Постанова
Іменем України
20 червня 2018 року
м. Київ
справа № 570/3497/15-ц
провадження № 61-1389св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого: Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 28 листопада 2017 року у складі суддів: Хилевич С. В., Ковальчук Н. М., Шеремет А. М.,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі спадкового договору, укладеного між ним та батьками від 27 січня 2006 року №2-63, посвідченого державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори Дацюк С. Г., він набув у власність будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. У спірному будинку з 19 червня 1989 року зареєстрована ОСОБА_3 - дружина рідного брата позивача. ОСОБА_3 перешкоджає ОСОБА_2 в реалізації права власності на будинок.
Перебування відповідача зареєстрованою у будинку позивача впливає на розрахунок й призначення відповідної субсидії, а також не дає останньому право проживати в будинку. На численні звернення щодо добровільного звільнення будинку й зняття з реєстраційного обліку відповідач не реагує.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 21 вересня 2017 року відмовлено в задоволенні позову.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено обставин, наведених у позові, а факти порушення відповідачем його прав на реєстрацією та проживання відсутні.
Рішенням апеляційного Рівненської області від 28 листопада 2017 року рішення Рівненського районного суду Рівненської області скасовано, позов задоволено.
Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_2 житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування зазначеним житловим приміщенням.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не є членом сім'ї позивача, а тому перешкоди власнику у користуванні житлом підлягають усуненню у визначений ним спосіб.
У грудні 2017 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу в якій просила рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. У касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказувала, що висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, не враховано, що між ОСОБА_3 та батьком позивача не було укладено усного сервітуту.
У квітні 2018 року надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_2 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін. Указував, що в законодавстві закріплено принцип використання свого майна на власний розсуд, тобто право позивача є імперативним та безапеляційним з боку відповідача.
У квітні 2018 року надійшла відповідь на відзив, де ОСОБА_3 зазначала, що спірний будинок є єдиним житлом її сім'ї, проте позивач має інше житло та разом із сім'єю проживає у Волинській області.
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що 27 січня 2006 року між ОСОБА_2 та його батьками було укладено та посвідчено державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори спадковий договір № 2-63 На його підставі 16 червня 2015 року ОСОБА_2 набув у власність житловий будинок, загальною площею 74 кв. м і житловою - 52,4 кв. м, з надвірними будівлями і господарськими спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1
З 19 червня 1989 року, в житловому будинку зареєстрована ОСОБА_3, яка там і фактично мешкає разом із чоловіком (братом позивача) - ОСОБА_2, дочкою ОСОБА_5, сином ОСОБА_6, та двома малолітніми внуками.
Аналіз положень глави 32 ЦК України (435-15) свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Відповідач вселилась в будинок і набула право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.
Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Апеляційним судом встановлено, що позивач є власником житлового будинку, у якому не проживає, оскільки проживає в іншому будинку, ОСОБА_3 перебуває у шлюбі з братом позивача, у зв'язку із чим була вселена до спірного будинку із дозволу колишнього власника будинку - ОСОБА_7, який є батьком позивача та чоловіка відповідача. Відповідач спільним побутом із позивачем не була пов'язана. Тому право відповідача на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року в справі № 734/387/15-ц, що користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень частини другої статті 406 ЦК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Рівненської області від 28 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В.І. Журавель
В.І. Крат
В.П. Курило