня 2011 року, № SAMDN01000720022694 від 26 вересня 2011 року, № SAMDN01000726649480 від 21 червня 2012 року.

Зазначеним рішенням, яке змінене рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 04 листопада 2015 року в частині зазначення належної валюти стягнутих відсотків, встановлено, що банк визнав факт укладення з ОСОБА_4 зазначених депозитних договорів та додаткових договорів до них.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на зазначене, на переконання Верховного Суду, доводи заявника щодо відсутності доказів наявності між сторонами депозитних правовідносин є необґрунтованими, оскільки факт укладення зазначених депозитних договорів встановлено у іншому судовому провадженні, що мало преюдиційне значення для вирішення цієї справи.

Окрім цього, посилання заявника щодо відсутності належних доказів існування між сторонами депозитних правовідносин спростовуються оскаржуваною ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 липня 2016 року, у якій зазначено, що оригінали депозитних договорів, додаткових договорів до них, а також відповідних платіжних документів були оглянуті судом апеляційної інстанції, їх копії додані до матеріалів справи.

20 серпня 2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання депозитних договорів і повернення внесених коштів, нарахованих відсотків, проте, вимоги позивача щодо повернення грошових коштів виконанні не були, 26 серпня 2015 року ОСОБА_4 отримав письмову відмову у поверненні грошових коштів.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У статті 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою 1058 ЦК України (435-15) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність").

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

У пункті 7 депозитних договорів, укладених між ОСОБА_4 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", визначено, що сторони мають право достроково розірвати договір, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору.

Виходячи з викладеного, обґрунтованим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення суми вкладу в розмірі 32 776, 21 дол. США, оскільки між сторонами укладені договори банківського вкладу, цей факт встановлений іншим судовим рішенням та не заперечувався банком, позивач звертався до відповідача з вимогою розірвати ці договори і повернути вклад, проте, ці вимоги виконані не були.

Доводи касаційної скарги про те, що суди зобов'язані були встановити, чи звертався позивач до Автономної некомерційної організації "Фонд захисту вкладників", не є обґрунтованими, оскільки сторони подібного клопотання про витребування доказів не заявляли, будь-яких доказів на підтвердження зазначеної обставини банком не надано; такі обставини не мають правового значення для вирішення спору. Посилання заявника у цій частині на те, що дружина відповідача ОСОБА_5 здійснила переуступку права вимоги за договорами, укладеними з відповідачем, АНО "Фонд захисту вкладників", унаслідок чого отримала відповідні виплати за депозитним договором, є необґрунтованими, оскільки зазначені обставини не є предметом розгляду у цій справі.

Інший доводи касаційного скарги щодо неспівпадіння номерів додаткових угод до основних депозитних договорів не впливають на правильність висновків по суті спору судів першої та апеляційної інстанцій, носять формальний характер, з огляду на що відкидаються Верховним Судом. Додатково судом враховано, що укладення додаткових договорів між банком та позивачем заявником фактично визнане, що випливає з письмових заперечень банку, наявних у матеріалах справи.

Встановивши фактичні обставини, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили правову природу цивільних відносин між сторонами, норми, якими має бути врегульовано спір та правильно вирішили його.

Касаційна скарга не містить інших доводів щодо незаконності рішень у відповідній частині; не містить обґрунтувань щодо незаконності оскаржених судових рішень у частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсними додаткових договорів, у зв'язку із чим згідно з вимогами статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції справа у цій частині не переглядалась.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.