розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу комунального закладу "Василівський Історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" Запорізької обласної ради" на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 29 вересня 2016 року у складі судді Сидоренко Ю. В. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 06 червня 2017 року в складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Подліянової Г. С.,

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом, який у березні 2016 року уточнив, до комунального закладу "Василівський Історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" Запорізької обласної ради" (далі - КЗ "Василівський Історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" Запорізької обласної ради", заклад), третя особа - директор КЗ "Василівський Історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" Запорізької обласної ради" ОСОБА_5 про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 01 травня 2009 року працював у КЗ "Василівський Історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" Запорізької обласної ради" на різних посадах, зокрема, з 30 червня 2015 року - на посаді старшого наукового співробітника.

19 січня 2016 року був звільнений із займаної посади на підставіпункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул, про що відповідачем видано наказ №1-л.

Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки всупереч вимогам статті 252 КЗпП України та статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" воно відбулося без попередньої згоди виборного профспілкового органу, виконувачем обов'язків голови якого він є.

Крім того, усупереч положенням статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" відповідач письмово не повідомив місцеву раду про намір звільнити позивача як депутата Василівської міської ради Запорізької області.

У позовній заяві зазначено, що звільнення ОСОБА_4 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України є незаконним також і з тих підстав, що він був відсутній на роботі у зв'язку з поважними причинами - реалізував своє право на відгул за відпрацьований раніше час, який оформив згідно з усталеною в закладі практикою шляхом подання відповідної заяви юристу закладу; при цьому ніяких заперечень щодо цього у керівника закладу не було.

Крім того, вказано, що фактичною причиною звільнення позивача з роботи є упереджене ставлення директора закладу до нього.

Позивач також стверджував, що незаконне звільнення стало причиною погіршення стану його здоров'ята заподіяло йомуморальну шкоду, а за час вимушеного прогулу він втратив середньомісячний заробіток.

На підставі викладеного ОСОБА_4 просив визнати незаконним наказ КЗ "Василівський Історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" Запорізької обласної ради" від 19 січня 2016 року № 1-л про його звільнення з посади старшого наукового співробітника науково-експозиційного відділу закладу за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, поновити його на цій посаді, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 січня 2016 року до дня ухвалення рішення у справі, моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн та судові витрати за надання правової допомоги в сумі 2 000,00 грн.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 29 вересня 2016 року позов задоволено частково.

Скасовано наказ від 19 січня 2016 року № 1-л про припинення трудового договору (контракту) та звільнення з 19 січня 2016 року ОСОБА_4 з посади старшого наукового співробітника науково-експозиційного відділу КЗ "Василівський Історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" Запорізької обласної ради" у зв'язку з прогулом без поважних причин, на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_4 на посаді старшого наукового співробітника науково-експозиційного відділу КЗ "Василівський Історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" Запорізької обласної ради" з 19 січня 2016 року.

Стягнуто з КЗ "Василівський Історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" Запорізької обласної ради" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 січня 2016 року до 29 вересня 2016 року в сумі 22 998,00 грн, моральну шкоду - 1 000,00 грн, витрати на правову допомогу - 2 000,00 грн (всього - 25 998,00 грн).

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача є незаконним, оскільки відбулося з істотним порушенням норм трудового законодавства.

Зокрема, суд посилався на те, що ОСОБА_4 не порушував трудової дисципліни, його відсутність на роботі 28 та 29 грудня 2015 року була узгоджена з безпосереднім керівником ОСОБА_6

При цьому, звільняючи позивача, який був головою профспілкового комітету, відповідач усупереч вимогам статей 43, 252 КЗпП України не звертався з поданням про отримання згоди на звільнення позивача ні до Василівської районної організації профспілки працівників культури України, ні до Запорізької обласної організації працівників культури України.

Водночас ОСОБА_4 є депутатом Василівської міської ради Запорізької області та відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" може бути звільнений з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу із займаної посади за умови його попередження, про яке відповідний власник або уповноважений ним орган письмово повідомляє не менш ніж за 15 днів відповідну місцеву раду. Проте, звільняючи позивача, зазначеної вимоги Закону відповідач не виконав.

Окрім наведених порушень процедури звільнення ОСОБА_4, суд зазначив і про те, що виплату всіх сум, що належать йому від закладу, проведено не в день звільнення (19 січня 2016 року), як того вимагає стаття 116 КЗпП України, а лише 28 січня 2016 року.

Стягуючи з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд керувався частиною другою статті 235 КЗпП України. Визначаючи розмір такого середнього заробітку суд посилався на Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) , та виходив з того, що середньомісячна заробітна плата позивача за два останні місяці роботи становить 2 789,70 грн, середньоденна - 68,04 грн, а час вимушеного прогулу - 8 місяців 10 днів, тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 22 998,00 грн ((2 789,70 грн Х 8 місяців) + (68,04 грн Х 10 днів)).

Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди та визначення її розміру, суд першої інстанції виходив з того, що незаконне звільнення ОСОБА_4 заподіяло йому моральних страждань, пов'язаних з вимушеними матеріальними труднощами, душевними переживаннями, додатковими зусиллями для забезпечення свого побуту і достатнього матеріального становища родини.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що витрати ОСОБА_4 на правову допомогу є документально підтвердженими, а тому відповідно до статті 88 ЦПК України 2004 року підлягають стягненню з відповідача на його користь.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 06 червня 2017 року апеляційну скаргу КЗ "Василівський Історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" Запорізької обласної ради" відхилено, а рішення Василівського районного суду Запорізької області від 29 вересня 2016 року залишено без змін.

Водночас на виконання вимог статей 43, 252 КЗпП України та з урахуванням положень пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 (v0009700-92) "Про практику розгляду судоми трудових спорів" апеляційний суд направив лист до первинного та вищестоящого профспілкового органу щодо розгляду питання про надання або ненадання згоди на звільнення ОСОБА_4 за пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

Первинна профспілкова організація КЗ "Василівський історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" Запорізької обласної ради" однозначного рішення з привиду зазначеного питання не прийняла, а Василівська районна організація профспілок працівників культури вирішила не надавати згоди на звільнення ОСОБА_4

З урахуванням рішень профспілкових органів апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про незаконність звільнення позивача у зв'язку з відсутністю згоди згаданих профспілкових органів.

Апеляційний суд погодився також із іншими висновками суду першої інстанції.

05 липня 2017 року КЗ "Василівський Історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" Запорізької обласної ради" подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що посилання в оскаржуваних судових рішеннях на відсутність згоди профспілкових органів на звільнення ОСОБА_4, як на одну з підстав незаконності такого звільнення, є неправильним, оскільки суди залишили поза увагою наявність передбаченої частиною п'ятою статті 43 КЗпП України мовчазної згоди первинної профспілкової організації на таке звільнення.

Разом із тим зазначено, що суд апеляційної інстанції, отримавши протокол вищого профспілкового органу про відмову в наданні згоди на звільнення позивача, не врахував того, що цей протокол всупереч вимогам частини сьомої статті 43 КЗпП України є необґрунтованим, оскільки не містить посилань на норми права, якими передбачено право працівника самовільно, без погодження із роботодавцем, без ознайомлення із відповідним наказом використовувати додаткові дні відпочинку (відгули).

У касаційній скарзі КЗ "Василівський Історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" Запорізької обласної ради" не погоджувався також з посиланнями судів на порушення відповідачем вимог частини третьої статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" щодо непопередження Василівської міської ради Запорізької області про звільнення ОСОБА_4, оскільки відповідальність за такі порушення частиною першою статті 36 цього Закону покладається виключно на посадових осіб.

Відповідач зазначав і про те, що статтею 72 КЗпП України врегульовано процедуру компенсації працівнику роботи у вихідні та святкові дні, згідно з якою така компенсація проводиться шляхом наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Загальноприйнятим способом ініціювання погодження форми компенсації відпрацьованого робочого часу у вихідні та святкові дні є заява працівника, зокрема, про надання йому додаткових днів відпочинку, за результатами розгляду якої роботодавець видає відповідний наказ чи розпорядження. І лише після ознайомлення з цим наказом чи розпорядженням працівник дізнається про прийняття його пропозиції та про погодження (встановлення) конкретних дат наданих йому додаткових днів відпочинку. Однак зазначеного порядку отримання відгулів позивач не дотримався.

Окрім викладеного у касаційній скарзі вказано про те, що висновки судів про законність підстав невиходу ОСОБА_4 на роботу 28 та 29 грудня 2015 року є нелогічними, оскільки заяву про надання йому додаткових днів відпочинку за відпрацьовані вихідні дні 20 та 26 грудня 2015 року позивач надав 25 грудня 2015 року, тобто до фактичного відпрацювання в суботу 26 грудня 2015.

19 жовтня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_4 на касаційну скаргу.

У запереченнях ОСОБА_4 стверджував, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є законними та обґрунтованими, в зв'язку з чим просив касаційну скаргу відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - ЦПК України (1618-15) ) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

19 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено та матеріали справи свідчать про те, що з 01 травня 2009 року ОСОБА_4 був прийнятий на посаду головного інженера КЗ "Василівський Історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" Запорізької обласної ради". В подальшому позивач працював у закладі на різних посадах: з 01 липня 2009 року на посаді заступника директора з господарської діяльності та менеджменту, з 02 листопада 2009 року - виконуючого обов'язки директора закладу, з 25 жовтня 2011 року - заступника директора закладу, з 15 серпня 2013 року - наукового співробітника, з 11 квітня 2014 року - заступника директора, з 01 липня 2015 року і до дня звільнення обіймав посаду старшого наукового співробітника.

У КЗ "Василівський Історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" Запорізької обласної ради" була створена первинна організація профспілки.

Первинна організація профспілки КЗ "Василівський Історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" Запорізької обласної ради" з моменту заснування і до 31 січня 2016 року була членською організацією Василівської районної організації професійної спілки працівників культури України.

З 11 грудня 2015 року до 31 січня 2016 року головою зазначеної первинної організації профспілки був позивач.

28 та 29 грудня 2015 року ОСОБА_4 був відсутній на роботі.

28 грудня 2015 року складено акт про відсутність працівника на роботі, який підписаний головним інженером ОСОБА_7, доглядачем ОСОБА_8, завідуючою науково-експозиційним відділом ОСОБА_6, згідно з яким ОСОБА_4, старший науковий співробітник закладу, був відсутній на робочому місці 28 грудня 2015 року з 08:00 до 17:00 год.

Цього ж дня завідуюча науково-експозиційним відділом ОСОБА_6 довела до відома директора КЗ "Василівський Історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" Запорізької обласної ради" ОСОБА_5 про відсутність на робочому місці ОСОБА_4, про що склала відповідну доповідну записку.

Аналогічні акт про відсутність працівника на роботі (тільки вже за підписом головного інженера ОСОБА_7, завідуючої науково-експозиційним відділом ОСОБА_6, сторожа ОСОБА_9.) та доповідна записка були складені 29 грудня 2015 року.

З приводу відсутності ОСОБА_4 на роботі 30 грудня 2015 року в нього відібрані пояснення, в яких він зазначав, що 28 та 29 грудня 2015 року був відсутній на робочому місці у зв'язку з використанням додаткових днів відпочинку, отриманих за раніше відпрацьований час: 20 та 26 грудня 2015 року, які були заздалегідь узгоджені з його безпосереднім керівником ОСОБА_6

13 січня 2016 року директор КЗ "Василівський Історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" Запорізької обласної ради" ОСОБА_5 звернувся до профспілкового комітету закладу із поданням, у якому просив розглянути на засіданні комітету питання щодо надання попередньої згоди на звільнення старшого наукового співробітника ОСОБА_4 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України у зв'язку з його відсутністю на роботі 28 та 29 грудня 2015 року більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.

Рішення щодо надання згоди або відмови в наданні згоди на звільнення позивача профспілковий комітет КЗ "Василівський Історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" Запорізької обласної ради" не приймав.

Наказом (розпорядженням) про припинення трудового договору (контракту) КЗ "Василівський Історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" Запорізької обласної ради" від 19 січня 2016 року № 1-Л ОСОБА_4 звільнено з посади старшого наукового співробітника науково-експозиційного відділу за прогул без поважних причин згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

На момент звільнення ОСОБА_4 був депутатом Василівської міської ради Запорізької області.

Пунктом 4 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Згідно з частиною другою статті 252 КЗпП України зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).

У частині дев'ятій статті 43 КЗпП України визначено, що якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Суд першої інстанції вимоги частини дев'ятої статті 43 КЗпП України не виконав, однак допущені порушення виправив суд апеляційної інстанції - запитав згоду первинного та вищестоящого профспілкового органу щодо звільнення ОСОБА_4 за пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

Як уже зазначалося, первинна профспілкова організація КЗ "Василівський історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" Запорізької обласної ради" однозначного рішення з привиду зазначеного питання не прийняла, а Василівська районна організація профспілок працівників культури вирішила не надавати згоди на звільнення ОСОБА_4

За таких обставин, розглядаючи спір по суті, суди дійшли правильних висновків про те, що звільнення ОСОБА_4 є незаконним, оскільки відповідач, розриваючи трудовий договір з позивачем з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 КЗпП України, усупереч наведеним вимогамп Закону не отримав попередньої згоди первинної профспілкової організації КЗ "Василівський Історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" Запорізької обласної ради", головою якої був позивач, та згоду вищого виборного органу цього профспілкового органу - Василівської районної організації професійної спілки працівників культури України.

Доводи касаційної скарги про наявність передбаченої частиною п'ятою статті 43 КЗпП України мовчазної згоди первинної профспілкової організації на звільнення позивача зазначених висновків не спростовують, з огляду на таке.

Відповідно до частини п'ятої статті 43 КЗпП України виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Частиною другою цієї статті встановлений п'ятнадцятиденний строк для розгляду обґрунтованого письмового подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Аналіз зазначених норм Закону свідчить про те, що згода виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) за відсутності відповідного письмового рішення вважається наданою лише у випадку пропуску виборним органом встановленого частиною п'ятою статті 43 КЗпП України триденного строку, який необхідно обраховувати після спливу визначеного частиною другою статті 43 КЗпП України п'ятнадцятиденного строку для розгляду подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

Як встановлено судами, директор КЗ "Василівський історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" Запорізької обласної ради" ОСОБА_10 звернувся до первинної профспілкової організації закладу з поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_4 13 січня 2016 року, однак, не дочекавшись відповіді на це подання та закінчення встановленого п'ятнадцятиденного строку для його розгляду, 19 січня 2016 року звільнив позивача з роботи.

При цьому доводи касаційної скарги про необґрунтованість відмови Василівської районної організації професійної спілки працівників культури України у звільненні ОСОБА_4 з роботи на правильність зазначених висновків судів не впливають та стосуються переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За положеннями частини третьої статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" депутат місцевої ради може бути звільнений з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу від займаної посади, виключений з навчального закладу за умови його попередження в порядку, встановленому законом. Про таке попередження відповідний власник або уповноважений ним орган письмово повідомляє не менш ніж за 15 днів відповідну місцеву раду.

Вирішуючи спір між сторонами, суди з урахуванням встановлених в процесі розгляду справи обставин, дійшли правильного висновку про порушення відповідачем згаданої статті Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" (93-15) під час звільнення позивача, який є депутатом Василівської міської ради Запорізької області.

Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що відповідальність за недотримання вимог статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" несуть лише посадові особи, оскільки оскаржуваними рішеннями нікого не притягнуто до юридичної відповідальності, а лише констатовано факт порушення процедури звільнення ОСОБА_4 як депутата місцевої ради.

Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Зважаючи на те, що відповідач під час звільнення ОСОБА_4 з посади старшого наукового співробітника науково-експозиційного відділу КЗ "Василівський Історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" Запорізької обласної ради" допустив порушення трудового законодавства, які стали причиною незаконності оспорюваного наказу, суд виконав вимоги зазначеної статті КЗпП України (322-08) та правомірно поновив позивача на роботі.

Разом з цим суди дійшли правильних висновків про необхідність стягнення з відповідача на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За положеннями пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) , нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Верховний Суд погоджується з розміром середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який стягнуто з відповідача на користь позивача, оскільки він визначений з дотриманням вимог зазначеного Порядку, з урахуванням обставин справи, середньомісячного та середньоденного заробітку ОСОБА_4 та кількості днів вимушеного прогулу.

Згідно з положеннями статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) судам роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що відповідач порушив права ОСОБА_4 у зв'язку з незаконним звільненням, дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди та визначили розмір такої шкоди з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Зазначені у касаційній скарзі посилання відповідача на те, що позивач без оформлення відповідного наказу використав дні відпочинку, компенсовані йому за відпрацьований робочий час у вихідні дні, суд касаційної інстанції до уваги не бере. Наведена обставина за наявності інших зазначених вище допущених при звільненні ОСОБА_4 порушень не спростовує висновки судів про незаконність оспорюваного наказу.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального закладу "Василівський Історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" Запорізької обласної ради" залишити без задоволення.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 29 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 06 червня 2017 року залишити без змін.