Постанова

Іменем України

21 червня 2018 року

м. Київ

справа №497/821/16-ц

провадження № 61-2489св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Олійник А. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В.О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація Україна",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація Україна" на рішення Болградського районного суду Одеської області від 14 червня 2016 року у складі судді Тимошенко І. В. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 29 вересня 2016 року у складі суддів: Суворова В. О., Артеменко І. А., Черевко П. М.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року ОСОБА_4звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація Україна" (далі - ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація Україна") про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Позов мотивовано тим, що рішенням Болградського районного суду Одеської області від 06 листопада 2014 року, яке в частині поновлення на роботі набрало законної сили, його поновлено на роботі на посаді директора філії ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Одеський зерновий термінал", стягнено на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання. 06 листопада 2014 року Болградським районним судом йому видано виконавчий лист, який ним було 07 листопада 2014 року направлено для виконання до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС Печерського районного управління юстиції у м. Києві). Відповідач рішення суду не виконав, на день звернення його до суду не видав наказ про його поновлення на роботі. Рішенням Болградського районного суду від 10 грудня 2015 року з відповідача на його - позивача користь стягнено середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 07 листопада 2014 року по 15 вересня 2015 року. Однак на сьогодні він на роботі не поновлений. Відповідно до вимог статей 235, 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) на його користь з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 16 вересня 2015 року по 12 квітня 2016 року в сумі 119 803,22 грн.

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 14 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 вересня 2016 року, позов задоволено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позов виходив з того, що позивач не поновлений на роботі не через свою вину як працівника, тому його позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу після ухвалення судового рішення про поновлення на роботі є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

У поданій 02 грудня 2016 року касаційній скарзі ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація Україна" просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

17 січня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій було проігноровано строки звернення з вказаним позовом, оскільки позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України, та відповідачем були виплачені позивачу всі належні йому суми, що передбачено статтею 116 КЗпП України.

Поновлення позивача на роботі не є можливим, оскільки стосовно нього в Головному управлінні Національної поліції України в Одеській області знаходиться кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 191 КК України.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом касаційної інстанції встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій, правильно застосували норми статей 235, 236 КЗпП України та дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не виконано рішення суду в частині поновлення незаконно звільненого працівника, що є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України та статті 18 ЦПК України 2004 року судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно пункту 4 частини першої статті 367 ЦПК України 2004 року суд допускає негайне виконання рішень у справах, зокрема, про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

У частині першій статті 76 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

За змістом статті 76 Закону України "Про виконавче провадження" належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Болградського районного суду Одеської області від 06 листопада 2014 року у справі № 497/1645/14ц ОСОБА_4 поновлено на посаді директора філії ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Одеський зерновий термінал", стягнено з ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 83 698,14 грн, а також 25 000 грн у відшкодування моральної шкоди. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати в межах платежів за один місяць допущено до негайного виконання.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 05 лютого 2015 року рішення Болградського районного суду Одеської області від 06 листопада 2014 року змінено в частині стягнення з ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на користь позивача суми на відшкодування моральної шкоди, яку зменшено до 5 000 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

06 листопада 2014 року позивачу було видано виконавчий лист, на підставі якого 14 листопада 2014 року ВДВС Печерського районного управління юстиції у м. Києві було відкрите виконавче провадження та проводились виконавчі дії примусового характеру.

Судами встановлено, що рішення суду в частині поновлення позивача на роботі не виконано, наказ про його поновлення на роботі відповідачем не виданий.

Встановивши вказані обставини та правильно застосувавши норми матеріального права до вказаних правовідносин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність вини позивача у непоновленні його на роботі, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу після ухвалення судового рішення про поновлення на роботі є обґрунтованою та законною.

Суди установили, що позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення його на роботі, посилаючись на статтю 236 КЗпП України, як на правову підставу своїх вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої та апеляційної інстанцій безпідставно не звернули увагу на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом про захист своїх прав, відповідно до статті 233 КЗпП України, та дотримання відповідачем вимог статті 116 КЗпП України, не заслуговують на увагу з урахуванням предмета спору, який стосується оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі, а не його поновлення на роботі, чи виплати працівнику сум на підставі статті 116 КЗпП України.

Посилання в касаційній скарзі на те, що позивач не вчинив дій для отримання виконавчого листа та виконання рішення суду в частині поновлення його на роботі, не надав докази відмови відповідача поновити його на роботі спростовуються встановленими судом обставинами з огляду на таке.

Судом встановлено, що постановою головного державного виконавця ВДВС Печерського районного управління юстиції у м. Києві від 14 листопада 2014 року на підставі заяви позивача було відкрите виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 06 листопада 2014 року Болградським районним судом Одеської області.

27 лютого 2015 року та 12 червня 2015 року відповідачу було направлено вимогу державного виконавця про негайне виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.

Постановами головного державного виконавця від 03 червня 2015 року та 30 червня 2015 року за невиконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_4 на роботі на відповідача було накладено штраф.

Доводи касаційної скарги про те, що поновлення позивача на роботі, у зв'язку з відкриття кримінального провадження №12014160000000804 від 31 липня 2014 року стосовно нього, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною п'ятою статті 191 КК України, є необґрунтованими, оскільки рішення суду про поновлення на роботі має бути виконане відповідно до вимог вказаного вище чинного законодавства України, а відкриття вказаного кримінального провадження не може бути підставою для невиконання відповідачем рішення суду, тому Верховний Суд дійшов висновку, що такі доводи є безпідставними та зводяться до незгоди відповідача із ухваленими у справі судовими рішеннями.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, постійна колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація Україна" залишити без задоволення.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 14 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 29 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В.О.Кузнєцов

Г.І. Усик ' 'br'