розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 09 лютого 2016 року у складі судді Лицура І. М. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2016 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. М., Беркій О. Ю., Василишин Л. В.,

У липні 2015 року Малотур?янська сільська рада Долинського району Івано-Франківської області (далі - Малотур?янська сільська рада, сільська рада) звернулася з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 про визнання недійсними та скасування реєстрації державних актів про право власності на земельні ділянки, визнання недійсними договору дарування земельної ділянки, договорів купівлі-продажу земельних ділянок.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Малотур?янської сільської ради від 13 липня 2012 року № 278-11/12 було затверджено генеральний план (коригування) забудови с. Мала Тур'я Долинського району Івано-Франківської області на період до 2021 року, а рішенням № 279-11/12 - надано дозвіл на розробку проекту детального планування масиву індивідуальної забудови в урочищі "Біля телевишки" у с. Мала Тур'я та сільському голові - замовити у сертифікованій проектній організації проект детального планування забудови масиву в урочищі "Біля телевишки" у с. Мала Тур'я.

У процесі виконання таких робіт сільській раді стало відомо про існування належних відповідачам земельних ділянок.

Згідно з відповіддю, наданою відділом Держземагентства в Долинському районі на відповідний запит Малотур?янської сільської ради, ОСОБА_5 належить на праві власності земельна ділянка, площею 0,50 га, для ведення особистого підсобного господарства в с. Мала Тур'я, на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_4, зареєстрованого 10 червня 1996 року в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 5-12-2/000108.

Як свідчить копія зазначеного державного акта, він виданий на підставі рішення Малотур'янської сільської ради від 30 грудня 1994 року. Однак такого рішення сільська рада не приймала, що підтверджується відповіддю начальника архівного відділу Долинської районної ради Івано-Франківської області від 30 вересня 2013 року № 32/01-20/30. Із цієї відповіді також вбачається, що в протоколах сесій Малотур'янської сільської ради за 1994 рік протоколу сесії від 30 грудня 1994 року немає, тому така сесія взагалі не проводилась.

Разом із тим, зазначено, що після відкриття доступу до публічної карти сільська рада виявила ще ряд фіктивних державних актів, які були внесені в базу даних 27 жовтня 2010 року приватним підприємством "Золото Карпат", серед яких є державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, виданий ОСОБА_5 та зареєстрований в книзі записів державних актів на право власності на землю 08 листопада 2002 року за № 434. Згідно з цим державним актом ОСОБА_5 належить земельна ділянка для ведення особистого підсобного господарства площею 0,50 га (кадастровий номер НОМЕР_1), розташована в с. Мала Тур'я, урочище "Біля телевишки"; земельна ділянка передана у власність ОСОБА_5 на підставі рішення Малотур'янської сільської ради від 19 квітня 1994 року.

Однак згідно з протоколом 25 сесії Малотур'янської сільської ради ХХІ скликання від 19 квітня 1994 року питання про передачу ОСОБА_5 зазначеної земельної ділянки на сесії не розглядалося та рішень з цього приводу не приймалося.

Таким чином, державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_4, зареєстрований 10 червня 1996 року, та державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, зареєстрований 08 листопада 2002 року, є незаконними, оскільки видані ОСОБА_5 на підставі неіснуючих рішень органу місцевого самоврядування, тому підлягають визнанню недійсними зі скасуванням їх реєстрації.

У подальшому сільській раді стало відомо, що 04 квітня 2013 року ОСОБА_5 відчужила належну їй на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 08 листопада 2002 року серії НОМЕР_2 земельну ділянку ОСОБА_6 на підставі договору дарування.

Після цього ОСОБА_6 частину згаданої земельної ділянки площею 0,10 га продав ОСОБА_4 згідно з договором купівлі-продажу від 04 вересня 2013 року, іншу частину цієї земельної ділянки площею 0,10 га - ОСОБА_7 згідно з договором купівлі-продажу від 17 жовтня 2013 року.

Згадані договори дарування та купівлі-продажу земельних ділянок, на переконання позивача, повинні бути визнані недійсними, а їх реєстрація скасованою, оскільки вони є похідними від оскаржуваного державного акта про право власності на землю від 08 листопада 2002 року серії НОМЕР_2.

На підставі викладеного позивач просив поновити строк на звернення до суду з цим позовом як пропущений з поважних причин; визнати недійсними видані ОСОБА_5 державні акти на право приватної власності на землю: серії НОМЕР_4, зареєстрований у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 10 червня 1996 року за № 5-12-2/000108, та серії НОМЕР_2, зареєстрований у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 08 листопада 2002 року за № 434, а також скасувати їх реєстрацію; визнати недійсним та скасувати реєстрацію договору дарування земельної ділянки площею 0,50 га, укладеного 04 квітня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Барабаш Р. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 513; визнати недійсними та скасувати реєстрацію договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,10 га, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 04 вересня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Депутат О. З. та зареєстрованого в реєстрі за № 286, та договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,10 га, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 17 жовтня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу ДепутатО. З. та зареєстрованого в реєстрі за № 360.

У листопаді 2015 року відповідач ОСОБА_4 звернувся із зустрічним позовом до Малотур?янської сільської ради про визнання права власності на земельну ділянку.

Зустрічний позов ОСОБА_4 обґрунтовував тим, що 04 вересня 2013 року на підставі договору купівлі-продажу він придбав у ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,10 га в урочищі "Біля телевишки" Малотур?янської сільської ради. Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Депутат О. З. та зареєстровано в реєстрі за № 286. Під час укладення цього правочину та оформленні права власності на спірну земельну ділянку ні він, ні продавець ОСОБА_6 будь-яких вимог чинного законодавства не порушили; земельна ділянка придбана в порядку та в спосіб, визначені законом, а тому відсутні підстави для її відібрання.

Крім того, ОСОБА_4 стверджував, що він купив у ОСОБА_6 іншу земельну ділянку аніж ту, право власності на яку продавець набув на підставі договору дарування від 04 квітня 2013 року, оскільки площа, кадастровий номер та конфігурація земельних ділянок різні.

У зв'язку з наведеним ОСОБА_4 просив визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер НОМЕР_3, яка знаходиться на території Малотур?янської сільської ради в урочищі "Біля телевишки".

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 09 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2016 року, поновлено Малотур'янській сільській раді строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав як пропущений з поважних причин та задоволено заявлений нею позов частково.

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_4, зареєстрований 10 червня 1996 року в книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 5-12-2/000108 на ім'я ОСОБА_5, та скасовано його реєстрацію.

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, зареєстрований 08 листопада 2002 року в книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 434 на ім'я ОСОБА_5, та скасовано його реєстрацію.

У задоволенні позовних вимог Малотур'янської сільської ради до ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 про визнання недійсними договору дарування земельної ділянки і договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування їх реєстрації відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до Малотур'янської сільської ради про визнання права власності на земельну ділянку відмовлено.

Вирішено питання судового збору.

Своє рішення суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивував тим, що оспорювані державні акти на право власності на землю видані на підставі рішень Малотур'янської сільської ради від 30 грудня 1994 року та від 19 квітня 1994 року відповідно. Однак 30 грудня 1994 року сесія Малотур'янської сільської ради взагалі не проводилася, а на сесії 19 квітня 1994 року питання про надання ОСОБА_5 земельної ділянки не розглядалося і рішень з цього приводу сільська рада не приймала.

При цьому суд також посилався на пояснення свідків у справі, які підтвердили зазначені обставини та пояснили, що в 1993 - 1994 роках Малотур'янською сільською радою надавалися земельні ділянки тільки жителям с. Мала Тур'я і площею не більше 0,12 га, з відведенням меж в натурі та подальшим виготовленням проектної документації. Земельна ділянка, площею 0,50 га, ОСОБА_5 ніколи не виділялася, в натурі не відводилася, податок за землю вона ніколи не платила.

Разом із тим, у рішенні зазначено, що виданий на ім'я ОСОБА_5 державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 від 08 листопада 2002 року підписаний головою Малотур'янської сільської ради ОСОБА_10, хоча сільським головою з 24 квітня 2002 року була ОСОБА_11

Крім того, суд вказував, що на сторінці 9 книги реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 5-12-2/000108 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,0538 га в садовому товаристві "Автомобіліст" за ОСОБА_12, а не за ОСОБА_5 При цьому з пояснень допитаної в судовому засіданні головного спеціаліста-юристконсульта відділу Держгеокадастру у Долинському районі ОСОБА_13 вбачається, що оригінали оспорюваних державних актів, виданих на ім'я ОСОБА_5, а також технічна документація до них в їхньому відділі відсутні.

З приводу заявленого Малотур'янською сільською радою клопотання про поновлення строку на звернення до суду з позовом зазначено, що такий строк пропущений з поважних причин, оскільки сільська рада про порушення свого права та існування оспорюваних державних актів дізналася після прийняття рішень від 13 липня 2012 року, якими було затверджено генеральний план забудови села на період до 2021 року та надано дозвіл на розробку детального плану масиву індивідуальної забудови в урочищі "Біля Телевишки" в с.Мала Тур'я.

Відмову в задоволенні позовних вимог Малотур'янської сільської ради про визнання недійсними договору дарування земельної ділянки, договорів купівлі-продажу земельних ділянок суд першої інстанції, посилаючись на висновки Верховного Суду України, висловлені в постанові від 07 листопада 2012 року у справі № 6-107цс12, обґрунтував тим, що позивач обрав неправильний спосіб захисту свого порушеного права. Зокрема, зазначив, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в набувача, а не шляхом пред'явлення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, суд виходив з того, що на час розгляду справи права позивача за зустрічним позовом не були порушені, оскільки на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04 вересня 2013 року він є власником спірної земельної ділянки.

03 червня 2016 року ОСОБА_6 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутність у Малотур'янській сільській раді та архівних установах рішення сільської ради від 19 квітня 1994 року не підтверджує незаконність отримання ОСОБА_5 спірної земельної ділянки, оскільки відповідальність за ведення протоколу сесії сільської ради та передачу в архів рішень несе уповноважена особа органу місцевого самоврядування; на відповідачів не може покладатися відповідальність за внесення відомостей до протоколу сесії.

У касаційній скарзі також зазначено, що Малотур'янська сільська рада на підставі свого рішення від 19 квітня 1994 року видала ОСОБА_5 державний акт на право приватної власності на землю ще в листопаді 2002 року, який підписаний сільським головою та засвідчений печаткою сільської ради, тобто в 2002 році в розпорядженні сільської ради було зазначене рішення.

При цьому, в правоохоронні органи з приводу неправомірного використання печатки чи її підробки в зазначеному державному акті на право приватної власності на землю сільська рада не зверталася; в судовому засіданні сільський голова підтвердила, що печатка, відтиск якої є в державному акті, належить сільській раді.

Зазначений державний акт на право приватної власності на землю зареєстрований в книзі державних актів Малотур'янської сільської ради, правомірність такої реєстрації не спростовано.

ОСОБА_6 також стверджував, що суди безпідставно взяли до уваги покази свідків, які не могли достеменно знати, чи зверталася ОСОБА_5 до сільської ради із заявою про отримання землі у власність понад 20 років тому. А посилаючись на те, що підпис в оспорюваному державному акті належить попередньому сільському голові, суди не врахували того, що зазначена в державному акті дата є днем його державної реєстрації, а не датою його підписання сільським головою.

Водночас у касаційній скарзі зазначено, що спірну земельну ділянку ОСОБА_6 набув у визначений законом спосіб, на підставі договору дарування, який був посвідчений нотаріально та зареєстрований у встановленому законом порядку. Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_7 також набули права власності на придбані в нього земельні ділянки у законний спосіб - шляхом укладення договору купівлі-продажу. До того ж ОСОБА_4 та ОСОБА_7 придбали інші земельні ділянки, аніж ту, право власності на яку було набуто ОСОБА_6 на підставі договору дарування, оскільки площа, кадастрові номера та конфігурація цих ділянок різні.

Крім того, ОСОБА_6 стверджував, що Малотур'янська сільська рада пропустила строки позовної давності для пред'явлення цього позову, оскільки саме Малотур'янською сільською радою виданий оспорюваний державний акт на право приватної власності на землю від 08 листопада 2008 року, а відомості про реєстрацію цього акта містяться в книзі реєстрації актів сільської ради. Посилання судів на те, що перебіг позовної давності за позовними вимогами сільської ради розпочинається після прийняття нею рішень в 2012 році про затвердження генерального плану (коригування) забудови с. Мала Тур'я та надання дозволу на розробку проекту детального планування масиву індивідуальної забудови в урочищі "Біля телевишки" у с. Мала Тур?я є помилковими.

Щодо визнання недійсним та скасування реєстрації державного акта серії НОМЕР_4, зареєстрованого 10 червня 1996 року, в касаційній скарзі зазначено, що судами не встановлено існування цього документа, цей державний акт в процесі розгляду справи не досліджувався, оригіналу чи засвідченої у встановленому порядку копії такого акта в матеріалах справи немає, в журналі реєстрації державних актів відсутні відомості про його реєстрацію. Також вказано, що твердження сільської ради про те, що 30 грудня 1994 року сесія Малотур'янської сільської ради не проводилася не відповідає дійсності, оскільки в судовому засіданні представник відповідача надавав рішення сільської ради, датовані цим днем.

12 серпня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення Малотур'янської сільської ради на касаційну скаргу.

У запереченнях зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Оспорювані державні акти на право власності на земельну ділянку є незаконними, оскільки видані на підставі неіснуючих рішень органу місцевого самоврядування.

На підставі викладеного Малотур'янська сільська рада просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - ЦПК України (1618-15) ) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

15 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 на праві приватної власності належить земельна ділянка для ведення особистого підсобного господарства площею 0,50 га, розташована в с.Мала Тур'я Долинського району Івано-Франківської області. Право власності ОСОБА_5 на цю земельну ділянку посвідчено державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_4, зареєстрованим в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 10 червня 1996 року за № 5-12-2/000108. Державний акт виданий на підставі рішення Малотур'янської сільської ради від 30 грудня 1994 року.

ОСОБА_5 також належала земельна ділянка для ведення особистого підсобного господарства площею 0,50 га на території Малотур'янської сільської ради в урочищі "Біля телевишки" на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 08 листопада 2002 року, що виданий на підставі рішення Малотур'янської сільської ради від 19 квітня 1994 року.

04 квітня 2013 року ОСОБА_5 відчужила належну їй на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 08 листопада 2002 року серії НОМЕР_2 земельну ділянку ОСОБА_6 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Барабаш Р. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 513.

04 вересня 2013 року ОСОБА_6 продав ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,10 га на території Малотур'янської сільської ради в урочищі "Біля телевишки", про що укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Депутат О. З., та зареєстрований в реєстрі за № 286.

17 жовтня 2013 року ОСОБА_6 продав ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,10 га на території Малотур?янської сільської ради в урочищі "Біля телевишки", про що укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Депутат О. З., та зареєстрований в реєстрі за № 360.

13 липня 2012 року рішенням одинадцятої сесії Малотур'янської сільської ради № 278-11/12, зокрема, затверджено генеральний план забудови с. Мала Тур'я на період до 2021 року і внесене в коригування з 23 липня 2012 року.

Цього ж дня рішенням одинадцятої сесії Малотур'янської сільської ради № 279-11/12 надано дозвіл на розробку проекту детального планування масиву індивідуальної забудови у урочищі "Біля телевишки" у с. Мала Тур'я Долинського району Івано-Франківської області.

Пред'являючи позов, Малотур'янська сільська рада Долинського району Івано-Франківської області зазначала, що лише при прийнятті такого рішення дізналася про своє порушене право.

У статті 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) судам роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Статтею 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

При цьому законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, мають, зокрема, право заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові.

Згідно зі статтею 31 ЦПК України сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки.

Відтак заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов, клопотанні до суду чи у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам наведених статей процесуального законодавства.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_4 у зустрічній позовній заяві а ОСОБА_6 та представник ОСОБА_14, ОСОБА_15, - у клопотанні про об'єднання цивільних справ в одне провадження обґрунтовували необхідність застосування строків позовної давності до позовних вимог Малотур'янської сільської ради, посилаючись на те, що оспорювані державні акти на право приватної власності на землю видані відповідачем 10 червня 1996 року та 08 листопада 2002 року.

Суди всупереч наведеним положенням закону та вимогам статей 212 - 214, 303, 315 ЦПК України 2004 року належним чином не перевірили доводів ОСОБА_4, ОСОБА_6 та представника ОСОБА_14, ОСОБА_15, про безпідставність посилань позивача на те, що лише після затвердження генерального плану забудови с. Мала Тур'я Долинського району Івано-Франківської області та надання дозволу на розробку проекту детального планування масиву індивідуальної забудови у урочищі "Біля телевишки" у с. Мала Тур'я рішеннями сільської ради від 13 липня 2012 року сільській раді стало відомо про існування земельних ділянок, належних відповідачам. Суди не врахували того, що сільська рада, розроблюючи проект планування с. Мала Тур'я Долинського району Івано-Франківської області, зобов'язана була враховувати інтереси землевласників тих земель, які вже були передані у власність громадян до затвердження проекту забудови.

Суди не надали оцінки тим обставинам, що оспорювані державні акти на право приватної власності на землю видавалися саме Малотур'янською сільською радою 10 червня 1996 року та 08 листопада 2002 року відповідно.

Крім того, стаття 261 ЦК України визначає, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Факт видачі цих державних актів відповідачем під час розгляду справи не спростований. Таким чином, сільська рада могла дізнатися про порушення свого права (з причин, зазначених в позовній заяві) 10 червня 1996 року та 08 листопада 2002 року - в дні видачі оспрюваних державних актів.

Дійшовши висновку про наявність підстав для поновлення Малотур'янській сільській раді строку звернення до суду, суд зазначив, що початок перебігу позовної давності починається з моменту, коли рада дізналася про порушення свого права, а саме - з дня ухвалення сільською радою рішення від 13 липня 2012 року про надання дозволу на розробку проекту детального планування масиву індивідуальної забудови.

Зазначене свідчить про неправильність застосування судом частини першої статті 261 ЦК України, оскільки за змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Оскільки позивач як юридична особа набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відповідно до частини четвертої цієї статті справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та відповідно до статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої судам належить урахувати викладене в цій постанові.