Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 490/8649/15-ц

провадження № 61-4512 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач	-	Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",
відповідачі	-	ОСОБА_6,
	-	ОСОБА_7,
	-	ОСОБА_8,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва у складі судді Подзігун Г. В. від 26 січня 2016 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області у складі суддів: Прокопчук Л. М., Маляренко І. Б., Темнікової В. І., від 06 травня 2016 року.

Встановив:

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги ТОВ "ОТП Факторинг Україна" обґрунтувало тим, що 19 червня 2008 року між ОСОБА_6 та Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", було укладено кредитний договір № СМ-SМЕ 400/96/2008 за умовами якого ОСОБА_6 отримала в банку кредит у розмірі 24 400 доларів США на строк до 18 червня 2023 року і зобов'язалася його повернути відповідно до умов кредитного договору.

19 червня 2008 року між банком та ОСОБА_7 було укладено договір поруки № SR-SME 400/96/2008, за умовами якого поручитель ОСОБА_7 зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_6 боргових зобов'язань перед кредитором.

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 19 червня 2008 року між банком та ОСОБА_8 було укладено договір іпотеки № РМ- SME 400/96/2008, за яким іпотекодавець передала в іпотеку належну їй однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 28,8 кв. м., яка належить ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 04 грудня 2001 року.

Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 29 червня 2010 року та договором відступлення права вимоги від тієї ж дати, Публічне акціонерне товариство "ОПТ Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за зазначеним вище кредитним договором та договором іпотеки.

На протязі всього часу існування договірних правовідносин між банком та ОСОБА_7, ОСОБА_6 декілька раз укладались додаткові договори щодо внесення змін та доповнень до кредитного договору, встановлювались нові графіки платежів, та до договору поруки.

Через неналежне виконання позичальником кредитних зобов'язань виникла кредитна заборгованість і тому, відповідно до умов пункту 1.9 кредитного договору, позивачем 25 лютого 2015 року була направлена відповідачам вимога про дострокове виконання кредитних зобов'язань. Така вимога підлягала виконанню протягом 30 календарних днів з дня її одержання, однак залишилась не виконаною.

Ці обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

На підставі наведеного, уточнивши позовні вимоги, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просило суд тягнути заборгованість за кредитним договором в солідарному порядку з боржника ОСОБА_6 та поручителя ОСОБА_7 у сумі 18 839,42 доларів США, що в гривневому еквіваленті дорівнює 426 693 грн 38 коп., яка складається з суми заборгованості за кредитом в розмірі 14 883,85 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі - НБУ) складає 337 103 грн 81 коп., та пені в розмірі 3 955,57 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 89 589 грн 57 коп. Крім того позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості станом на 09 листопада 2015 року, за кредитним договором від 19 червня 2008 року № СМ-SМЕ 400/96/2008 в розмірі 18 839,42 доларів США, що в гривневому еквіваленті дорівнює 426 693 грн 38 коп., яка складається з суми заборгованості за кредитом в розмірі 14 883,85 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 337 103 грн 81 коп., та пені в розмірі 3 955,57 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 89 589 грн 57 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 28,8 кв. м., що належить іпотекодавцеві ОСОБА_8 на праві власності, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Також позивач просив суд стягнути понесені ним судові витрати.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з боржника ОСОБА_6 та поручителя ОСОБА_7 В на користь ТОВ "ОПТ Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором від 19 червня 2008 року № СМ-SМЕ 400/96/2008 в загальному розмірі 14 883,85 дол. США, та 89 589 грн 57 коп. шляхом звернення стягнення на спірний предмет іпотеки, що належить на праві власності ОСОБА_8, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна у межах процедури виконавчого провадження. Відстрочено виконання рішення суду на час дії Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-V11 "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі - ЗУ "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті"). Стягнуто з боржника ОСОБА_6 та поручителя ОСОБА_7 В на користь ТОВ "ОПТ Факторинг Україна" судовий збір в розмірі по 1 827 грн, з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено і відповідачами не спростовано підстави позову: про наявність між сторонами у справі відповідних правовідносин які випливають з договорів кредиту, поруки та іпотеки; про неналежне виконання кредитних зобов'язань і наявність відповідної кредитної заборгованості; про наявність у позивача права вимоги за вказаними вище договорами в межах заявлених позовних вимог у цій справі; про розмір такої заборгованості і її складові. Суд встановив, що позивачем безпідставно зазначено заборгованість по пені у доларах США, у той час коли пеня підлягає стягненню лише в національній валюті України.

На підставі таких наведених і встановлених обставин, районний суд задовольнив позов у обраний ним спосіб, керуючись умовами вказаних вище договорів і положеннями статей 549, 554, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статті 33 Закону України "Про іпотеку" (далі - ЗУ "Про іпотеку"). Також суд вважав за необхідне застосувати наслідки, передбачені статтею 1 ЗУ "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Питання щодо розподілу судових витрат суд вирішив з урахуванням положень статті 88 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року (далі - ЦПК (1618-15) України).

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 06 травня 2016 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2016 року скасовано і ухвалено у справі нове рішення суду про часткове задоволення вимог позову. Стягнуто в солідарному порядку з боржника ОСОБА_6 та поручителя ОСОБА_7 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором від 19 червня 2008 року № СМ-SМЕ 400/96/2008 в сумі 14 883,85 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на 09 листопада 2015 року складає 337 103 грн 81 коп. заборгованості за кредитом, та пеню в розмірі 89 589 грн 57 коп. В рахунок погашення заборгованості станом на 09 листопада 2015 року за кредитним договором від 19 червня 2008 року № СМ-SМЕ 400/96/2008 в розмірі 18 839,42 доларів США, що в гривневому еквіваленті дорівнює 426 693 грн 38 коп., яка складається з суми заборгованості за кредитом в розмірі 14 883,85 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на 09 листопада 2015 року складає 337 103 грн 81 коп., та пені в розмірі 3 955,57 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на вказану дату складає 89 589 грн 57 коп., звернуто стягнення на вказаний вище спірний предмет іпотеки який належить ОСОБА_8 на праві власності шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вказано, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії ЗУ "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Стягнуто з усіх відповідачів на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі по 2 557 грн 80 коп., з кожного. Стягнуто з ОСОБА_6 4 019 грн 40 коп. не сплаченого при подачі апеляційної скарги судового збору.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, однак задовольнив позов не у той спосіб, який просив позивач, не мотивував, чому саме в спосіб, зазначений в рішенні суду, позов слід задовольнити.

Апеляційний суд дійшов висновків, що питання про застосування правового механізму звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі, жодним чином не суперечить вимогам чинного законодавства і не залежить від застосування позивачем інших способів правового захисту, зокрема стягнення заборгованості за кредитом солідарно з боржника і поручителя.

Апеляційний суд задовольнив позов у доведеній і обґрунтованій його частині у спосіб, про який просив позивач.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить скасувати рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2016 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 06 травня 2016 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_6 обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно допустили ухвалення судових рішень на підставі обставин, які позивачем не доведено належними і допустимими доказами. Зокрема: наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості ОСОБА_6 не визнає; наданий позивачем письмовий доказ "Кредитна заява" на переконання ОСОБА_6 не містить усіх необхідних для такого документа реквізитів; заява на видачу готівки не підтвердження первинною бухгалтерською документацією; матеріали справи не містять доказів, що позивач є правонаступником Публічного акціонерного товариства "ОПТ Банк" за таким документом як заява на видачу готівки по цьому кредитному договору. Крім того, ОСОБА_6 посилається на те, що судом проігноровано її заяву про витребування оригіналів документів (кредитного договору, графіка повернення кредиту, розрахунку заборгованості, тарифів банку, заяви позичальника на видачу готівки, первинної бухгалтерської документації, тощо) та заяву про призначення судової криміналістичної експертизи, оскільки ОСОБА_6 документів щодо кредитних договірних відносин не підписувала і їх існування не визнає. ОСОБА_6 вимагає, щоб касаційний суд зобов'язав позивача надати належні докази у справі, постановити з цього приводу ухвалу суду, дослідити надані докази, встановити чи кредит насправді видавався, тощо. Заявник вказує, що судом першої інстанції ухвалою від 17 грудня 2015 року в позивача було витребувано належні документи на підтвердження підстав позову, однак такої вимоги суду позивачем не виконано, оригіналів документів по кредиту не надано. У касаційній скарзі ОСОБА_6 вказує, що докази позивача у вигляді копій документів завірені печаткою структурного підрозділу позивача і тому вони не є належними доказами у справі, що позов подано представником позивача і матеріали справи не містять належних документів на підтвердження його відповідних повноважень, що судами безпідставно не застосовано частини третьої статті 551 ЦК України щодо зменшення неустойки і ОСОБА_6 вважає, що до спірних правовідносин має бути застосовано наслідки спливу спеціального і загального строку позовної давності, що виселення з єдиного іпотечного житла не можливе без надання іншого житлового приміщення, що суди не встановили чи має позивач відповідну ліцензію на надання кредиту в іноземній валюті, що при розгляді справи судами порушено принципи диспозитивності та змагальності, ухвалено судові рішення які ґрунтуються на припущеннях і судові рішення у справі не є законнимита обґрунтованими.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2016 року крім іншого відкрито касаційне провадження у справі, зупинено виконання рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 06 травня 2016 року до закінчення касаційного провадження у справі.

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_6, поданому у листопаді 2016 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заявник просить відмовити у задоволенні касаційної скарги у повному обсязі.

Заперечення ТОВ "ОТП Факторинг Україна" на касаційну скаргу ОСОБА_6 мотивоване тим, що судом апеляційної інстанції вирішено спір з дотриманням вимог Закону і доводи касаційної скарги не спростовують зібраних у справі доказів та висновків апеляційного суду про часткову доведеність та обґрунтованість вимог позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Положеннями статті 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

31 січня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Положеннями частини першої статті 553 ЦК України визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 33 та статтею 39 ЗУ "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

07 червня 2014 року набув чинності ЗУ "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", згідно з пунктом 1 статті 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу"та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа його не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

За правилами статей 3, 10, 60, 179, 213, 214, 301 ЦПК України 2004 року на суд покладено обов'язок ухвалення у справі законного та обґрунтованого судового рішення після всебічного і повного з'ясування обставин справи на підставі наданих сторонами доказів щодо підтвердження підстав позову чи заперечень на нього, а також суд зобов'язаний сприяти у здійсненні сторонами їхніх процесуальних прав.

Судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи досліджено надані сторонами у справі докази на підтвердження підстав позову і на їх спростування, оцінено такі докази, встановлено на підставі них обставини у справі і як наслідок ухвалено судові рішення про часткове задоволення позовних вимог.

За правилами статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений процесуальними повноваженнями на збирання доказів у справі, їх оцінки чи переоцінки, на встановлення обставин справи, тощо, а тому усі посилання касаційної скарги щодо належності/неналежності зібраних у справі доказів є безпідставними і не заслуговують на увагу.

Слід зазначити, що апеляційним судом при розгляді справи в апеляційному порядку досліджувалося питання наявності/відсутності між сторонами у справі кредитних правовідносин і встановлено, що як кредитний договір, так і кредитна заявка підписана відповідачем. Будь-яких доказів для спростування вказаних обставин позичальником не надано. В подальшому сторони неодноразово за взаємною згодою вносили зміни до умов кредитного договору, договору поруки, якими змінювали графік погашення платежів, номер поточного рахунку та інші умови (а. с. 11-45). Відповідачем частково погашалась заборгованість за кредитним договором, в тому числі під час розгляду справи судом першої інстанції на поточний рахунок, зазначений у додатковому договорі до кредитного договору від 13 серпня 2013 року (а. с. 109-111). Позивачем надано розрахунок заборгованості за тілом кредиту та за пенею, довідка про суми, які надходили від відповідача в рахунок погашення кредиту (а. с. 49-50, 125-127, 128-141), чим спростовується доводи апеляційної скарги щодо того, що до позову не надано доказів розрахунку заборгованості за кредитом. Зазначені розрахунки досліджувались як судом першої, так і судом апеляційної інстанції. Під час їх дослідження в апеляційній інстанції пояснення відповідача зводились до того, що кредит вона не отримувала, ніякі документи не підписувала, платежі не вносила. Але такі пояснення апеляційний суд не прийняв до уваги, оскільки, по-перше, ніяких доказів на обґрунтування своїх заперечень відповідач не надала, а по-друге, в судовому засіданні суду першої інстанції, про що свідчить журнал судового засідання, відповідач визнавала факт отримання кредиту, внесення змін до договору, сплату коштів на виконання умов договору (а. с. 177-179).

З огляду на зазначене апеляційний суд дійшов висновків, що позичальником не спростовано підстав цього позву.

Суд касаційної інстанції не вбачає підстав вважати такі висновки апеляційного суду помилковими чи недостатньо мотивованими.

Доводи касаційної скарги щодо нехтування судом права відповідача на доведення перед судом безпідставності вимог позову через обмеження у праві на призначення почеркознавчої експертизи є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять відомостей, що відповідач про це просила в суді першої інстанції, а таке заявлене клопотання в суді апеляційної інстанції апеляційний суд обґрунтовано залишив без задоволення з посиланням на норми 303 ЦПК України (1618-15) 2004 року, про що Апеляційним судом Миколаївської області 18 квітня 2016 року постановлено обґрунтовану ухвалу суду (а. с. 272-276).

Не містять матеріали справи і відомостей про те, що під час її розгляду судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_6 просила суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності до спірних правовідносин чи звертала увагу судів на необхідність зменшення розміру пені, що підлягає стягненню в цьому випадку, а тому відповідні посилання касаційної скарги також не заслуговують на увагу.

Не є обґрунтованими і посилання касаційної скарги про неможливість виселення з іпотечного житла, оскільки позовні вимоги про це не заявлялися і судові рішення про це не приймалися.

Усі інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди особи, яка подала касаційну скаргу, з судами попередніх інстанцій про необхідність часткового задоволення позову і на правильність таких висновків судів не впливають.

Оскільки касаційна скарга не містить посилань на законність чи безпідставність висновків суду апеляційної інстанції про часткову доведеність і обґрунтованість позову до поручителя ОСОБА_7 та іпотекодавця ОСОБА_8, то Верховний Суд не має підстав вважати оспорюване рішення апеляційної інстанції у цій частині таким, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до вимог статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки посилання касаційної скарги та наявні у матеріалах справи документи не спростовують висновків апеляційного суду про доведеність позивачем підстав позову і необхідність його часткового задоволення у спосіб, вказаний апеляційним судом, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення апеляційного суду без змін.

З урахуванням того, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін, на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України колегія суддів поновлює виконання рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 06 травня 2016 року.

Судовий збір за розгляд справи судом касаційної інстанції слід віднести на рахунок особи, яка її подала.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419, 436 підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) ,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 06 травня 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 06 травня 2016 року.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд касаційної скарги покласти на ОСОБА_6.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А.О. Лесько

В.В. Пророк

І.М. Фаловська

С.П. Штелик