Постанова

Іменем України

13 червня 2018 року

м. Київ

справа № 127/6255/17

провадження № 61-26734св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1,

відповідач - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у

м. Вінниці на рішення Вінницького міського суду Вінницької області

від 27 квітня 2017 року у складі судді Прокопчук А. В. та рішення апеляційного суду Вінницької області від 23 червня 2017 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Копаничук С. Г., Медвецького С. К.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці (далі - ВВДФССНВПЗУ у м. Вінниці), у якому просив стягнути з відповідача

256 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві.

Позовна заява мотивована тим, що у 2003 році ОСОБА_1 працював менеджером складу готової продукції та доставки на підприємстві з іноземними інвестиціями "Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед". 23 липня 2003 року, під час виконання посадових обов'язків, він упав з рампи та був доставлений до медичного закладу. Від отриманих травм в результаті падіння позивачу було встановлено 40% втрати працездатності та призначено третю групу інвалідності.

Позивач зазначає, що пошкодженням здоров'я йому було завдано фізичні та моральні страждання, оскільки змінився його звичайний уклад життя, що вимагає великих зусиль для організації свого життя й відновлення здоров'я та значного матеріального забезпечення. З часу настання нещасного випадку, ОСОБА_1 відчуває себе хворим, не здатний самостійно рухатись та обмежений до трудової діяльності.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 квітня

2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ВВДФССНВПЗУ у м. Вінниці на користь ОСОБА_1 75 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено факт заподіяння моральної шкоди, розмір якої судом визначено в сумі

75 000 грн.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 23 червня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Стягнуто з ВВДФССНВПЗУ у м. Вінниці на користь ОСОБА_1 256 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 має право за рахунок відповідача на відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна внаслідок нещасного випадку на виробництві, позивачем повністю втрачено можливість до повноцінного життя, оскільки він є інвалідом третьої групи зі ступенем втрати працездатності в розмірі 40 % у зв'язку з трудовим каліцтвом, не може себе самостійно обходитись у побуті, зазнав фізичного болю та душевних страждань. При визначенні розміру моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, судом апеляційної інстанції ураховано отримані позивачем ушкодження, характер та обсяг страждань і ступінь втрати професійної працездатності.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ВВДФССНВПЗУ у

м. Вінниці просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що оскільки позивач звернулася до суду у березні 2017 року, тобто після набрання чинності новою редакцією Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (1105-14) , то вона не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, оскільки за положеннями частини восьмої статті 36 зазначеного Закону передбачено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України (435-15) та Кодексу законів про працю України (322-08) , тобто обов'язок з її відшкодування покладено на роботодавця.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направили.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) .

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року дану справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Установлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом установлено, що з 29 травня 2000 року ОСОБА_1 працював менеджером складу готової продукції та доставки на підприємстві з іноземними інвестиціями "Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед".

Згідно акта про нещасний випадок на виробництві, затвердженого Генеральним директором підприємства з іноземними інвестиціями "Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед" Марчел Мартін 04 вересня 2003 року, вбачається, що 23 липня 2003 року виконуючи розпорядження директора філії Грабового Володимира, ОСОБА_1 перебуваючи на робочому місці отримав тілесні ушкодження та був доставлений до міської клінічної лікарні № 2, де його прооперували. Причинами нещасного випадку став незадовільний технічний стан виробничих об'єктів та невиконання посадових інструкцій.

Згідно виписки з акта огляду Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби надання медичної соціальної допомоги від 26 травня 2004 року, ОСОБА_1 пройшов первинний огляд, встановлено третю групу інвалідності та 40 % втрати професійної працездатності.

Відповідно до наданих довідок та виписок із актів огляду Вінницької міжрайонної МСЕК ОСОБА_1 неодноразово проходив повторні медичні огляди, йому підтверджено третю групу інвалідності у зв'язку з трудовим каліцтвом та втрату 40 % професійної працездатності, вказано на потребу медикаментозного та санаторно-курортного лікування, а також

ОСОБА_1 складено індивідуальну програму реабілітації інваліда.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, прийнятим відповідно до цих Основ Законом України від 23 вересня 1999 (1105-14) року.

Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року (1105-14) в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V (717-16) , передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт "е" пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).

З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV "Про Державний бюджет України на 2006 рік" та пунктом 22 статті 71 Закону України № 489-V від 19 грудня 2006 року "Про Державний бюджет України на 2007 рік" дію вказаних норм Закону від 23 вересня 1999 року (1105-14) , які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки. Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V (717-16) , що набрав чинності з 20 березня 2007 року, до Закону від 23 вересня 1999 року (1105-14) внесено зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.

Згодом, Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" (77-19) Закон № 1105-XIV (1105-14) було викладено у новій редакції, у тому числі було змінено назву вказаного Закону на Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (1105-14) .

Зазначений Закон № 1105-XIV (1105-14) у новій редакції з назвою Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (1105-14) набрав чинності з 1 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII (77-19) відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України (435-15) та Кодексу законів про працю України (322-08) .

Закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (Рішення: від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зазначені положення частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII (77-19) , а саме, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України (435-15) та КЗпП (322-08) України, не містять вказівку на зворотну дію закону в часі, а отже не суперечить змісту частини першої статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України. Вказаними положеннями Закону право громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Установлено, що з позовом до Відділення про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я на виробництві, ОСОБА_1 звернувся у березні 2017 року. З цього часу виникли правовідносини, на які поширює свою дію Закон № 1105-XIV (1105-14) в редакції, чинній з 01 січня 2015 року. Оскільки на час виникнення спірних правовідносин вказаний Закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Відділенням, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права і ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з нового рішення про відмову в позові.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судом касаційної інстанції задоволено касаційну скаргу ВВДФССНВПЗУ у м. Вінниці, скасовано ухвалені в справі судові рішення та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні вимог, судові витрати покладаються на позивача.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати віднести за рахунок держави.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці задовольнити.

РРР ішення Вінницького міського суду Вінницької області

від 27 квітня 2017 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 23 червня 2017 рокускасувати.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у

м. Вінниці про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик