розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Київської області від 18 грудня 2017 року в складі колегії суддів: Мельника Я. С., Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.,

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що у березні 2013 року між сторонами був укладений в усній формі договір позики про надання відповідачу грошових коштів у розмірі 82 500 грн. Строк погашення боргу обумовлювався сторонами усно до квітня 2014 року, однак відповідач кошти не повернув. Після направлення ОСОБА_3 претензії від 24 березня 2017 року, останній сплатив позивачу суму боргу в розмірі 82 500 грн, однак зобов'язаний сплатити ОСОБА_2 відсотки за користування позикою, інфляційні втрати та 3 % річних.

На підставі викладеного ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_3 проценти за користування грошовими коштами у розмірі 50 440,25 грн, 3 % річних від простроченої суми боргу в розмірі 7 431,78 грн, інфляційні втрати у розмірі 78 292,50 грн.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 09 жовтня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 проценти за користування грошовими коштами за договором позики, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 19 березня 2013 року, за період з 20 квітня 2013 року до 24 березня 2017 року в розмірі 50 440,25 грн, 3 704,30 грн судових витрат на правову допомогу, 541,44 судового збору. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 640 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами усно укладено договір позики, що вбачається з рішення Сквирського районного суду Київської області від 05 грудня 2016 року, яке набрало законної сили відповідно до ухвали апеляційного суду Київської області від 28 березня 2017 року. Розмір процентів за користування коштами не встановлено, тому позивач має право на стягнення процентів за договором позики відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України. Оскільки вказаним правочином не встановлено строк його дії, а відповідач у визнаний у вимозі про повернення боргу строк сплатив суму позики, то відсутні підстави для відповідальності за порушення грошового зобов'язання, визначеної статтею 625 ЦК України.

Постановою апеляційного суду Київської області від 18 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що сторони не домовлялися про нарахування відсотків за договором позики, також не встановлено строк виконання цього договору. Відповідач повернув позивачу 24 квітня 2017 року борг повністю у розмірі 82 500 грн, тобто, в межах тридцятиденного строку від дня пред'явлення позивачем претензії, тому виконання грошового зобов'язання не є простроченим, а позивач не має права на стягнення з відповідача процентів за користування коштами, суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що між сторонами укладено договір позики, тому позивач має право на одержання від відповідача процентів від суми позики.

ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що він у визначений у претензії строк повернув суму коштів, тому відсутні підстави для стягнення процентів за користування коштами.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Суди встановили, що 19 березня 2013 року між ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 був укладений в усній формі договір позики про надання відповідачу грошових коштів у розмірі 82 500 грн. Обумовлена сума коштів була позичена позивачем відповідачу для придбання останнім трактора.

Суди дійшли висновку, що факт укладення усно договору позики та передачі грошових коштів позивачем відповідачу підтверджується рішенням Сквирського районного суду Київської області від 05 грудня 2016 року у цивільній справі № 376/2071/16-ц, яке залишено в силі ухвалою апеляційного суду Київської області від 28 березня 2017 року.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Разом з тим, жодних встановлених обставин у справі № 376/2071/16-ц щодо укладення між сторонами договору позики та, як наслідок, настання правовідносин позики, що регулюються параграфом 1 глави 71 ЦК України, судами не встановлено та правових висновків з цього питання не зроблено.

Вказаними рішеннями судів зроблено лише висновки, що трактор придбано за спільні кошти сторін, а оформлено право власності лише на відповідача.

Відповідач вказаних обставин не заперечував, тому погодився повернути позивачеві позичені кошти у розмірі 82 500 грн.

24 березня 2017 року позивач направив письмову претензію на ім'я відповідача з вимогою повернути позивачу заборгованість в сумі 82 500 грн. До претензії додано розрахунок відсотків за користування грошовими коштами в розмірі 100 888,56 грн, 3 % річних від простроченої суми боргу в розмірі 9 724 грн та інфляційних втрат у розмірі 87 560,05 грн, загальною сума до сплати - 280 672,61 грн.

Письмову претензію від 24 березня 2017 року відповідач отримав 22 квітня 2017 року, що підтверджується довідкою Центру поштового зв'язку № 1 Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта"

від 22 червня 2017 року № 740 (далі - ЦПЗ № 1 УДППЗ "Укрпошта").

У претензії зазначено, що у разі, якщо повна сплата заборгованості в сумі 82 500 грн буде проведена протягом трьох днів з моменту її отримання, ОСОБА_2 не буде вимагати сплати пені. Крім того, у разі несплати відповідачем вказаної суми, позивач буде вимушений звернутися з позовом до суду та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла в період, за який сплачується пеня) за кожен день прострочення оплати від неоплаченої (несвоєчасно оплаченої) суми,

3 % річних, інфляційні втрати та судові витрати.

Разом з тим, частиною першою статті 1047 ЦК України визначено форму договору позики, зокрема, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним судом, письмового договору позики між сторонами укладено не було.

Установлено, що відповідач витребував трактор на підставі судового рішення та на першу вимогу позивача повернув йому половину вартості цього майна у розмірі 82 500 грн на умовах викладених у претензії

від 24 березня 2017 року.

Оскільки відповідач повернув позивачу 24 квітня 2017 року борг повністю у розмірі 82 500 грн, тобто в межах тридцятиденного строку від дня пред'явлення позивачем претензії, враховуючи, що між сторонами договір на умовах, визначених статтею 1047 ЦК України, укладений не був, позивач не має права на стягнення з відповідача відсотків за користування позикою, суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних.

На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що сторонами не погоджено нарахування відсотків за позичені кошти, не встановлено строк повернення цих коштів, а відповідач повернув 82 500 грн у межах строку, визначеного у претензії, тому відсутні підстави для застосування штрафних санкції, передбачених статтею 625 ЦК України, зокрема, стягнення інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми та відсотків за користування коштами.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувана постанова винесена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому це судове рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.