розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - на рішення апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2017 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Рейнарт І. М.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_8, про виселення.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, в якій постійно проживає разом з чоловіком та неповнолітніми дітьми. Іншим співвласником вказаної квартири є її сестра - ОСОБА_8, яка з 2006 року мешкає за кордоном. Зазначала, що 16 червня 2015 року ОСОБА_8 без її згоди, як співвласника, вселила у спірну квартиру відповідача, який використовує помешкання як офіс, комунальних послуг не оплачує, чим чинить їй перешкоди у користуванні квартирою.

Ураховуючи наведене позивач просила суд виселити ОСОБА_5 із належної їй квартири без надання іншого житла.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року у складі судді Фаркош Ю. А. у задоволенні позову ОСОБА_3відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів порушення її прав відповідачем, який користується 1/2 частиною квартири згідно наданого іншим співвласником - ОСОБА_8 дозволу й не порушує встановлений порядок користування квартирою.Співвласник має право самостійно розпоряджатися своєю частиною у праві спільної часткової власності.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено. Виселено ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відповідач не є членом сім'ї власників квартири й поселився у спірне жиле приміщення з порушенням частини першої статті 358 ЦК України, оскільки право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою,хоча і на підставі довіреності, виданої ОСОБА_8, проте без досягнення згоди на це іншого співвласника квартири - ОСОБА_3. Крім того, відповідач використовує квартиру як офіс громадської організації "Асоціація вкладників банків України", веде прийом громадян, що свідчить про порушення ОСОБА_5 житлових прав та законних інтересів позивачки, як співвласника квартири.

У лютому 2017 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанціїнеправильно застосовані норми матеріального права.

У серпні 2013 року ОСОБА_8 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визначення порядку користування квартирою, розподілу особового рахунку між співвласниками квартири, зобов'язання та заборони вчиняти певні дії. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2013 року встановлено порядок користування спірною квартирою між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 У цій частині рішення суду залишено без змін рішенням апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2014 року.

Вважав,що домовленість співвласників (їхня згода), передбачена частиною першою статті 358 ЦК Україна, на яку посилається суд апеляційної інстанції, у врегулюванні відносин між співвласниками мала первинне значення тільки до встановлення судом порядку користування спірною квартирою, а після того як ОСОБА_8 отримала за рішенням суду у користування в натурі конкретно визначені приміщення квартири до спірних правовідносин застосовується частина третя статті 358 ЦК України і згода позивача на користування приміщеннями квартири у порядку, визначеному рішенням суду, не потрібна.

У березні 2017 року ОСОБА_3 подала до суду заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначила, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим. При цьому вказала, що відповідач вселився у спірну квартиру незаконно, оскільки не мав і не має на це законних підстав. Він самовільно зайняв одну з кімнат спірної квартири, потрапивши до помешкання разом з іншим співвласником - ОСОБА_8 та протягом майже двох років здійснював протиправну поведінку. Вказані обставини підтверджуються її неодноразовими зверненнями до правоохоронних органів від 16 червня 2015 року, 22 червня 2015 року, 11 липня 2015 року. При цьому під час розгляду справи відповідач стверджував, що саме доручення, видане співвласником ОСОБА_8, надає йому право проживання у спірній квартирі. Зазначала, що рішенням суду співвласнику ОСОБА_8 виділено у користування одну кімнату спірної квартири тазалишено у спільному користуванні сторін кухню, ванну кімнату, вбиральню, коридор, комору, вхід у квартиру.

ОСОБА_8 виділено у користування лише кімнату, ніяких інших домовленостей між позивачем та іншим співвласником не існує, а відповідач законних прав проживати та влаштовувати офіс у належній їй квартирі не мав і не має. При цьому вказувала, що встановлення співвласниками порядку користування квартирою з виділом конкретних приміщень в натурі не припиняє право спільної часткової власності, тому що такі здебільшого не перетворюються на об'єкт самостійної власності кожного з них, а тому посилання позивача на те, що до спірних правовідносин не застосовуються положення частини першої статті 358 ЦК України, безпідставні.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_8 на праві спільної часткової власності у рівних частках належить квартира АДРЕСА_1.

Частиною третьою статті 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2013 року, залишеним без змін рішенням апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2014 року в частині встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1, у користування ОСОБА_8 виділено кімнату, площею 17,3 кв. м, разом із лоджею площею 2,4 кв. м; у користування ОСОБА_3 виділено 2 кімнати, площею 12,3 кв. м із лоджею 1,5 кв. м; кухню, ванну кімнату, вбиральню, коридор, комору, вхід у квартиру залишено у загальному користуванні співвласників.

Судом встановлено, що 26 жовтня 2014 року ОСОБА_8 видала на ім'я ОСОБА_5 довіреність, якою надала йому право користуватися, здійснювати нагляд за належною їй 1/2 частиною квартири АДРЕСА_1, мати вільний доступ до неї, перебувати в ній без будь-яких обмежень, охороняти її майно, проводити ремонт. Довіреність видана терміном на три роки.

ОСОБА_5 на підставі вказаної довіреності вселився у спірну квартиру й займає у ній кімнату, площею 17,3 кв. м, а також використовує помешкання як офіс громадської організації "Асоціація вкладників банків України", керівником якої є.

За змістом частин першої та другої статті 358 ЦК України встановлено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Згідно з частиною другою статті 3 СК Українидо складу сім'ї входять особи які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно до частини першої статті 156 ЖК України члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які мешкають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо за їхнього вселення не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Вирішуючи спір, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що відповідач не є членом сім'ї власників квартири й поселився у спірне жиле приміщення з порушенням частини першої статті 358 ЦК України, без отримання згоди на це іншого співвласника квартири - ОСОБА_3 При цьому апеляційним судом правильно зазначено, що рішенням суду між позивачем та ОСОБА_8 встановлено порядок користування квартирою, частина якої залишена у спільному користуванні співвласників квартири, а згоди про порядок користування цією частиною квартири між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 не досягнуто. Також не було отримано згоди ОСОБА_3 на користування відповідачем цієї частиною квартири. Крім того, відповідач використовує квартиру як офіс громадської організації "Асоціація вкладників банків України", веде прийом громадян, що свідчить про порушення ОСОБА_5 житлових прав позивачки. Відтак, її вимоги про виселення відповідача обґрунтовані.

Доводи касаційної скарги про те, що рішенням суду виділено ОСОБА_8 у користування в натурі конкретно визначені приміщення квартири і згодапозивача на користування приміщеннями квартири у порядку, визначеному за рішенням суду, не потрібна, безпідставні, оскільки рішенням суду встановлено порядок користування співвласниками квартирою з виділом конкретних приміщень квартири в натурі, що не припиняє право спільної часткової власності на квартиру, оскільки ці приміщення не перетворились на окремий об'єкт власності кожного з них. Крім того, не припинено режим спільної часткової власності на приміщення загального користування (кухню, ванну кімнату, вбиральню, коридор, комору, вхід у квартиру), а співвласниками згоди щодо користування цими приміщеннями не досягнуто, про що свідчать численні звернення позивача до правоохоронних органів.

Посилання касаційної скарги на частину третю статті 358 ЦК України необґрунтовані, оскільки положення цієї статті надають кожному співвласнику право на надання йому у володіння та користування частини спільного майна, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності, та встановлює право на отримання матеріальної компенсації тим співвласником, який за договором про визначення порядку володіння та користування спільним майном отримав у володіння та користування меншу частину майна, ніж та, що відповідає його частці, або взагалі не отримав майно у володіння та користування у натурі. Відповідно, співвласник позбавлений права вимоги матеріальної компенсації, якщо договір не було укладено або якщо володіння або користування спільним майном у натурі є неможливим з об'єктивних причин (неподільність речі, велика кількість співвласників).

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про задоволення позову, а доводи касаційної скарги, які по суті стосуються прав іншого співвласника квартири, яким ОСОБА_5 не є, висновків суду не спростовують, на законність рішення апеляційного суду не впливають.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.