Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа №554/17218/14-ц

провадження №61-16864св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя - доповідач),

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І.М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

представник позивача - Білоус АндрійВолодимирович,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на постанову апеляційного суду Полтавської області від 05 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Панченко О. О.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, у якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 20 серпня 2007 року в розмірі

573 974,10 доларів США, що еквівалентно 7 526 350,18 грн, звернути стягнення на нежитлову будівлю (магазин) літери "А-2" загальною площею 606,6 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по ? частці кожному, з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з держаного реєстру прав власності, дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що за умовами кредитного договору

від 20 серпня 2007 року, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та

ОСОБА_4, останній отримав кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії у розмірі 535 159 доларів США на умовах, визначених договором, кінцевим терміном повернення коштів 18 серпня 2017 року. Виконання умов кредитного договору забезпечено іпотечним договором, укладеним того ж дня між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 і ОСОБА_3, за умовами якого в іпотеку передано нежитлову будівлю (магазин) літера "А-2" по

АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 та

ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності по ? частці кожному. Неналежне виконання позичальником ОСОБА_4 кредитних зобов'язань призвело до утворення заборгованості, яку позивач просив стягнути на свою користь шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Справа переглядалась судами неодноразово

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 02 березня 2015 року позов задоволено.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 20 серпня 2007 року у розмірі 573 974,10 доларів США, що станом на 21 серпня 2014 року склала 7 526 350,18 грн, звернуто стягнення на нежитлове приміщення (магазин) літера "А-2" по АДРЕСА_1 загальною площею 606,6 кв. м, що належить ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по ? частці кожному, з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з держаного реєстру прав власності, дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальник належним чином не виконував покладених на нього умовами кредитного договору зобов'язань, унаслідок чого утворилась заборгованість, що є підставою для задоволення вимог кредитора за рахунок предмета іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу.

Постановою апеляційного суду Полтавської області від 05 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сторонами договору іпотеки не виконано умови пункту 5, сам банк не сприяв оформленню між іпотекодавцями та позичальником заставної як документа, який би засвідчував його безумовне право власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням та слугував підставою для реалізації права звернення стягнення на предмет іпотеки згідно до статті 20 Закону України "Про іпотеку".

Суд апеляційної інстанції прийшов висновку про відсутність підстав для здійснення судового захисту прав позивача у обраний ним спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки за межами процедури, визначеної статтями 20, 22 Закону України "Про іпотеку".

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року, ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що невиконання сторонами іпотечного договору зобов'язання щодо оформлення заставної не може бути наслідком недійсності даного правочину в цілому, та не позбавляє іпотекодержателя права пред'явлення вимоги до іпотекодавця за умови виникнення обставин, передбачених договором та законом.

14 травня 2018 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_3 та

ОСОБА_2 надійшли відзиви на касаційну скаргу.

Відзив ОСОБА_2 мотивовано тим, що договір іпотеки є неукладеним, оскільки сторонами не досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, а саме щодо видачі заставної або її відсутності.

Відзив також містить посилання на те, що заявлені позивачем вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем є позасудовим способом захисту, тому не може бути задоволено в судовому порядку.

Доводи відзиву ОСОБА_3 зводяться до того, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування, в чому неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, чи порушено норми процесуального права.

Третя особа ОСОБА_4 не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, заперечень щодо її змісту і вимог до касаційного суду не направив.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Суд установив, що 20 серпня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та

ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого останньому надано кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії у розмірі

535 159 доларів США зі сплатою 1,12 процентів на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, кінцевим терміном повернення коштів

18 серпня 2017 року.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань 20 серпня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку передано нежитлову будівлю (магазин) літера "А-2" по АДРЕСА_1, що належить відповідачам на праві спільної часткової власності по ? частці кожному.

У пункті 5 договору іпотеки від 20 серпня 2007 року сторони погодили, що одночасно з укладенням цього договору іпотекодавці і позичальник підписують в одному оригінальному екземплярі заставну і передають її іпотекодержателю. При цьому на всіх оригіналах цього договору робиться відмітка про видачу заставної. Після підписання заставної іпотекодержатель реєструє іпотеку за даним договором і заставну в Державному реєстрі іпотек.

Відповідно до підпункту 16.7 пункту 16 цього договору, доки іпотекодержатель залишається власником заставної, з метою задоволення своїх вимог і в порядку, передбаченому цим договором, він має право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 лютого 2015 року з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 573 974,10 доларів США. Рішення набрало законної сили.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції в своїй ухвалі від 07 грудня 2016 року вказав на необхідність надання правової оцінки додержанню сторонами вимог пункту 5 договору іпотеки, зокрема, підписання заставної та її реєстрація іпотекодержателем у Державному реєстрі іпотек.

Встановивши, що заставна не була підписана, апеляційний суд дійшов висновку, що саме виходячи з обов'язковості оформлення заставної, визначається порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки доки іпотекодержатель залишається власником заставної, з метою задоволення своїх вимог і в порядку, передбаченому цим договором, він має право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Виходячи із правового визначення поняття іпотеки, наведеного у Законі України "Про іпотеку" (898-15) , іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватися предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом.

З огляду на загальні положення цього Закону та характер правовідносин сторін за договором іпотеки, який включає в себе домовленість іпотекодержателя та іпотекодавця, спрямовану на встановлення, зміну, припинення саме іпотечних прав та обов'язків.

Згідно із частиною першою статті 20 Закону України "Про іпотеку" заставна - це іпотечний цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов'язання - право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформлюється, якщо її видача передбачена іпотечним договором. Після державної реєстрації іпотеки оригінал заставної передається іпотекодержателю, якщо інший порядок передачі заставної не встановлено іпотечним договором. Заставна не є емісійним цінним папером. Першим власником заставної є особа, яка на момент видачі заставної відповідно до умов іпотечного договору має статус іпотекодержателя. Якщо інше не передбачено іпотечним договором, оригінал заставної передається такому іпотекодержателю.

Частиною третьою статті 20 Закону України "Про іпотеку" визначено, що після видачі заставної виконання основного зобов'язання та звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено лише на підставі вимоги власника заставної. Звернення стягнення на предмет іпотеки власником заставної здійснюється у порядку, встановленому розділом V цього Закону.

Статтею 7 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частиною першою статті 11 вказаного Закону передбачено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України "Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Октябрського районного суду

м. Полтави від 16 вересня 2015 року, яке набрало законної сили,

ОСОБА_3 було відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_2,

ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним договору іпотеки від 20 серпня 2007 року. Однією з підстав даного позову ОСОБА_3 було вказано непред'явлення ПАТ КБ "ПриватБанк" заставної (т.2 а. с.200-207).

Встановивши, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов'язалися відповідати своїм майном за невиконання позичальником ОСОБА_4 узятих на себе зобов'язань по кредитному договору, останній має значну суму заборгованості, яка встановлена в судовому порядку, суд першої інстанції прийшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Разом із тим, ураховуючи задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції, з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі

5 481 грн (по 2 740,50 грн з кожного).

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.

Постанову апеляційного суду Полтавської області від 05 лютого 2018 рокускасувати, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 березня 2015 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 2 740,50 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 2 740,50 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик ' 'br'