треті особи: відділ Держземагентства в Новомиргородському районі Кіровоградської області, реєстраційна служба Новомиргородського районного управління юстиції Кіровоградської області, Головне територіальне управління юстиції в Кіровоградській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фермерського господарства "Інсайт" на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14 липня 2016 року у складі судді Забуранного Р. А. та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Суровицької Л. В., Авраменко Т. М., Кіселика С. А.,

У березні 2015 року прокурор Новомиргородського району Кіровоградської області в інтересах ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до фермерського господарства "Інсайт" (далі - ФГ "Інсайт") про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 6,57 га на території Рубаномостівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області за межами села Трояново. Водночас ОСОБА_5, не будучи з 27 січня 2012 року ні керівником, ні підписантом ФГ "Інсайт", а також особою уповноваженою на підписання договору від імені ФГ "Інсайт" та/або від імені ОСОБА_4, підписав договір оренди земельної ділянки НОМЕР_1 укладений нібито між орендодавцем ОСОБА_4 та ФГ "Інсайт" щодо земельної ділянки площею 6,57 га, належної ОСОБА_4 Цей договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Новомирогородському районі 21 червня 2012 року.

Вказані обставини встановлені вироком Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 06 лютого 2015 року.

Посилаючись на те, що ОСОБА_4 оспорюваний договір не підписував, волевиявлення на укладення цього договору не виявляв і цим договором порушені його майнові права, прокурор просив визнати недійсним вказаний договір та скасувати його державну реєстрацію, зобов'язати ФГ "Інсайт" звільнити та повернути ОСОБА_4 спірну земельну ділянку.

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14 липня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки НОМЕР_1 укладений між ОСОБА_4 та ФГ "Інсайт" та скасовано його державну реєстрацію. Зобов'язано ФГ "Інсайт" звільнити і повернути шляхом укладання акта прийому-передачі ОСОБА_4 земельну ділянку площею 6,57 га, що розташована на території Рубаномостівської сільської ради Новомиргородського району за межами села Трояново.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю волевиявлення ОСОБА_4 на підписання договору оренди належної йому земельної ділянки, що встановлено вказаним вище вироком суду та висновком, проведеної в рамках кримінального провадження судово-почеркознавчої експертизи, і як наслідок наявністю правових підстав для визнання такого договору недійсним.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2016 року апеляційну скаргу ФГ "Інсайт" відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що вказаний договір оренди земельної ділянки позивач особисто не підписував, повноваження на це іншій особі не надавав, що свідчить про відсутність волі орендодавця на укладення договору та є підставою для визнання його недійсним.

Суд також дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача щодо отримання позивачем орендної плати через представника та особисто на підставі оспорюваного договору оренди землі, що свідчить про наступне схвалення ним договору, оскільки позивач нікого не уповноважував на підписання договору оренди землі, тому до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення частини першої статті 241 ЦК України щодо наступного схвалення правочину.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ФГ "Інсайт" просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову прокурору в позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 отримував від відповідача кошти як орендну плату за договором оренди землі чотири рази протягом 2013-2016 років, що свідчить про схвалення ним цього договору та визнання його дійсності.

Відзив на касаційну скаргу позивач та треті особи не подавали.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до пунктів розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

20 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суди установили, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 6,57 га, яка розташована на території Рубаномостівської сільської ради Новомиргородського району за межами села Трояново, що підтверджено Державним актом серія НОМЕР_2 від 16 березня 2011 року, виданим на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 жовтня 2008 року № 2591 (а.с. 8 т.1).

Згідно із договором оренди земельної ділянки НОМЕР_1 зареєстрованим відділом Держкомзему у Новомиргородському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 352380004001479 від 21 червня 2012 року, вказана земельна ділянка передана ОСОБА_4 в оренду на 10 років ФГ "Інсайт" (а.с. 10-11 т.1).

Вироком Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 06 лютого 2015 року, який набрав законної сили, встановлено, що ОСОБА_5 не будучи з 27 січня 2012 року ні керівником, ні підписантом ФГ "Інсайт", вніс 14 травня 2012 року до зазначеного договору оренди земельної ділянки № 3 недостовірні дані про те, що він є головою ФГ "Інсайт" та підписав цей договір як голова вказаного фермерського господарства.

Крім того, він підробив підпис в цьому договорі в графі орендодавець від імені ОСОБА_4 (а.с.16-20 т.1). Зазначене підтверджено і висновком судово-почеркознавчої експертизи № 689 від 18 квітня 2014 року (а.с.13-15 т.1).

Частинами першою та третьою статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, вказана стаття презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України (435-15) не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.

Відповідно до частини четвертої статті 202 ЦК України дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частинами другою, четвертою статті 207 ЦПК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Задовольняючи позов, суди на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшли правильного висновку про те, що відсутність волевиявлення ОСОБА_4 на підписання договору оренди належної йому земельної ділянки, що встановлено вказаними вище вироком суду та висновком, проведеної в рамках кримінального провадження судово-почеркознавчої експертизи, є правовою підставою, передбаченою статтями 203, 215, 216 ЦК України, для визнання такого договору недійсним та повернення земельної ділянки власнику.

Такі висновки судів відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги про схвалення ОСОБА_4 цього договору та визнання його дійсності шляхом отримання від відповідача коштів як орендної плати за договором оренди землі є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять даних, а відповідач не довів, що позивач його уповноважував на підписання договору оренди землі, тому до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення частини першої статті 241 ЦК України щодо наступного схвалення правочину.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 07 листопада 2016 року зупинено виконання рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14 липня 2016 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування цього судового рішення, тому його виконання підлягає поновленню.