розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", в особі представника - ОСОБА_1,на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 вересня 2016 року в складі судді Козак О. В. та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 10 листопада 2016 року в складі суддів: Федорової Н. О., Карпусь С. А., Ярмолюка О. І.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) (далі - Цивільний процесуальний кодекс України (1618-15) ), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В його обґрунтування зазначив, що 07 вересня 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк", правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ПАТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_2 було укладено договір № б/н, за яким банк надав останньому кредит у розмірі 8 тис. грн у вигляді встановленого початкового кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 30 % річних на суму залишку заборгованості. Пунктом 9.12 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк. Відповідно до пункту 6.5 "Умов та правил надання банківських послуг" ОСОБА_2 зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, і перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором. При порушенні ним строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених договором більш ніж на 120 днів, він зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн та 5 % від суми позову. У разі невиконання договору, на вимогу банку ОСОБА_2 зобов'язався повернути кредит (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту) та оплатити винагороди банку. Власник карти повинен слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту.

Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 грудня 2011 року, у зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором, з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" було стягнуто заборгованість у сумі 15 723 грн 86 коп.

Позивач указав, що після зазначеного відповідач продовжив ухилятись від виконання зобов'язань за кредитним договором, за наслідками чого станом на 28 лютого 2015 року у заборгованість боржника перед ПАТ КБ "Приватбанк" за спірним кредитом, процентами за користування кредитом, комісією та пенею складало суму в розмірі 9 421 грн 27 коп., а також штраф (фіксована частина) - 500 грн; штраф (процентна складова) - 471 грн 06 коп., а всього - 10 392 грн 33 коп.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за кредитним договором від 07 вересня 2007 року в сумі 10 392 грн 33 коп.

Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 грудня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором від 07 вересня 2007 року у сумі 10 392 грн 33 коп. Вирішено питання про судові витрати.

12 лютого 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про перегляд вказаного заочного рішення суду.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 березня 2016 року задоволено заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду. Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 грудня 2015 року скасовано.

З урахуванням уточнених позовних вимог, ПАТ КБ "Приватбанк" просило суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість по кредиту за період з 30 травня 2012 року та 30 травня 2015 року в розмірі 6 059 грн 64 коп.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 вересня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 07 вересня 2007 року між учасниками справи було укладено договір, за яким банк надав останньому кредит у розмірі 8 010 грн у вигляді встановленого початкового кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 30 % річних на суму залишку заборгованості. Останній платіж на погашення заборгованості за кредитом було здійснено боржником 17 квітня 2009 року. Строк дії кредитної картки № НОМЕР_1, яка була видана відповідачу, встановлено до вересня 2010 року. Відповідач просив суд застосувати положення законодавства, які регулюють строки позовної давності. Судом указано, що перебіг строку позовної давності для захисту порушених прав банку щодо стягнення кредитної заборгованості почався з наступного місяця після дати закінчення строку дії договору - 01 жовтня 2010 року. У зв'язку із зверненням у жовтні 2011 року банку до суду із позовом про стягнення заборгованості за спірним кредитним договором перебіг позовної давності було перервано і з листопада 2011 року перебіг позовної давності почався заново та закінчився у листопаді 2014 року. У зв'язку із чим, звернувшись до суду із даним позовом у квітні 2015 року банк пропустив строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові ПАТ КБ "Приватбанк".

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 10 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ "Приватбанк", в особі представника - ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що позичальник має кредитну заборгованість, яка повинна бути погашена для повного виконання його кредитних зобов'язань. У жовтні 2011 року банк звертався до суду із позовом про стягнення кредитної заборгованості, яка була стягнута заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 грудня 2011 року. Скаржником зазначено, що ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 березня 2016 року скасовано заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 грудня 2015 року у справі за даним позовом і справа призначена до розгляду в загальному порядку, у зв'язку із чим банк не пропустив строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом. На думку скаржника, суди не мали підстав для відмови у позові ПАТ КБ "Приватбанк", оскільки сума кредитної заборгованості боржником не повернута.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 рокусправу призначено до судового розгляду.20 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами встановлено, що 07 вересня 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк", правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ПАТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_2 було укладено договір, за яким банк надав останньому кредит у розмірі 8 010 грн у вигляді встановленого початкового кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 30 % річних на суму залишку заборгованості.

Останній платіж на погашення заборгованості за кредитом було здійснено боржником 17 квітня 2009 року.

Строк дії кредитної картки № НОМЕР_1, яка була видана відповідачу, встановлено до вересня 2010 року.

Нової платіжної картки та інших грошових коштів банк не видавав боржнику, договір не переукладався і не пролонгувався.

Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_2 належним чином не виконував, у зв'язку з чим, розмір заборгованості за кредитним договором від 07 вересня 2007 року перед банком станом на 31 серпня 2011 року складав 15 723 грн 86 коп.

У жовтні 2011 року ПАТ КБ "Приватбанк" звертався до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості за спірним кредитним договором.

20 грудня 2011 року заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі № 2/2218/7192/11 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором від 07 вересня 2007 року станом на 31 серпня 2011 року в сумі 15 723 грн 86 коп. та 277 грн 24 коп. судових витрат.

Звертаючись до суду із даним позовом у квітні 2015 року, банк просив стягнути на свою користь заборгованість за відсотками за кредитним договором, нараховану на прострочену заборгованість по кредиту за період з 30 травня 2012 року по 30 травня 2015 року у розмірі 6 059 грн 64 коп.

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про застосування до вимог банку строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Відповідно до частин першої та третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 19 березня 2014 року (справа № 6-14цс14), відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року № 6-20цс14, які згідно зі статті 360-7 ЦПК України, у редакції на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, є обов'язковими для судів.

Судами установлено, що перебіг строку позовної давності для захисту порушених прав ПАТ КБ "Приватбанк" щодо нарахованої та несплаченої відповідачем спірної суми кредитної заборгованості почався з наступного місяця після дати закінчення строку дії картки - 01 жовтня 2010 року.

У зв'язку із зверненням у жовтні 2011 року банку до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором перебіг позовної давності було перервано і з листопада 2011 рокуперебіг позовної давності почався заново та закінчився у листопаді 2014 року.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що звертаючись до суду із даним позовом у квітні 2015 року банк пропустив строк позовної давності, оскільки згідно з'ясованих судами фактичних обставин справи перебіг позовної давності перервався шляхом подання банком позову у справі № № 2/2218/7192/11 та закінчився у листопаді 2014 року, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк" у даній справі через пропуск банком строку позовної давності..

Доводи касаційної скарги про те, що банк не пропустив строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом, оскільки, як зазначено скаржником, ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 березня 2016 року скасовано заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 грудня 2015 року у справі за даним позовом і справа призначена до розгляду в загальному порядку не спростовують висновків судів з огляду на те, що указане заочне рішення ухвалено за наслідками звернення банку до суду із даним позовом у квітні 2015 року, тобто поза межами строку позовної давності.

Указані доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, зокрема, доказами, які надані позивачем, та обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.

Безпідставними є також доводи касаційної скарги відносно того, що суди попередніх інстанцій не мали підстав для відмови у позові ПАТ КБ "Приватбанк", оскільки сума кредитної заборгованості боржником не повернута.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із рішеннями судів попередніх інстанцій, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 (v003p710-03) правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.