розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Київської області від 14 березня 2017 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагєєва В. О.

ВСТАНОВИВ :

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7 про спонукання до виконання мирової угоди.

Позовна заява мотивована тим, що ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 14 травня 2009 року визнано мирову угоду, укладену між позивачем та відповідачем. За умовами вказаної мирової угоди, ОСОБА_5 зобов'язувався протягом 2009-2010 років придбати у власність ОСОБА_4 однокімнатну квартиру, житловою площею 17-20 кв. м в смт Козин Обухівського району Київської області та подарувати 1/3 частину житлового будинку по АДРЕСА_1, а ОСОБА_4, у свою чергу, зобов'язувалась відмовитись від будь-яких претензій щодо даного будинку.

Відповідач ухиляється від виконання умов мирової угоди, що стало підставою для звернення позивача до суду із вказаними позовними вимогами.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у разі невиконання однією зі сторін зобов'язань за умовами мирової угоди, інша сторона не позбавлена можливості звернутись до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. Водночас, позивачем не доведено наявність порушень її прав свобод чи інтересів, які б підлягали судовому захисту у відповідності до положень цивільного процесуального законодавства. Переконливих доказів на підтвердження доводів про неможливість застосування наслідків спливу позовної давності позивачем не подано, поважності причин пропуску строку позовної давності судом не встановлено, що вказує на наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 14 березня 2017 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 грудня

2016 року скасовано. Ухвалено нове рішення про спонукання ОСОБА_5 до виконання мирової угоди, визнаної Обухівським районним судом Київської області 14 травня 2009 року у цивільній справі № 2-460/09, а саме придбати у власність ОСОБА_4 однокімнатну квартиру орієнтовно житловою площею 17-20 кв. м в смт Козин Обухівського району Київської області. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що мирова угода є правочином про зміну одного зобов'язання іншим, ця угода не визнана недійсною і є чинна, а відповідач ухиляється від добровільного виконання умов мирової угоди і ухвала про її затвердження не відповідає законодавчим вимогам виконавчого документа, то позовні вимоги про спонукання до виконання мирової угоди підлягають задоволенню. Після виникнення підстав уникання виконання відповідачем вимог мирової угоди, позивач неодноразово зверталась до суду за захистом порушених прав, що вказує на відсутність підстав для застосування строку позовної давності, перебіг якого розпочався з укладення відповідачем договору дарування житлового будинку.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки його слід обраховувати з 01 січня 2011 року, так як умовами мирової угоди на відповідача було покладено обов'язок по придбанню позивачу квартири, який мав бути ним виконаний протягом 2009-2010 років. Вказаним відповідач пояснює неправильність висновку апеляційного суду щодо початку перебігу позовної давності з 24 червня 2014 року.

Позивач не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направила.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) .

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

27 квітня 2018 року дану справу передано Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_5 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За правилами статті 175 ЦПК України (в редакції, чинній на момент затвердження місцевим судом мирової угоди) мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.

У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди.

Згідно із пунктом 2 частини другої статті 17 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (чинного, на момент затвердження мирової угоди), виконанню державною виконавчою службою підлягають ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 5 статті 3 вказаного Закону було передбачено, що мирові угоди, які затверджені судом, відносяться до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Однак, Законом України від 18 листопада 2003 року № 1255 "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" положення пункту 5 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" виключено.

Отже, на момент постановлення ухвали суду про визнання мирової угоди вона не відносилась до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Водночас, у разі невиконання однією зі сторін зобов'язань за умовами мирової угоди інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. При цьому звернення заінтересованої особи до суду із зазначеним позовом без попереднього отримання постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження не є підставою для відмови в задоволенні указаного позову.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року в справі № 6-274цс15.

Положеннями пунктів 3, 5, 6 частини другої статті 119 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення) передбачено, що позовна заява повинна містити зміст позовних вимог, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Враховуючи наведені вище роз'яснення, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, вірно виходив з того, що позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права шляхом звернення до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

Колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду стосовно того, що на підставі укладеної між сторонами мирової угоди, у останніх виникають цивільно-правові зобов'язання. Тому у випадку ухилення однієї зі сторін від добровільного виконання умов мирової угоди, інша сторона може заявити позов про спонукання до виконання умов мирової угоди, і лише після ухвалення судового рішення про задоволення таким позовних вимог можуть вирішуватись усі процесуальні питання, пов'язані із виконанням судових рішень.

Доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності є необґрунтованими.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Установлено, що позивач проживала у спірному будинку та перебувала в очікуванні виконання відповідачем покладених на нього мировою угодою обов'язків, при цьому останнім не чинились перешкоди щодо користування позивачем вказаним будинком.

24 червня 2014 року ОСОБА_5 уклав договір дарування будинку ОСОБА_8, а тому вірним є висновок суду апеляційної інстанції, що перебіг строку позовної давності почався саме із вказаної дати.

В силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваному рішенні, не вдається до вирішення питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.