Позов мотивовано тим, що 07 березня 2014 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області винесено судову ухвалу про затвердження мирової угоди у цивільній справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_6 та неповнолітнього ОСОБА_5, до відповідача ОСОБА_7, за участю третьої особи - Органу опіки та піклування Дрогобицької районної державної адміністрації про визнання права користування житловим будинком, встановлення особистого сервітуту на користування житлом, усунення перешкод та відшкодування витрат на ремонт, підтримання і поліпшення житла, та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.

Відповідно до затвердженої судом мирової угоди: відповідач у справі, ОСОБА_7, усвідомлюючи свої обов'язки батька та незважаючи на складні сімейні стосунки з дітьми, і, бажаючи виконати зазначений обов'язок, погоджувався купити ОСОБА_5, ОСОБА_6 та колишній його дружині, ОСОБА_4, трьохкімнатну квартиру або інше житло у м. Дрогобичі вартістю не більше 40 000 доларів США у гривневому еквіваленті на момент укладення відповідного правочину за умови продажу належного йому на праві особистої приватної власності житлового будинку АДРЕСА_1, а пунктом 7 резолютивної частини ухвали суду про затвердження мирової угоди та аналогічного пункту підписаної між сторонами мирової угоди передбачено, що на виконання умов, зазначених у пунктах 1-3 вказаної мирової угоди сторони надають один одному строк, який не може перевищувати 1 рік з моменту підписання мирової угоди (у конкретному випадку з моменту набрання законної сили ухвалою суду про затвердження цієї мирової угоди, який закінчився 13 березня 2015 року).

Оскільки у визначений ухвалою суду строк, яким фактично передбачалась відстрочка виконання сторонами ухвали суду про затвердження цієї мирової угоди, відповідач у справі, ОСОБА_7, не виконав пункту 1 резолютивної частини мирової угоди, тому 21 травня 2015 року позивач ОСОБА_4 звернулась із відповідними заявами до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області про видачу їй та ОСОБА_5, ОСОБА_6, представником яких вона є, як стягувачам у цивільній справі №442/8753/13-ц, виконавчих листів із примусового виконання у згаданій вище частині ухвали суду від 07 березня 2014 року про затвердження мирової угоди. ОСОБА_4 особисто подала до Відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції ( далі - ВДВС Дрогобицького міськрайонного управління юстиції) виконавчі документи на примусове виконання.

За наслідками розгляду поданих ОСОБА_4 заяв від 11 вересня 2015 року державним виконавцем ВДВС Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Лютик Х. В. відкрито виконавчі провадження ВП № 8368266, ВП № 48368564 та ВП № 48366978. Після здійснених державним виконавцем заходів, визначених положеннями статті 89 Закону України"Про виконавче провадження",щодо зобов'язання відповідача ОСОБА_7 вчинити дії, спрямовані на виконання виконавчих документів про примусове виконання пункту 1 мирової угоди у цивільній справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 до відповідача ОСОБА_7, за участю третьої особи - Органу опіки та піклування Дрогобицької районної державної адміністрації про визнання права користування житловим будинком, встановлення особистого сервітуту на користування житлом, усунення перешкод та відшкодування витрат на ремонт, підтримання та поліпшення житла, та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, 23 жовтня 2015 рокудержавним виконавцем скеровано подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника (відповідача) до відповідальності згідно із законом за невиконання судового рішення та винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень ВП №48368266, ВП №48368564 та ВП №48366978. Відповідачем ОСОБА_7 ні до відкриття виконавчих проваджень із виконання виконавчих листів про зобов'язання відповідача виконати ним пункт 1 мирової угоди у цивільній справі №442/8753/13-ц, ні під час перебування цих виконавчих документів на виконанні у ВДВС Дрогобицького міськрайонного управління юстиції, а також до подання позовної заяви у вказанійцивільній справі до суду, не вчинив жодних дій, спрямованих на виконання вищезгаданої частини мирової угоди. БездіяльністьОСОБА_7 грубо порушує законні права та інтереси позивачів у справі та є йогонамаганням уникнути реального виконання ним пункту 1 укладеної мирової угоди.

Умови мирової угоди, укладеної 07 березня 2014 року між ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 з однієї сторони та ОСОБА_7 з іншої із вирішення спору у цивільній справі №442/8753/13-ц, а саме умови пункту 1 цієї мирової угоди, підлягають зміні у судовому порядку на вимогу заінтересованої сторони. Відповідно до статей 509, 510 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) з урахуванням положень пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України, згідно із якими укладена між позивачами ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_7 мирова угода у цивільній справі №442/8753/13-ц (провадження №2/442/260/2014) є багатостороннім договірним зобов'язанням, яке не виконується належним чином відповідачем у справі ОСОБА_7

Бездіяльність відповідача грубо суперечить не тільки положенням самої мирової угоди як багатостороннього договору, а й положенням статей 526, 527 та 530 ЦК України, а матеріальним законом передбачена цивільно-правова відповідальність та правові наслідки, що передбачені положеннями статей Глав 51 та 53 ЦК України (435-15) .

Позивач ОСОБА_4 своєчасно виконала зобов'язання, зазначені у пункті 5 мирової угоди, а саме: до 01 травня 2014 року оплатила відповідачу у справі кошти за комунальні послуги у сумі 2193,35 грн, перерахувавши їх на розрахунковий рахунок, що зазначений у мировій угоді. У зв'язку із протиправною поведінкою відповідача позивачі позбавлені можливості виконати усі інші свої зобов'язання за мировою угодою, укладеною у цивільній справі №442/8753/13-ц (провадження №2/442/260/2014).

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 червня 2016 року позов задоволено.

Змінено умови мирової угоди, укладеної 07 березня 2014 року у цивільній справі №442/8753/13-ц (провадження №2/442/260/2014) між ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з однієї сторони та ОСОБА_7 з іншої сторони, яка затверджена ухвалою суду, що набрала законної сили 13 березня 2014 року а саме:

пункт 1 мирової угоди викладено у такій редакції: "ОСОБА_7, розуміючи свої обов'язки батька та незважаючи на складні сімейні відносини з дітьми і бажаючи виконати зазначений батьківський обов'язок, зобо'вязується купити ОСОБА_5, ОСОБА_6 та колишній дружині ОСОБА_4 трьохкімнатну квартиру або інше житло у місті Дрогобичі вартістю не більше 40 тисяч доларів США в гривневому еквіваленті на момент укладення відповідного правочину у строк, що не може перевищувати 30 (тридцяти) календарних днів з моменту набрання чинності судовим рішенням із зміни умов даної мирової угоди на вимогу заінтересованої сторони";

пункт 1 мирової угоди доповнено підпунктом 1.1 такого змісту: "У випадку невиконання ОСОБА_7 пункту 1 мирової угоди у строк, що не може перевищувати 30 (тридцяти) календарних днів з моменту набрання чинності судовим рішенням із зміни умов даної мирової угоди на вимогу заінтересованої сторони, ОСОБА_7 протягом 10 (десяти) календарних днів після закінчення терміну, визначеного у пункті 1 мирової угоди, передає позивачам ОСОБА_5, ОСОБА_6 та колишній дружині ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 40 тисяч доларів США в гривневому еквіваленті на день здійснення такої передачі, або переказує ці кошти на розрахункові рахунки одного із позивачів, реквізити яких вони зобов'язуються повідомити ОСОБА_7 не пізніше 5 (п'яти) календарних днів з часу набрання чинності судовим рішенням із зміни умов даної мирової угоди на вимогу заінтересованої сторони";

пункт 1 мирової угоди доповнено підпунктом 1.2 такого змісту: "У випадку належного та повного виконання відповідачем ОСОБА_7 пункту 1 мирової угоди пункт 1.1 цієї мирової угоди не виконується";

пункт 1 мирової угоди доповнено підпунктом 1.3 такого змісту: "У випадку належного та повного виконання відповідачем ОСОБА_7 пункту 1 мирової угоди, позивачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 надають відповідачу ОСОБА_7 у підтвердження цього виконання копію нотаріально засвідченого правочину та витягу про державну реєстрацію за позивачами прав на нерухоме майно, що зазначене у пункті 1 мирової угоди, а у випадку належного та повного виконання відповідачем ОСОБА_7 пункту 1.1 мирової угоди, позивачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 надають відповідачу ОСОБА_7 у підтвердження цього виконання власноручно написані розписки (розписку) про отримання коштів, що зазначені у пункті 1.1 мирової угоди, справжність підписів на яких (на якій) може бути засвідчено нотаріально на вимогу відповідача ОСОБА_7";

пункт 1 мирової угоди доповнено підпунктом 1.4 такого змісту: "У випадку неналежного та (або) неповного виконання відповідачем ОСОБА_7 пункту 1 або пункту 1.1 мирової угоди у строки, зазначені у цих пунктах, у відповідача ОСОБА_7 наступає відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що передбачена положеннями статті 625 Цивільного кодексу України (435-15) ";

пункт 2 мирової угоди викладено у такій редакції: "У випадку належного та повного виконання відповідачем ОСОБА_7 пункту 1 або пункту 1.1 мирової угоди, позивачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не заперечують проти відчуження відповідачем ОСОБА_7 належного йому на праві особистої приватної власності житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій це нерухоме майно розміщено. При цьому позивачі,ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,зобов'язуються вчинити усі дії для здійснення процедури зняття їх з місця реєстрації проживання в ІНФОРМАЦІЯ_1 та для подальшої реєстрації за місцем знаходження квартири чи іншого житлового приміщення, у випадку придбання такого нерухомого майна відповідачем ОСОБА_7 згідно із умовамипункту 1 мирової угоди або за будь-яким іншим вибраним позивачами місцем проживання у випадку виконання відповідачем ОСОБА_7 пункту 1.1 мирової угоди";

пункт 2 мирової угоди доповнено підпунктом 2.1 такого змісту: "У випадку неналежного та (або) неповного виконання відповідачем ОСОБА_7 пункту 1 або пункту 1.1 мирової угоди, позивачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, заперечують проти відчуження відповідачем, ОСОБА_7, належного йому на праві особистої приватної власності житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій це нерухоме майно розміщено. Водночас у позивачів, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 залишається право на проживання у житловому будинку АДРЕСА_1 до моменту реального виконання відповідачем ОСОБА_7 пункту 1 або пункту 1.1 мирової угоди".

Пункт 7 мирової угоди виключено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з урахуванням статті 11 ЦК України, укладену між позивачами ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_7, мирову угоду щодо вирішення спору у цивільній справі №442/8753/13-ц необхідно розцінювати як багатостороннє договірне зобов'язання, за яким кожна із його сторін набула певних прав та відповідних обов'язків перед іншою із сторін. Наслідком невиконання договірного зобов'язання будь-якою із сторін є цивільно-правова відповідальність, передбачена законом.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області 08 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 червня 2016 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в позові ОСОБА_4, ОСОБА_5, в інтересах якого як законний представник діє ОСОБА_4, ОСОБА_6, від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_4

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що припинення судового спору між сторонами у спосіб укладення мирової угоди, за умови його затвердження судом шляхом постановлення ухвали із закриттям провадження у справі не передбачає права сторони змінювати правовідношення шляхом зобов'язання внесення змін до мирової угоди та виключає можливість у подальшому в судовому порядку змінювати мирову угоду шляхом ухвалення іншого судового рішення про внесення змін до раніше затвердженої мирової угоди.

У поданій у грудні 2016 року касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

16 січня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що пунктом 7 мирової угоди передбачено строк виконання її умов, який не може перевищувати 1 рік з моменту її підписання, оскільки у визначений строк відповідач не виконав умов мирової угоди, тому позивач звернулася до суду з позовом про зміну її умов, оскільки мирова угода є договірним зобов'язанням, що узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-274цс15.

Суд апеляційної інстанції, ухваливши рішення про відмову в позові, не обґрунтував, які саме норми матеріального права суд першої інстанції розширено тлумачив при ухваленні рішення про задоволення позову.

Положеннями статей 611, 651 ЦК України не передбачено обставин, за яких неможливим є їх застосування, тому підлягають застосуванню, зокрема, до мирової угоди, яка є двостороннім договірним зобов'язанням.

Апеляційним судом не вказано, яким чином можливе спонукання відповідача до виконання умов мирової угоди та не звернув уваги на посилання позивача, що поданий позов фактично і є вчиненням таких дій з боку позивача.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом касаційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 березня 2014 року визнано та затверджено мирову угоду між ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5, та ОСОБА_7, Органом опіки та піклування Дрогобицької районної державної адміністрації, яка набрала законної сили 13 березня 2014 року.

Постановивши ухвалу від 07 березня 2014 року про затвердження мирової угоди між сторонами, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області дійшов висновку про відповідність угоди вимогам закону та інтересам обох сторін, як передбачено статтею 205 ЦПК України 2004 року.

Судами також встановлено, що у регламентований мировою угодою строк відповідач ОСОБА_7 не виконав пункт 1 мирової угоди, що стало підставою для позивачів із зверненням до суду із вказаним позовом.

Відповідачем ОСОБА_4 виконано у передбачений мировою угодою строк пункт 5 мирової угоди, а сааме: оплачено нею на користь відповідача, ОСОБА_7 кошти за сплату комунальних платежів на утримання житлового будинку АДРЕСА_1.

Невиконання відповідачем пункту 1 мирової угоди унеможливлює виконання позивачами пункту 3 мирової угоди, а саме у частині зняття з реєстрації із місця проживання у житловому будинку АДРЕСА_1, де вони на сьогодні проживають, оскільки іншого житла за твердженням позивачів, що не заперечується і самим відповідачем, у них немає.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України (1618-15) мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета спору.

За своєю правовою природою мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах погоджених сторонами та є завершенням судового провадження, свідчить про врегулювання судового спору між сторонами.

Визнанням мирової угоди суд засвідчує відповідність умов цієї угоди вимогам закону та дотримання балансу законних прав та інтересів сторін, дотримання вимог (принципу) справедливості судового рішення у спосіб визначений в умовах мирової угоди.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У разі ухилення однієї із сторін від виконання мирової угоди, інша сторона має право звернутись до суду на загальних підставах з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

Верховний Суд України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-274цс15висловив правовий висновок, відповідно до якого у разі невиконання однією зі сторін зобов'язань за умовами мирової угоди інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

Як встановлено судом, ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 березня 2014 року визнано та затверджено мирову угоду між ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_7, Органом опіки та піклування Дрогобицької районної державної адміністрації, яка набрала законної сили 13 березня 2014 року.

Згідно із статтями 11, 202 ЦК України затверджена судом мирова угода за своєю правовою природою є правочином, який за загальними принципами цивільного законодавства, має бути виконаний за правилами статей 509, 525, 526 ЦК України. Однак, такий правочин має і свої особливості, пов'язані з процедурою його укладення та затвердження, що також свідчить про необхідність дотримання процесуальних норм, які регулюють порядок затвердження мирової угоди судом.

Отже, мирова угода є двостороннім волевиявленням, спрямована на врегулювання спору шляхом взаємних поступок. Мирова угода укладається сторонами (позивачем і відповідачем) і може стосуватися лише прав та обов 'язків сторін та предмета позову.

На підставі пункту 4 частини першої статті 205 ЦПК України (1618-15) 2004 року суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона прийнята судом.

Таким чином, сторони остаточно вирішили припинити спір між ними у спосіб укладення мирової угоди, усі умови якої були ними узгоджені, що свідчить не лише про завершення процедури судового розгляду спору, а і про вирішення та узгодження між ними усіх спірних питань.

Цивільним процесуальним законом не передбачено у межах цього судового провадження відновлення між сторонами спору, який вже вирішено судом.

У разі виникнення нового спору між сторонами після закриття провадження у справі, такий належить розглядати на загальних підставах, відповідно до статей 1, 3, 4, 8, 10, 11, 14 ЦПК України 2004 року.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів влади, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Припинення судового спору між сторонами у спосіб укладення мирової угоди, за умови його затвердження судом шляхом постановлення ухвали із закриттям провадження у справі, не передбачає права сторони змінювати правовідношення шляхом зобов'язання внесення змін до мирової угоди та виключає можливість у подальшому в судовому порядку змінювати мирову угоду шляхом ухвалення іншого судового рішення про внесення змін до раніше затвердженої мирової угоди.

Згідно із статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язується вчинити на користь другої сторони певну дію або утриматись від певної дії, а друга сторона має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Системний аналіз норм цивільного процесуального закону, які регулюють укладення мирової угоди, дає змогу дійти висновку, що у разі невиконання однією зі сторін зобов'язань за умовами мирової угоди інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-274цс15, який було застосовано апеляційним судом при ухваленні рішення про відмову в позові.

Крім того, апеляційний суд, з урахуванням положень частини першої статті 11 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог, дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги позивачів про внесення змін до умов мирової угоди не передбачені законом, тому дійшов правильного висновку про відмову в позові.