розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року у складі суддів Яцини В. Б., Бурлака І. В., Карімової Л. В.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним.

Позовні вимоги обгрунтувано тим, що 26 липня 1991 року він зареєстрував шлюб з відповідачем ОСОБА_5 У період шлюбу 12 червня 1998 року ними як подружжям придбана квартира АДРЕСА_1. Незважаючи на те, що під час оформлення правочину покупцем за договором купівлі-продажу квартири була зазначена ОСОБА_5, вказана квартира належала подружжю на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України він вважав, що йому належить ? спірної квартири і у такому разі згідно із статтею 65 СК України відповідач ОСОБА_5 мала право розпоряджатися майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, тільки за його згодою.

У листопаді 2014 року він дізнався, що вказана квартира вже належить ОСОБА_6 на підставі договору дарування, укладеного між нею та його дружиною ОСОБА_5

Посилаючись на те, що він не надавав згоди на відчуження належного йому на праві спільної сумісної власності майна, строк на звернення до суду з позовом не пропустив, оскільки про оскаржуваний договір дізнався лише у листопаді 2014 року, просив задовольнити позов та визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 13 жовтня 2011 року.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 10 червня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 13 жовтня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чудовською М. С. за реєстровим № 6329, недійсним. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_5, яка на час укладання спірного договору була дружиною ОСОБА_4, та контрагент за правочином ОСОБА_6 діяли недобросовісно, оскільки їм було відомо про належність майна позивачу на праві спільної сумісної власності, при цьому ОСОБА_5 не отримала згоди другого з подружжя на відчуження нерухомого майна, внаслідок чого спірний договір укладено з порушенням положень статті 41 Конституції України щодо права власності позивача.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 10 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, дійшов помилкового висновку про доведеність обставин щодо відсутності згоди позивача на укладення спірного договору дарування спільного майна подружжя, оскільки в матеріалах міститься відповідна нотаріально посвідчена заява ОСОБА_4 про його згоду на відчуження спірної квартири дружиною.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підстави касаційного оскарження судових рішень обґрунтовано тим, що висновки суду апеляційної інстанції про наявність його згоди на відчуження спільного майна подружжя суперечать пункту 5 Інструкції про порядок вчинення дій нотаріусами, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03 березня 2004 року (z0283-04) , що діяла на час вчинення оспорюваного правочину.

14 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

За положеннями статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із частиною третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

За змістом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частин першої-третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є у об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода одного з подружжя має бути подана письмово. У тому разі, коли договір потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, така згода має бути посвідчена нотаріально.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_4 26 липня 1991 року зареєстрував шлюб з відповідачем ОСОБА_5, у період якого 12 червня 1998 року подружжям придбана квартира АДРЕСА_1.

13 жовтня 2011 року ОСОБА_4 подано приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Чудовській М. С. письмову заяву, згідно з якою він надав згоду ОСОБА_5 на дарування на умовах на її розсуд ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_1. Цього ж дня між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір дарування зазначеної квартири.

Посилання у касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції помилково в рішенні зазначено про наявність його згоди на відчуження спільного майна подружжя і такий висновок суперечать пункту 5 Інструкції про порядок вчинення дій нотаріусами, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03 березня 2004 року (z0283-04) , що діяла на час вчинення оспорюваного правочину, не відповідають матеріалам справи.

Згідно із частиною першою статті 14 Закону України "Про нотаріат" правила ведення нотаріального діловодства затверджуються Міністерством юстиції України за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи та діловодства.

За змістом пункту 44 Інструкції про порядок вчинення дій нотаріусами, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03 березня 2004 року (z0283-04) , що діяла на час вчинення оспорюваного правочину, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Договори щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності майна, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також правочини щодо іншого цінного майна можуть бути посвідчені нотаріусом за наявності письмової згоди другого з подружжя. Згода на укладення такого договору повинна бути посвідчена нотаріально. Про наявність згоди другого подружжя зазначається в тексті договору з посиланням на реєстровий номер, за яким ця згода посвідчена, та дату її посвідчення.

Якщо у згоді на відчуження спільного майна вказано, кому персонально (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, найменування юридичної особи) він погоджується продати, подарувати, заставити тощо спільно набуте майно, чи вказано ціну продажу, інші умови укладення договору, нотаріус при посвідченні такого договору зобов'язаний перевірити додержання умов, зазначених у такій згоді.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 5 Інструкції на спеціальних бланках нотаріальних документів з лицьового та зворотного боку цих бланків викладаються: тексти договорів, заповітів, довіреностей, свідоцтв, актів про морські протести та протести векселів, перекладів у разі засвідчення нотаріусом вірності перекладу документа з однієї мови на іншу, заяв, на яких нотаріусом засвідчується справжність підпису, за винятком заяв у електронній формі, заяв та примірників документів, що залишаються у справах нотаріуса, а також дублікатів нотаріальних документів. Зазначені нотаріальні дії, вчинені без використання спеціальних бланків нотаріальних документів, є нечинними.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що нечинним є лише той документ, який посвідчений нотаріусом без використання спеціальних бланків нотаріальних документів, за винятком заяв у електронній формі, заяв та примірників документів, що залишаються у справах нотаріуса.

Таким чином, досліджений в суді апеляційної інстанції оригінал заяви ОСОБА_4 про надання згоди на відчуження спільного майна подружжя його дружиною, що залишився у справі нотаріуса, відповідає вимогам Інструкції про порядок вчинення дій нотаріусами щодо допустимості доказу на підтвердження згоди другого подружжя на відчуження майна. Вказаний документ містить реєстровий номер, за яким згода ОСОБА_4 посвідчена, та дату її посвідчення.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Справжність підпису ОСОБА_4 у заяві засвідчена нотаріусом та у встановленому законом порядку (стаття 204 ЦК України) не спростована.

Для підтвердження чи спростування факту підписання заяви від 13 жовтня 2011 року ОСОБА_4 не був позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про призначення судової експертизи у порядку статті 143 ЦПК України (в редакції, діючій на час розгляду справи в суді) з метою визначення справжності його підпису на вказаній заяві. Разом із тим, позивач до судів попередніх інстанцій з відповідним клопотанням не звертався, хоча мав для цього процесуальну можливість.

Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та пов'язані з незгодою з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

За таких обставин, правомірним є висновок суду апеляційної інстанції про доведеність факту надання позивачем ОСОБА_4 відповідачу ОСОБА_5 згоди на відчуження спірної квартири шляхом укладення договору дарування між нею і ОСОБА_6

Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на засадах верховенства права, є законними та обґрунтованими.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.