Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С., Пророка В.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - товариство з додатковою відповідальністю страхова компанія "Альфа-Гарант",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 червня 2017 року в складі судді Яровенко Н. О. та рішення апеляційного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року в складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Андрієнко А. М., Мараєвої Н. Є.,

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - товариство з додатковою відповідальністю страхова компанія "Альфа-Гарант" (далі - ТОВ СК "Альфа-Гарант"), про відшкодування матеріальних збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою (далі - ДТП).

Позовна заява мотивована тим, що 21 лютого 2015 року відбулася ДТП за участю автомобіля Acura під куруванням ОСОБА_5 та автомобіля Ford під керуванням ОСОБА_7 Внаслідок ДТП належний позивачу автомобіль Ford зазнав механічних пошкоджень, вартість відновлювального ремонту становить 168 566,62 грн. Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача, якого постановою суду визнано винним у вчиненні ДТП, була застрахована у ТОВ СК "Альфа-Гарант", то останнє виплатило позивачу страхове відшкодування у розмірі 40 205,90 грн. Суми страхового відшкодування не достатньо для відшкодування завданого позивачу матеріального збитку, тому решту коштів зобов'язаний сплатити відповідач.

На підставі викладеного ОСОБА_4 просив стягнути з ОСОБА_5 матеріальну шкоду в розмірі 128 360,72 грн матеріальних збитків, 500 грн франшизи, 2 500 грн вартості автотоварознавчого дослідження, 350 грн оплати послуг евакуатора, 1 300,01 грн витрат на дефектацію.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 червня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 106 061,70 грн матеріальної шкоди, завданої у результаті ДТП, 500 грн франшизи, 2 500 грн. вартості автотоварознавчого дослідження, 350 грн. послуги евакуатора, а всього - 109 411,70 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок ДТП позивачу було завдано майнової шкоди, тому відповідач зобов'язаний її відшкодувати.

Рішенням апеляційного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції змінено. Зменшено розмір стягнутої з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 матеріальної шкоди з 106 061,70 грн до 65 855 грн, з урахуванням стягнутої за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 2 500 грн вартості автотоварознавчого дослідження та 350 грн послуг евакуатора, всього підлягає стягненню з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 68 705,80 грн. Зменшено суму стягнутого з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судового збору з 1 094,11 грн до 687,06 грн. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що частину завданої позивачу майнової шкоди виплачено страховою компанією, тому він має право на стягнення різниці між страховою виплатою та фактично завданими збитками. Відповідачем не вказано поважних причин, які б зумовили неподання до суду першої інстанції доказів його перебування на час ДТП у трудових відносинах з ТОВ "ТСМ "АНФЕР", якому належить автомобіль Acura, тому в силу вимог частини другої статті 303 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, такі докази не можуть бути досліджені судом апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оцінена страховиком матеріальна шкода склала 48 847,07 грн, проте позивач не скористався своїм правом на отримання страхової виплати в повному обсязі. Крім того, на час ДТП відповідач перебував у трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю "Телефонні системи і мережі "АНФЕР" (далі - ТОВ "ТСМ "АНФЕР"), якому і належить автомобіль Acura, тому останнє зобов'язане відшкодовувати завдані збитки.

У березні 2018 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що відповідача визнано винним у вчиненні ДТП. Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не вказував та не подав доказів, що автомобіль Acura належить ТОВ "ТСМ "АНФЕР", з яким він перебував у трудових відносинах на час ДТП. Також відповідач під час апеляційного розгляду не навів поважних причин неподання доказів на підтвердження вказаних обставин у суді першої інстанції, тому ці обставини не можуть бути досліджені судом в силу вимог процесуального закону.

12 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що 21 лютого 2015 року відбулася ДТП за участю автомобіля Acura під куруванням ОСОБА_5 та автомобіля Ford під керуванням ОСОБА_7

Внаслідок ДТП належний позивачу автомобіль Ford зазнав механічних пошкоджень.

Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 20 травня 2015 року ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні вказаної ДТП.

Цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією автомобіля Acura була застрахована у ТОВ СК "Альфа-Гарант".

Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової автотоварознавчої комісійної експертизи від 11 листопада 2016 року, призначеної ухвалою суду від 19 січня 2016 року, вартість матеріальної шкоди, завданої автомобілю Ford складає 106 061,70 грн.

20 серпня 2015 року позивачу виплачено страхове відшкодування у розмірі 40 205,90 грн.

З огляду на зазначені положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 599, 1166- 1168 ЦК України факт завдання особі шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Отже, суд першої інстанції у незміненій частині, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що внаслідок ДТП позивачу було завдано майнової шкоди, тому відповідач зобов'язаний її відшкодувати.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов вірного висновку, що частину завданої позивачу майнової шкоди виплачено страховою компанією, тому він має право на стягнення різниці між страховою виплатою та фактично завданими збитками.

Апеляційний суд навів обґрунтований розрахунок, з якого виходив при задоволенні грошової вимог.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що на час ДТП відповідач перебував у трудових відносинах з ТОВ "ТСМ "АНФЕР", якому і належить автомобіль Acura, тому останнє зобов'язане відшкодовувати завдані збитки, оскільки докази на підтвердження вказаних обставин не були подані до суду першої інстанції, також відповідачем не вказано поважних причин, які б зумовили неподання цих доказів до місцевого суду.

Вбачається, що позивач та його представник приймали участь під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції, надавали заперечення на позов, клопотання та додаткові заперечення на позов, подавали апеляційну скаргу, в яких не вказували про перебування ОСОБА_5 у трудових відносинах з ТОВ "ТСМ "АНФЕР", керівником якого є відповідач, та про належність цьому підприємству автомобіля Acura. Лише у додаткових поясненнях до апеляційної скарги від 09 жовтня 2017 року відповідач вказав про вищевказані обставини і надав докази, які правомірно не взято до уваги в силу вимог частини другої статті 303 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відтак, за відсутності поважних причин неподання нового доказу до суду першої інстанції апеляційний суд не мав права досліджувати цей доказ, поданий позивачем в апеляційній інстанції. Не має такого права за змістом частини першої статті 400 ЦПК України і суд касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не мають правового значення для правильного вирішення спору, оскільки такі аргументи втрачають правовий сенс за встановлених судами обставин.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій частині та рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду першої інстанції у незміненій частині та суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 червня 2017 року незміненій частині та рішення апеляційного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року залишити без змін.