розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2017 року у складі судді Городничої В. С.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа - Новомосковська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Позовна заява мотивована тим, що її матері - ОСОБА_6 належав житловий будинок з надвірними побудовами по АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла. За життя спадкодавець -ОСОБА_6 склала заповіт, яким заповілаїй вказаний житловий будинок з надвірними побудовами. Вона, як спадкоємець за заповітом, у встановлений законом строк звернулась до Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про прийняття спадщини та із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, проте їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу про право власності на вказаний житловий будинок.

Ураховуючи викладене позивач просила суд визнати за нею право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2017 року у складі судді Майної Г. Є. позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок з надвірними побудовами по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що право приватної власності ОСОБА_6 на спірний житловий будинок підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок (домоволодіння) від 30 січня 1989 року, видане ОСОБА_6 на підставі рішення виконавчого комітету Перещепинської селищної ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської областівід 6 січня 1989 року № 1. За життя ОСОБА_6 скала заповіт на вказаний житловий будинок на користь позивачки, інших спадкоємців за законом чи за заповітом, які мають право на обов'язкову частку у спадщині судом не встановлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, у липні 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - оскаржила рішення міськрайонного суду.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2017 року у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у прийнятті апеляційної скарги, апеляційний суд виходив із того, що рішенням суду першої інстанції питання про права та обов'язки ОСОБА_4 не вирішувалося, а тому він не має передбаченого статтею 292 ЦПК України 2004 року права на апеляційне оскарження рішення суду.

У жовтні 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просив ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 не було залучено до участі у справі і про наявність рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2017 року він дізнався у липні 2017 року, коли ОСОБА_3 почала вимагати від нього звільнення спірного домоволодіння.

Вказаним рішенням суду ОСОБА_4 позбавлено права власності на частину спірного житлового будинку, що належав йому та іншим членам родини як майно колишнього колгоспного двору, на який розповсюджувався режим спільної часткової власності відповідно до ЦК УРСР (1540-06) 1963 року.

Спірне домоволодіння було побудоване матір'ю ОСОБА_4 та ОСОБА_7 - ОСОБА_6, якій 30 січня 1989 року було видано свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок.

Крім ОСОБА_6, членами колгоспного двору, які проживали у вказаному домоволодінні, були ОСОБА_4, його діти: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3

Зазначені особи проживали разом, спільною працею та коштами брали участь в утриманні свого господарства, яке відносилося до колгоспного двору. ОСОБА_4 з 1989 року був членом колгоспу ім. Дзержинського. Частинами другою та третьою статті 123 ЦК УРСР 1963 року визначено, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Згідно з частиною першою статті 563 ЦК УРСР 1963 року у разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається.

Таким чином, померла ОСОБА_6, ОСОБА_4, його діти: ОСОБА_8 та ОСОБА_8, ОСОБА_7 мали право на 1/5 частки спірного домоволодіння кожен.

Зважаючи на те, що ОСОБА_6 померла у ІНФОРМАЦІЯ_3, вона мала право заповідати лише свою частку у майні колишнього колгоспного двору, а саме 1/5 частину спірного домоволодіння.

Крім того, у матеріалах справи міститься витяг із спадкової справи, де наявна заява ОСОБА_4 про прийняття спадщини, однак він не був залучений до участі у справі.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.

У частині першій статті 292 ЦПК у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 324 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

Подаючи апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - посилалася на те, що спірне домоволодіння, яке відносилося до колгоспного двору, було побудоване матір'ю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - ОСОБА_6 30 січня 1989 року ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок.

Крім ОСОБА_6, членами колгоспного двору, які проживали у вказаному домоволодінні були ОСОБА_4, його діти: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3

За замістом частин другої та третьої статті 123 ЦК УРСР 1963 року розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

У підпунктах б) та г) пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) судам роз'яснено, що спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року.

На обґрунтування того, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції порушуються права та обов'язки ОСОБА_4, заявник зазначав, що померла ОСОБА_6, ОСОБА_4, його діти: ОСОБА_8 і ОСОБА_8, та ОСОБА_3 мали право на 1/5 частки спірного домоволодіння кожен як член колгоспного двору. ОСОБА_6 померла у ІНФОРМАЦІЯ_3 і вона мала право заповідати лише свою частку у майні колишнього колгоспного двору, а саме 1/5 частину спірного домоволодіння, а не весь будинок.

Зазначені обставини залишились без належної правової оцінки судом апеляційної інстанції.

Відмовляючи у прийнятті апеляційної скарги, апеляційний суд у порушення статей 212- 214, 315 ЦПК України 2004 року належним чином не перевірив доводів ОСОБА_4 про те, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції порушено його права та обов'язки. При цьому апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_4 подавалася заява про прийняття спадщини до Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області (а.с. 60), що свідчить про наявність спору, проте до участі у справі його не було залучено.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2017 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.