Постанова

Іменем України

13 червня 2018 року

м. Київ

справа № 465/5284/17-ц

провадження № 61-1565св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

заявник - комунальний заклад Львівської обласної ради "Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня",

заінтересована особа - ОСОБА_1,

законні представники заінтересованої особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представник заінтересованої особи - адвокат ОСОБА_4,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду Львівської області, в складі суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Х. І., від 04 грудня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

13 вересня 2017 року комунальний заклад Львівської обласної ради "Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня" (далі - КЗ ЛОР "ЛОКПЛ") звернувся до суду із заявою про госпіталізацію до психіатричного закладу в примусовому порядку ОСОБА_1

В обґрунтування позовних вимог заявник зазначав, що останній 12 вересня 2017 року був доставлений в КЗ ЛОР "ЛОКПЛ" у супроводі дружини за скеруванням лікаря-психіатра КЗ ЛОР ЛСШМД підстанція № 1. Згідно висновку комісії лікарів-психіатрів відділення № 18 потребує госпіталізації в стаціонарне відділення в примусовому порядку, оскільки страждає на психічний розлад, що позбавляє його можливості адекватно сприймати оточуючу дійсність, свій психічний стан та поведінку, виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють небезпеку для нього та оточуючих.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова, в складі судді Гулієвої М. І., за участю присяжних: ОСОБА_6, ОСОБА_7, від 15 вересня 2017 року в задоволенні заяви КЗ ЛОР "ЛОКПЛ" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судом не встановлено, а заявником та законним представником ОСОБА_2 не надано суду належних та допустимих доказів необхідності лікування ОСОБА_1 лише в умовах стаціонару, неспроможності ним самостійно задовольняти основні життєві потреби, а також не встановлено в чому полягають реальні наміри вчинити дії та які саме дії вчинено, що є небезпечними для нього та оточуючих.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 04 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким заяву КЗ ЛОР "ЛОКПЛ" про госпіталізацію до психіатричного закладу ОСОБА_1 в примусовому порядку задоволено. ОСОБА_1, 1955 року народження, що проживає за адресою: АДРЕСА_1, ухвалено госпіталізувати до КЗ ЛОР "Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня" в умовах стаціонару в примусовому порядку.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що згідно із статтею 14 Закону України "Про психіатричну допомогу" особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Апеляційним судом указано, що зібраними у справі доказами, яким суд першої інстанції не дав належну оцінку у взаємозв'язку із вимогами чинного законодавства, підтверджено, що ОСОБА_1 потребує госпіталізації у стаціонарне відділення в примусовому порядку, оскільки страждає на психічний розлад, що позбавляє його здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку, внаслідок чого виявляє реальні наміри вчинити та вчиняє дії, що являють собою небезпеку для себе та оточуючих, а обстеження та лікування ОСОБА_1, як указано лікарями, можливі лише в умовах психіатричного стаціонару, потребує примусової госпіталізації. Крім того, указано, що із пояснень представника КЗ ЛОР "ЛОКПЛ" ОСОБА_8, що одночасно була членом комісії лікарів психіатрів, які надали висновок щодо примусової госпіталізації, остання пояснила, що розлад ОСОБА_1 позбавляє здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку, а тому обстеження і лікування можливе лише в умовах стаціонару в примусовому порядку.

У касаційній скарзі, поданій 28 грудня 2017 рокудо Верховного Суду, адвокат ОСОБА_4, який представляє інтереси ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно прийнято та розглянуто апеляційну скаргу ОСОБА_2, щодо якої не порушувалося питання про її госпіталізацію і яка не є опікуном чи піклувальником ОСОБА_1, а також не є заінтересованою особою у даній справі. Крім того, висновок комісії лікарів психіатрів приймального відділення КЗ "ЛОКПЛ" від 13 вересня 2017 року складений неповним складом комісії, тобто у складі двох лікарів, тому, на думку скаржника, до такого висновку треба ставитись критично. Судом апеляційної інстанції не враховано, що ОСОБА_1 не є суспільно-безпечною особою, може самостійно здійснювати та задовольняти основні життєві потреби та не потребує госпіталізації до психіатричного закладу. Крім того, 25 вересня 2017 року ОСОБА_1 був повторно оглянутий лікарською комісією 18 відділення КЗ ЛОР "ЛОКПЛ", яка дійшла висновку про те, що враховуючи покращення психічного стану ОСОБА_1, він може бути виписаний з відділення під динамічне спостереження КЗ ЛОР "ЛОКПЛ", що підтверджено листом № 2868/01-43 КЗ ЛОР "ЛОКПЛ" від 29 листопада 2017 року. У зв'язку із зазначеним, 25 вересня 2017 року ОСОБА_1 був виписаний додому у супроводі брата з висновками про покращення стану, що, на думку скаржника, спростовує висновки суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 279 ЦПК України, в редакції станом на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, за умов, визначених Законом України "Про психіатричну допомогу" (1489-14) , заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подається до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.

У частинах першій та другій статті 280 ЦПК України, в указаній редакції, визначено, що у заяві про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом.

До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусово амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.

Згідно із статті 14 Закону України "Про психіатричну допомогу" особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Судами встановлено, що 12 вересня 2017 року ОСОБА_1 доставлений у КЗ ЛОР "ЛОКПЛ" за направленням лікаря - психіатра КП ЛОР ЛСШМД підстанція №1, у зв'язку з органічним шизофреноподібним розладом.

Згідно даних первинного огляду в приймальному відділенні від 12 вересня 2017 року, ОСОБА_1, зі слів дружини, протягом останнього тижня став з нею конфліктувати, повикидав її речі, бігав за нею з ножем, погрожував вбивством, порізав собі ліве передпліччя ножем.

Відповідно до первинного огляду завідувача відділенням №18 від 12 вересня 2017 року ОСОБА_1 озлоблений, напружений, доступний малопродуктивному мовному контакту, негативістичний, нецензурно лається, мислення з елементами паралогічності, непослідовності. Трактує події, які передували госпіталізації крізь призму хворобливих переживань, емоційно неадекватний, критика до власного стану та ситуації відсутня. Діагноз - органічний шизофренічний розлад з хронічним маяченням та вираженим зниженням особистості по органічному типу.

Згідно рішення чергових лікарів-психіатрів приймального відділення від 12 вересня 2017 року ОСОБА_1 потребує госпіталізації у стаціонарне відділення в примусовому порядку, у зв'язку з органічним шизофреноподібним розладом.

Згідно висновку комісії лікарів-психіатрів КЗ ЛОР "ЛОКПЛ" про госпіталізацію в психіатричний стаціонар в примусовому порядку від 13 вересня 2017 року ОСОБА_1 страждає на органічний шизофренічний розлад з хронічним маяченням та вираженим зниженням особистості по органічному типу, що позбавляє його здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку, внаслідок чого виявляє реальні наміри вчинити та вчиняє дії, що являють собою небезпеку для себе та оточуючих. Обстеження та лікування ОСОБА_1 можливі лише в умовах психіатричного стаціонару, потребує примусової госпіталізації.

Застосування статті 14 Закону України "Про психіатричну допомогу" щодо примусової госпіталізації особи, можливе лише у виняткових випадках.

Суд апеляційної інстанції вказав, що із пояснень представника КЗ ЛОР "ЛОКПЛ" ОСОБА_8, що була членом комісії лікарів психіатрів, які надали висновок щодо необхідності примусової госпіталізації, установлено, що ОСОБА_1 з вересня 2014 року перебуває на обліку у лікаря-психіатра, два рази проходив стаціонарне лікування. Страждає на тяжкий психічний розлад: органічний шизофренічний розлад з хронічним маяченням та вираженим зниженням особистості по органічному типу. Даний розлад позбавляє його здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку, а тому обстеження і лікування можливе лише в умовах стаціонару в примусовому порядку.

Судом апеляційної інстанції також указано, що в справі Вінтерверп проти Нідерландів від 24 жовтня 1979 року, Європейський суд з прав людини вказав на три вимоги, що зумовлюють наявність законних підстав для обмеження волі психічнохворої особи. Зокрема, особа повинна реально страждати психічним захворюванням, тобто реальні психічні розлади повинні бути встановлені компетентними органами на основі об'єктивної медичної експертизи; психічні розлади повинні досягти такого рівня, які виправдовують позбавлення волі; дійсність позбавлення волі залежить від наявності такого захворювання, особа може бути позбавлена волі до тих пір, поки є захворювання, що встановлено відповідним висновком.

Такі ж висновки містяться й в інших рішеннях Європейського суду з прав людини, а саме рішення від 28 жовтня 2003 року у справі Ракевич проти Російської Федерації, рішенні від 27 березня 2008 року у справі Штукатуров проти Російської Федерації.

За наявності обґрунтованого висновку комісії лікарів-психіатрів КЗ ЛОР "ЛОКПЛ" про госпіталізацію ОСОБА_1 в психіатричний стаціонар в примусовому порядку від 13 вересня 2017 року та інших медичних даних, які належним чином досліджені судом апеляційної інстанції, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність станом на день звернення КЗ ЛОР "ЛОКПЛ" із відповідною заявою у даній справі правових підстав для госпіталізації в примусовому порядку ОСОБА_1 до психіатричного закладу без його згоди, оскільки останній страждає тяжким психічним розладом, який позбавляє останнього здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, його психічний стан і поведінку, а тому обстеження і лікування можливе лише в умовах стаціонару в примусовому порядку.

Ухвалюючи указане рішення у справі, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно з положеннями статей 10, 60, 212 ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України (в указаній редакції), у зв'язку із чим підстави для його скасування відсутні.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції безпідставно прийнято та розглянуто апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка не є опікуном чи піклувальником ОСОБА_1, а також не є заінтересованою особою у даній справі, спростовуються матеріалами справи та висновками суду першої інстанції, до яких ОСОБА_1 та його представник зауважень чи заперечень не подавали, якими, зокрема, ОСОБА_2 визнана законними представником ОСОБА_1 З огляду на зазначене ОСОБА_2 мала право подавати у даній справі апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності підстав для примусової госпіталізації останнього до психіатричного закладу є безпідставними і такими, що спростовуються вищевказаним висновком комісії лікарів-психіатрів КЗ ЛОР "ЛОКПЛ" про госпіталізацію в психіатричний стаціонар в примусовому порядку від 13 вересня 2017 року.

Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з усіма гарантіями, що передбачені цією статтею.

Однак, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту "е" пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод особа може бути позбавлена свободи як "психічно хвора", якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту "е" пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.

Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту "е" пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9свц18).

Судом апеляційної інстанції у даній справі установлено, що станом на день звернення КЗ ЛОР "ЛОКПЛ" із відповідною заявою про госпіталізацію до психіатричного закладу в примусовому порядку ОСОБА_1 були наявні підстави для такої госпіталізації, які установлені комісією лікарів-психіатрів, госпіталізація особи до психіатричного закладу відповідає положенням Закону України "Про психіатричну допомогу" (1489-14) та вимогам процесуального законодавства та є необхідними, у зв'язку із тим, що ОСОБА_1 виявляє реальні наміри вчинити та вчиняє дії, що являють собою небезпеку для себе та оточуючих, а його обстеження та лікування можливі лише в умовах психіатричного стаціонару, що підтверджено належними та допустимими доказами та не спростовано сторонами.

Установивши указані обставини, суд апеляційної інстанції забезпечив дотримання при розгляді даної справи положень пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Не є підставою для скасування оскарженого рішення у даній справі доводи касаційної скарги про те, що висновок комісії лікарів психіатрів приймального відділення КЗ "ЛОКПЛ" від 13 вересня 2017 року складений неповним складом комісії, тобто у складі двох лікарів, тому, на думку скаржника, до такого висновку треба ставитись критично.

Згідно статті 1 Закону України "Про психіатричну допомогу" комісія лікарів-психіатрів - два чи більше лікарів-психіатрів, які колегіально приймають рішення з питань, пов'язаних з наданням психіатричної допомоги.

Судами встановлено, що висновок комісії лікарів-психіатрів КЗ ЛОР "ЛОКПЛ" про госпіталізацію в психіатричний стаціонар в примусовому порядку від 13 вересня 2017 року складений комісією із двох лікарів-психіатрів: ОСОБА_10 та ОСОБА_8, що відповідає вимогам Закону України "Про психіатричну допомогу" (1489-14) та спростовує указані доводи скаржника.

Доводи касаційної скарги про те, що 25 вересня 2017 року ОСОБА_1 був повторно оглянутий лікарською комісією 18 відділення КЗ ЛОР "ЛОКПЛ", яка дійшла висновку про покращення психічного стану ОСОБА_1 внаслідок його лікування у КЗ ЛОР "ЛОКПЛ" і про можливість виписати останнього з відділення під динамічне спостереження КЗ ЛОР "ЛОКПЛ", не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення з огляду на те, що указані скаржником обставини не спростовують підстави для госпіталізації ОСОБА_1, викладені КЗ ЛОР "ЛОКПЛ" під час звернення до суду із заявою у даній справі, а підтверджують ту обставину, що відповідна госпіталізація була доцільною для покрашення психічного стану ОСОБА_1 внаслідок відповідного лікування.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновком суду апеляційної інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 (v003p710-03) правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 141, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 04 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська

С.П. Штелик