розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року, у складі судді Носова Г. С., та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 23 березня 2017 року, у складі колегії суддів: Карімової Л. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ :

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання втрати права користування житловим приміщенням та виселення.

Позивач зазначала, що вона, на підставі свідоцтва про право на спадщину, є власником житлового будинку АДРЕСА_1. Відповідач зареєстрована та проживає у вказаному будинку, куди вселилась як член сім'ї колишнього власника - ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Обґрунтовуючи підставу звернення до суду з позовом, ОСОБА_4 посилалась на відсутність між нею, як власником будинку, та відповідачем будь-яких укладених правочинів, які б встановлювали право проживання останньої у будинку, а також на створення відповідачем умов, що унеможливлюють користування та розпорядження позивачем своєю власністю.

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_5 такою, що втратила право користування житловим будинком. Припинено дії, які порушують право ОСОБА_4 шляхом виселення ОСОБА_5 з житлового будинку. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку із припиненням права власності на спірне житлове приміщення ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідач, як член сім'ї колишнього власника, втратила право користування ним. ОСОБА_4 на законних підставах набула право власності на спірне житлове приміщення, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 23 березня 2017 року рішення районного суду м. Києва від 13 листопада 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що місцевим судом повно встановлені обставини справи, юридична природа спірних правовідносин та закон, який їх регулює, визначено правильно. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_5 не є членом сім'ї позивача, а її права користувача спірним будинком були похідними від прав колишнього власника спірного житла - ОСОБА_6, які припинились зі смертю останнього.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зміст доводів касаційної скарги зводиться до того, що судами попередніх інстанцій безпідставно не було враховано ту обставину, що набуття позивачем права власності на жилий будинок на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, не впливає на встановлене законом сервітутне право відповідача, яке зберігає чинність.

Касаційна скарга відповідача також містить посилання на порушення апеляційним судом норм процесуального права, у зв'язку із проведенням 23 березня 2017 року судового засідання за її відсутності.

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_4 вказує на законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень, у зв'язку із чим просить їх залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) .

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

11 травня 2018 року дану справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Касаційна скарга ОСОБА_5 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 5 листопада 2014 року в справі № 6-158цс14.

Установлено, що відповідач зареєстрована у спірному житловому будинку за згодою його колишнього власника, ОСОБА_6, як член його сім'ї.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6, власником житлового будинку стала позивач, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке сервітуту на користування спірним житловим будинком не містить.

Смерть власника визначено як одну з підстав припинення права власності (пункт 11 частини першої статті 346 ЦК України).

Зазначене дає підстави для висновку про похідний характер прав відповідача на користування спірним житловим будинком від прав колишнього власника - ОСОБА_6, та їх припинення у зв'язку із смертю останнього.

Встановивши фактичні обставини справи та застосувавши наведені законодавчі положення та вказаний правовий висновок Верховного Суду України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, враховуючи відсутність згоди нового власника на проживання відповідача у спірному будинку та похідний характер прав останнього на користування вказаним будинком від прав колишнього власника, дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги відповідача про порушення її процесуальних прав та розгляд справи апеляційним судом за її відсутності є неспроможними, оскільки під час апеляційного розгляду справи апеляційним судом був присутній її представник, який брав участь у розгляді справи.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,