розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 05 листопада 2015 року в складі судді Добриднюк Н. О. та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 25 серпня 2016 року в складі колегії суддів: Подороги В. М., Бородійчука В. Г., Демченка В. А.,

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 23 серпня 2013 року уклали кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позичальник не виконав належним чином свої зобов'язання за кредитним договором, тому станом на 31 серпня 2015 року утворилася заборгованість перед банком у розмірі 23 507,04 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 7 453,74 грн, заборгованості заборгованості зі сплати процентів - 12 818,53 грн, заборгованість за комісією - 1 639,20 грн, штрафу (фіксована частина) - 500 грн, штрафу (процентна складова) - 1 095,57 грн.

На підставі викладеного ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 23 507,04 грн.

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 05 листопада 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 7 453,74 грн та судовий збір у розмірі 386,21 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 визнав позовні вимоги у розмірі 7 453,74 грн. Позивачем не доведено, що відповідач був ознайомлений з умовами кредиту, на які посилається позивач як на докази своїх вимог.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 25 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що 05 листопада 2015 року ОСОБА_2 подав до суду заяву, в якій зазначив, що з умовами кредитування ознайомлений не був, тому позовні вимоги визнає частково у розмірі 7 453,74 грн. Позивачем не надано належних і допустимих доказів, які підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву про отримання кредиту, а відтак, відсутні підстави для того, щоб вважати умови та правила надання банківських послуг та довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що на укладення договору кредиту банком надано до суду анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "ПриватБанк", яка підписана сторонами; умови та правила надання банківських послуг; розрахунок заборгованості за кредитним договором. Своїм підписом відповідач висловив згоду, що заява разом з умовами та правилами банківських послуг є кредитним договором. Позичальник отримав початковий кредитний ліміт у розмірі 300 грн, який у подальшому було збільшено до 7 500 грн, користувалася кредитними коштами, що підтверджується випискою про рух коштів та розрахунком заборгованості, проте вказані обставини залишені судами поза увагою.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

26 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 23 серпня 2013 року уклали кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом банк зазначив, що на підставі анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "ПриватБанк", яка підписана сторонами, й умов та правил надання банківських послуг, які погоджені з відповідачем, між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір у розмірі 300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування коштами у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

На підтвердження заявлених позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" надано анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "ПриватБанк", яка підписана сторонами; розрахунок заборгованості за кредитним договором; витяг з тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна, 55 днів пільгового періоду"; витяг з умов та правил надання банківських послуг; виписки по карткових рахунках.

Як вбачається з анкети-заявипро приєднання до умов та правил надання банківських послуг, остання не містить будь-яких даних про суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії. Вказана анкета-заява взагалі не містить ніяких даних, крім прізвища, адреси та підпису відповідача.

Звертаюсь до суду, позивач також вказував, що відповідачу було збільшено кредитний ліміт до 7 500 грн.

У матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого відповідачу кредитного ліміту.

Позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту та доказів збільшення ліміту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, отже суди дійшли правильного висновку, що доводи позивача щодо розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами.

За змістом статей 10, 11 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частинами першою та четвертою статті 174 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, визначено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем викладено в адресованих суду письмових заявах, ці заяви приєднуються до справи. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Судами встановлено, що відповідач подав до суду письмову заяву про визнання позову в частині вимог про стягнення 7 453,74 грн, яка приєднана до матеріалів справи.

Вказана заява не суперечить законодавству та не порушує прав позивача та відповідача, оскільки подана власноручно останнім.

Враховуючи принцип диспозитивності судового процесу та заяву відповідача, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 7 453,74 грн та правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів та штрафних санкцій, оскільки позивачем позовні вимоги не доведено, а відповідач не погодився на сплату боргу в іншій частині, ніж стягнення 7 453,74 грн.

Відповідно до вимог чинного законодавства договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому (частина перша

статті 634 ЦК України).

Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Виходячи з позовних вимог, саме про такий договір зазначив банк.

Підписом у анкеті-заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, що є договором приєднання, відповідач погодився з умовами та правилами, однак з цієї анкети-заяви не вбачається суми наданого кредитного ліміту, тому застосування умов та правил надання банківських послуг в будь-якій редакції не є можливим.

Отже доводи касаційної скарги, що відповідач був ознайомлений з умовами та правилами надання банківських послуг, які додані до позовної заяви, не мають правового значення для правильного вирішення спору за встановлених судом обставин щодо відсутності доказів на підтвердження розміру наданого кредиту.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

За таких обставин у справі, що переглядається, суди правильно вирішили спір по суті, отже судові рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 05 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 25 серпня 2016 року залишити без змін.