Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач	-	Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач	-	ОСОБА_6,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у складі судді Зарютіна П. В. від 20 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області у складі суддів: Трофимової Д. А., Крилової О. В., Дзярука М. П., від 28 вересня 2016 року.

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ "КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовні вимоги ПАТ "КБ "ПриватБанк" мотивувало тим, що 18 березня 2008 року між банком та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку під 22,80 % річних до моменту дії картки. Через неналежне виконання ОСОБА_6 своїх кредитних зобов'язань виникла заборгованість по кредиту в загальному розмірі 20 494 грн 46 коп., складові якої зазначено у позовній заяві. Оскільки відповідач ухиляється від сплати вказаної заборгованості, ПАТ "КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з цим позовом.

На підставі наведеного ПАТ "КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_6 на користь банку 20 494 грн 46 коп. заборгованості за кредитним договором від 18 березня 2008 року, яка складається з: 11 985 грн 01 коп. заборгованості за кредитом; 7 195 грн 43 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом; 100 грн заборгованості по пені та комісії і штрафу; 250 грн штрафу (фіксована частина); 964 грн 02 коп. штрафу (процентна складова). Також позивач просив стягнути з відповідача 1 378 грн судових витрат.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_6 послався на відсутність між ним та позивачем будь-яких кредитних правовідносин, оскільки він кредитного договору на який посилається банк не підписував. Крім того, ОСОБА_6 звернув увагу суду на ту обставину, що позивачем пропущено як загальний так і спеціальний строки позовної давності, і просив застосувати наслідки їх пропуску.

Ухвалами від 17 березня, 08 квітня, 26 квітня 2016 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя, керуючись положеннями пункту 4 частини першої статті 169 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визнав потрібним, щоб сторона позивача, яка подала заяву про розгляд справи за його відсутності, надала особисті пояснення у судовому засіданні та надала оригінали документів, якими обґрунтовано підстави позову. Зокрема суд зазначив про необхідність надання позивачем доказів видачі відповідачеві кредитної картки, строк дії якої співпадає з терміном дії кредитного договору, а також необхідність зазначення позивачем строку дії картки і її номера. Суд вказав, що відповідач заперечує факт наявності між сторонами кредитних правовідносин та просить суд зобов'язати позивача надати оригінали документів.

Позивачем частково виконано вказані вимоги суду та надіслано до суду лист з інформацією щодо строку дії відповідних карток та їх номери (а. с. 77, 88 ). Вимоги суду першої інстанції щодо надання оригіналів документів кредитного договору позивачем не виконано.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2016 року в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не виконано свого обов'язку по доведенню підстав позову, залишено без належного реагування вимоги і роз'яснення суду про необхідність надання належних доказів у справі. Оцінивши надані позивачем копії документів на підтвердження наявності між сторонами у справі кредитних зобов'язань, суд віднісся до них критично, мотивувавши свої висновки неможливістю пересвідчення у їх відповідності оригіналам, а також визнав такі докази у справі неналежними. Пославшись на положення статей 10, 57, 60, 64 ЦПК України 2004 року суд відмовив у позові за його недоведеністю.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 вересня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильних по суті, законних і обґрунтованих висновків щодо недоведеності вимог позивача. При цьому, апеляційний суд вказав, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції представник позивача відмовився надавати оригінали доказів на підтвердження підстав позову.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ "КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2016 року і ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 28 вересня 2016 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, стягнути з відповідача судові витрати у справі.

Касаційна скарга ПАТ "КБ "ПриватБанк" обґрунтована тим, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження підстав позову і відповідачем їх не спростовано, а тому суди попередніх інстанцій належним чином доказів позивача не оцінили і як наслідок дійшли передчасних висновків про відмову в позові. Також, ПАТ "КБ "ПриватБанк" звертає увагу на те, що на відповідача покладається обов'язок по спростуванню підстав позову та наданих позивачем доказів у справі, однак ці обставини залишилися без уваги судів попередніх інстанцій.

У запереченні на касаційну скаргу ПАТ "КБ "ПриватБанк", поданому ОСОБА_6 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заявник просить відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення у справі без змін.

Заперечення ОСОБА_6 на касаційну скаргу ПАТ "КБ "ПриватБанк" мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій вирішено спір з дотриманням вимог Закону.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Положеннями статті 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

31 січня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ПАТ "КБ "ПриватБанк" підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

При розгляді цієї справи судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначав, що відповідно до укладеного між сторонами у справі кредитного договору від 18 березня 2008 року відповідач отримав кредит у розмірі 12 100 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою" та "Тарифами Банку" складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. При укладенні договору сторони керувалися частиною першою статті 634 ЦК України.

На підтвердження своїх доводів позивач надав суду копію заяви позичальника від 18 березня 2008 року (а. с. 8), копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" (а. с. 9), розрахунок заборгованості за кредитним договором від 18 березня 2008 року станом на 30 листопада 2015 року (а. с. 5-7), Умови та правила надання банківських послуг (а. с. 10-15).

Відповідачем у справі заперечено факт укладання кредитного договору, заперечено факт одержання кредитних коштів, наголошено, що надані банком документи можуть містити недостовірні дані, заявлено клопотання про витребування у позивача оригіналів відповідних документів як належних доказів на підтвердження підстав позову і його вимог.

Частиною другою статті 64 ЦПК України 2004 року передбачено, що письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Суд першої інстанції для повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України сприяв сторонам у здійснені їх процесуальних прав. Зокрема, судом першої інстанції було задоволено клопотанням відповідача про витребування у позивача оригіналів документів на підтвердження наявності між сторонами у справі кредитних правовідносин, документів необхідних для встановлення терміну дії таких правовідносин, однак оригінали цих документів не були надані позивачем і це унеможливило встановлення судом першої інстанції характеру правовідносин між сторонами у справі в контексті підстав та вимог цього позову, заперечень на нього.

Відповідно до частини третьої статті 10, частини другою статті 59, частини першої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони в цивільному процесі мають протилежні матеріально-правові та процесуальні інтереси. Незважаючи на зацікавленість сторін у справі, законом зазначається, що вони зобов'язані добросовісно здійснювати свої права і виконувати процесуальні обов'язки. Принцип змагальності, в свою чергу, надає особам, які беруть участь у справі, рівних можливостей в процесі доказування, а особливо сторонам в позовному провадженні. Цей основоположний принцип закріплений і у Конституції України (254к/96-ВР) .

Стосовно доказової діяльності (подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості) сторони, треті особи та їх представники наділені рівними правами, чого не можна сказати про сукупність наданих їм обов'язків. Брати участь у доказовій діяльності можуть всі особи, які беруть участь у справі, однак доказування кожної обставини, що має значення для ухвалення рішення у справі, в силу закону стає обов'язком певного суб'єкта.

В цьому випадку доказування наявності між сторонами у справі кредитних правовідносин, умови таких правовідносин, факт їх порушення позичальником, а також розмір, складові заборгованості, період їх існування і нарахування, тощо (підстави і предмет позову), є обов'язком саме позивача у справі.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про недоведеність підстав позову та вимог позивача у справі. Апеляційний суд правильно визнав такі посилання суду першої інстанції законними і обґрунтованими.

Твердження особи, яка подала касаційну скаргу, про те, що суди попередніх інстанцій неналежно оцінили зібрані у справі докази не заслуговують на увагу, оскільки за правилами частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений процесуальними повноваженнями на переоцінку доказів у справі.

Також є безпідставними посилання касаційної скарги щодо обов'язку відповідача спростувати докази позивача у справі, оскільки належні та допустимі докази на підтвердження підстав позову банком не надано і це звільняє відповідача від процесуального обов'язку/права по їх спростуванню.

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ПАТ "КБ "ПриватБанк" через його недоведеність, а також суди ухвалили судові рішення у справі які відповідають принципам, закріпленим у статтях 212- 215, 315 ЦПК України 2004 року.

Відповідно до вимог статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки ухвалено у справі судові рішення судів попередніх інстанцій з додержанням норм матеріального і процесуального права і такі судові рішення є правильними по суті, законними і обґрунтованими, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.