розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_8 на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 01 квітня 2016 року у складі судді Гажі О. П. та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 30 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Лисенка П. П., Серебрякової Т. В., Самчишиної Н. В.,

ВСТАНОВИВ :

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_5, в якому просила поновити їй строк звернення до суду та стягнути з відповідача на її користь борг за договором позики користь 192 665,02 грн, із яких: 80 000 грн - сума за договором позики;

63 873,79 грн - сума інфляції за весь час прострочення; 7 344,66 грн - 3% річних; 41 446,57 грн - пені.

Позовна заява мотивована тим, що 05 вересня 2012 року позивач за нотаріально посвідченим договором позики, передала відповідачу

80 000 грн строком на 4 місяці, які останній зобов'язався повернути до 05 січня 2013 року включно, таку ж саме суму грошових коштів без процентів, про що видав розписку.

Сторони домовилися, що повернення позиченої суми грошей має бути здійснене в м. Миколаєві, готівкою, можливо повернення грошей частинами, з часовим проміжком.

У встановлені договором строки відповідач борг не повернув, у зв'язку із чим позивач звернулася до суду з позовом про стягнення суми боргу з урахуванням інфляційних втрат, 3% річних порушення грошового зобов'язання та пені.

Крім того, позивач просила поновити їй строк звернення до суду, оскільки останнім днем подачі позовної заяви було 05 січня 2016 року. Поважність пропуску строку позовної давності обґрунтовує тим, що тривалий час перебувала на лікуванні у м. Одесі та м. Миколаєві, з позовною заявою звернулася лише 27 січня 2016 року.

Заочним рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 01 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 30 жовтня 2017 року, позов задоволено частково.

Поновлено позивачу строк позовної давності для звернення до суду.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суму неповернутої позики в розмірі 80 000 грн, суму інфляції у розмірі 63 873,60 грн, три проценти річних від простроченої суми у розмірі 7 338,08 грн, а всього 151 211,68 грн.

У задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що між сторонами існують договірні правовідносини, доказом яких є нотаріально посвідчений договір позики. Оскільки відповідач порушив виконання зобов'язання перед позивачем та не виконує його у добровільному порядку, то повинен нести відповідальність, встановлену частиною другою статті 625 ЦК України, зокрема, крім повернення суми позики, сплатити втрати від інфляції та 3% річних за прострочення зобов'язання.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені ними рішення з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, у зв'язку був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права, зокрема подати заяву про застосування позовної давності, який пропущено позивачем без поважних причин. Судові повістки йому не направлялись.

Крім того, судом допущено помилки при розрахунку інфляційних витрат та 3% річних, помилково не враховано строк позовної давності в три роки при стягненні заявлених сум.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі на вищевказані судові рішення. Справу витребувано із суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 не погодилась з доводами відповідача та просила залишити без змін ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів".

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

17 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Суд установив, що за нотаріально посвідченим договором позики

від 05 вересня 2012 року позивач передала відповідачу у власність 80 000 грн, під зобов'язання останнього повернути таку ж суму грошей до 05 січня 2013 року.

У визначений у договорі позики строк ОСОБА_5 борг не повернув.

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Встановивши факт невиконання відповідачем умов договору позики щодо повернення взятих у борг коштів, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення суми отриманої ним позики з урахуванням положень статті 625 ЦК України.

Судами правильно застосована до відповідача цивільно-правова відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки останнім прострочено виконання саме грошового зобов'язання.

Договір позики за його безгрошовістю відповідачем не оспорював ся, доказів на підтвердження повернення позики в цілому або її частини в процесі розгляду справи відповідачем не надано.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставного поновлення позивачу строку звернення до суду спростовуються положеннями частини п'ятої статті 267 ЦК України, згідно якої порушене право підлягає захисту, якщо суд визнає поважними причини пропущення строку позовної давності, та встановленими обставинами, зокрема, що передбачений статтею 258 ЦК Українидля звернення позивача до суду закінчився 05 січня 2016 року, позов подано 27 січня 2016 року, а в період з 04 по 26 січня 2016 року позивач перебувала на стаціонарному і амбулаторному лікуванні.

Наведені позивачем причини пропуску строку позовної давності та докази, що їх підтверджують, були дослідженні судом під час розгляду справи і визнані судом поважними, у зв'язку з чим позовна давність, за заявою позивача поновлена, що узгоджується із загалами положеннями цивільного законодавства, якими врегульовано питання щодо позовної давності.

Доводи касаційної скарги відповідача про безпідставне збільшення стягнутих в порядку статті 625 ЦК Українигрошових сум є безпідставними, оскільки ґрунтується на довільному трактуванні норм права щодо позовної давності, та висновків судів і їх розрахунків не спростовують.

Аргументи касаційної скарги щодо порушення прав відповідача на участь у розгляді справи та його неповідомлення про день, час та місце судового засідання, спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що представник відповідача приймав участь при розгляді заяви про перегляд заочного судового рішення, а також брав участь при розгляді справи в суді апеляційної інстанції та у повному обсязі мав можливість реалізувати надані йому законом процесуальні права щодо спростування доводів позовної заяви. Доводи апеляційної скарги, викладені позивачем в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції перевірені апеляційним судом належним чином, висновки щодо яких мотивовано викладено у постановленій ним ухвалі.

Законне і обґрунтоване судове рішення не може бути скасовано з одних лише формальних підстав.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та фактично зводяться до незгоди заявника з мотивами, з яких суди виходили вважаючи обґрунтованими вимоги позивача, та з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 01 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 30 жовтня 2017 року залишити без змін.