треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, Комунальне підприємство "Служба єдиного замовника", Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 29 серпня 2016 року, ухвалене у складі судді Петуніна І. В., та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 12 жовтня 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Новікової Г. В., Папоян В. В., Гапонова А. В.,

У квітні 2016 року ОСОБА_4звернулася з позовом до ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, Комунальне підприємство "Служба єдиного замовника", Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1, про визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

В обґрунтування вимог посилалась на те, що зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_2. Квартира перебуває у комунальній власності. Рішенням виконкому Димитровської міської ради від 17 травня 2006 року № 207 її визнано наймачем вказаного жилого приміщення. У цій квартирі також зареєстровані її син ОСОБА_5, онука ОСОБА_6 та правнук ОСОБА_7

ОСОБА_5 добровільно залишив квартиру і не проживає в ній з червня 2004 року; у квартирі його особистих речей немає, комунальні послуги він не сплачує, перешкод у користуванні квартирою йому ніхто не чинить. У зв'язку з реєстрацією відповідача у квартирі нараховується оплата за вивіз твердих побутових відходів та газ, що спричиняє додаткові витрати.

На підставі викладеного просила визнати відповідача таким, що втратив право користування квартирою.

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 29 серпня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд мотивував своє рішення тим, що відповідач не проживає у квартирі понад встановлені законом строки з поважних причин, тому відсутні підстави для визнання його таким, що втратив право користування квартирою. Поважність причин непроживання відповідача у квартирі підтверджується конфліктними відносинами сторін, відсутністю у відповідача ключів від квартири, які позивач відмовляється йому надати. Крім того, суд врахував оплату відповідачем житлово-комунальних послуг з 2012 року до розгляду справи у суді.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 12 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін з посиланням на те, що воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції або ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди, встановивши наявність заборгованості з оплати вивозу побутових відходів у розмірі 35,37 грн, відсутність у квартирі особистих речей відповідача та відсутність його звернень до наймодавця із заявою про продовження строку, на який за ним зберігається жиле приміщення, неправильно застосували статтю 71 ЖК Української РСР.

Також суди, на думку заявника, неповно з'ясували обставини справи, зокрема, врахували пояснення відповідача і показання свідка ОСОБА_8 та не з'ясували, чи дійсно між сторонами існують неприязні відносини і відповідачу чинять перешкоди у користуванні квартирою.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

У січні 2017 року ОСОБА_5 подав заперечення на касаційну скаргу, у яких просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення без змін, посилаючись на те, що суди дали належну оцінку наданим сторонами доказам та прийняли рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту шостого розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту четвертого пункту першого розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до статті 71 ЖК Української РСР у редакції, чинній на час вирішення справи, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках:

1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; перебування на військовій службі прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби - протягом перших п'яти років перебування на дійсній військовій службі;

2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;

3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

4) виїзду у зв'язку з виконанням обов'язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов'язків;

5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей-інвалідів, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них;

6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому;

7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.

Якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім'ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання.

У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік законодавством Союзу РСР і Української РСР може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк.

Згідно зі статтею 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Судами встановлено, що позивач на підставі рішення виконавчого комітету Димитровської міської ради від 17 травня 2006 року № 207 "Про зміну договору найму жилих приміщень внаслідок визнання наймачами інших членів сім'ї" є наймачем квартири № 46 в будинку № 17 мікрорайон "Молодіжний" в м. Мирнограді Донецької області.

У вказаній квартирі зареєстровані: ОСОБА_4, її син ОСОБА_5 (1964 року народження), онука ОСОБА_9 (1989 рокународження), правнук ОСОБА_7 (2014 року народження).

Позивачу рішенням від 2 грудня 2015 року призначена житлова субсидія з жовтня 2015 року по вересень 2016 року.

Позивачем сплачувалися житлово-комунальні послуги за 2015 рік.

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 22 вересня 2011 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання його таким, що втратив право користування квартирою. З вказаного рішення судами встановлено, що позивач в обґрунтування позову вказувала, що відповідач з 2004 року жодного разу не з'являвся у квартирі і всі обов'язки, що випливають з договору найму квартири, покладені на неї; вона не в змозі оплачувати комунальні послуги, які нараховуються на відповідача, не має можливості отримати субсидію. Суд встановив поважність відсутності відповідача у квартирі понад встановлені законодавством строки, оскільки між сторонами існують неприязні відносини, позивач перешкоджає відповідачу проживати у квартирі, відповідач позбавлений можливості зайти до квартири через відсутність ключів і проживає де прийдеться.

Судами також встановлено, що відповідач, який є інвалідом третьої групи внаслідок загального захворювання, оплачував житлово-комунальні послуги, а саме: газопостачання, вивіз твердих побутових відходів, вносив квартирну плату за період з 2012 року по червень 2016 року.

Згідно з актом від 16 червня 2011 року, складеним працівниками Приватного підприємства "ПЖФ Гарант-Сервіс", за свідченнями сусідів відповідач у квартирі не проживає з 2004 року; згідно з актом від 1 жовтня 2015 року - з 25 травня 2005 року; згідно з актом від 16 лютого 2016 року - з 2005 року.

З довідки КП "Служба єдиного замовника" судами встановлено, що станом на 1 серпня 2016 року заборгованості по квартплаті немає, існує заборгованість з оплати вивозу твердих побутових відходів у розмірі 35,37 грн.

Касаційний суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, в тому числі й показання свідків, правильно застосували наведені норми права та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою, у зв'язку з відсутністю відповідача у квартирі з поважних причин.

Відсутність заяви відповідача до наймодавця про продовження строку збереження за ним жилого приміщення у зв'язку з його відсутністю у квартирі з поважних причин понад шість місяців не є підставою для задоволення позову.

Посилання заявника на те, що відповідач не довів наявність неприязних відносин з позивачем і звернення з вимогою щодо отримання ключів від квартири, не мають правового значення, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Порушення судами вимог статті 212 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення справи, щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, судом не встановлено.

Оскільки суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.