Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_3, третя особа - служба у справах дітей Оболонської районної у

м. Києві державної адміністрації, про визначення способу участі у вихованні дітей.

Позовна заява мотивована тим, що вона є матір'ю двох дітей: ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2. Спільне життя з батьком дітей - ОСОБА_3 не склалося, у зв'язку із чим шлюб між ними було розірвано. Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати разом з батьком. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27 березня 2015 року визначено місце проживання дітей з батьком. У подальшому розпорядженням Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 07 серпня 2015 року було вирішено питання щодо її участі у вихованні дітей.

Посилаючись на те, що батько дітей ОСОБА_3 не виконує вказане розпорядження та чинить їй перешкоди у вихованні їхніх дітей, просила суд визначити їй спосіб участі у вихованні дочок: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, без присутності батька, а саме: спілкуватися з дітьми щовівторка та щочетверга з 19.00 год. до 21.00 год.; спілкуватися щоп'ятниці з 19.00 год. до неділі 20.00 год. за місцем проживання матері; проводити зі своїми дочками половину часу літніх та зимових канікул, а також повністю весняні та осінні канікули; кожного

17 листопада та 26 квітня відповідного року, у день народження дочок, побачення не менше 2 годин. Зобов'язати ОСОБА_3 забезпечити присутність дітей в час та в місці, визначеному психологом Оболонського районного в м. Києві Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, для проведення психотерапевтичної корекційної роботи, протягом часу необхідного, за рекомендацією психолога, для відновлення їх стосунків з матір'ю.

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року у складі судді Васалатія К. А. позов ОСОБА_1 задоволено частково та надано ОСОБА_1 побачення з неповнолітньою дочкою ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1, та малолітньою дочкою ОСОБА_8,

ІНФОРМАЦІЯ_2, без присутності батька ОСОБА_3: щовівторка та щочетверга з 19.00 год. до 21.00 год.; щоп'ятниці з 19.00 год. до суботи 20.00 год. за місцем проживання матері перший та третій тиждень місяця; щосуботи з 17.00 год. до неділі 16.00 год. другий та четвертий тиждень місяця; кожного 17 листопада та 26 квітня відповідного року день народження дочок, побачення не менше 4 годин. Дозволено ОСОБА_1 відпочинок разом із неповнолітньою дочкою ОСОБА_7 та малолітньою дочкою ОСОБА_8 на курортах або оздоровчо-профілактичних закладах України один раз на рік не менше ніж 30 календарних днів з 17 листопада 2018 року та з 26 квітня 2022 року відповідно для кожної дитини за попередньою згодою з кожним із дітей та домовленістю батька та матері. Зобов'язано ОСОБА_3 забезпечити обов'язкову присутність дітей в час та в місці, визначеному психологом Оболонського районного в м. Києві Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, для проведення психотерапевтичної корекційної роботи, протягом часу необхідного, за рекомендацією психолога, для відновлення їх стосунків

з матір'ю - ОСОБА_1

Рішення районного суду мотивовано тим, що ОСОБА_3 ухиляється від отримання розпорядження служби у справах дітей Оболонської районної в

м. Києві державної адміністрації від 07 серпня 2015 року. Відповідач цілеспрямовано різними методами намагається сформувати у спільних із позивачем дітей негативне ставлення до позивача, як матері, його методи виховання та цінності, які він намагається привити дочкам є небезпечними для розвитку дітей у майбутньому. Крім того, діти не можуть бути позбавлені материнського тепла та уваги, а особливо дівчата, і створення перешкод відповідачем у спілкуванню позивача із дочками порушує не тільки права позивача як матері, а в першу чергу порушує права дітей та суперечить їх інтересам.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, задоволено частково. Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визначено способи участі ОСОБА_1 у вихованні своїх дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживають разом зі своїм батьком -

ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1, у такому порядку: спілкуватися зі своїми дітьми щовівторка та щочетверга з 19.00 год. до

21.00 год. без присутності батька дітей.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що між матір'ю та дітьми відсутній психоемоційний зв'язок і діти не бажають спілкуватися з матір'ю. Про необхідність налагодження психоемоційного контакту матері з дітьми теж було зазначено у розпорядженні служби у справах дітей Оболонської районної у

м. Києві державної адміністрації від 07 серпня 2015 року, а саме - при визначенні способу участі матері у вихованні дітей рекомендовано матері звернутися за наданням психологічної допомоги для проведення психотерапевтичної роботи з дітьми протягом місяця. Разом з тим, діти знаходяться в такому віці, що не можуть повність розуміти та надавати оцінку своїй поведінці, та потребують материнської ласки та піклування. В свою чергу мати дітей має не тільки право, але і обов'язок піклуватися про духовний та моральний розвиток дитини та готувати її до самостійного життя.

Крім того, поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що розпорядженням служби у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації встановлено інший час участі матері у вихованні дітей. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила визначити їй як один із способів участі у вихованні дітей - надати побачення не менше двох годин кожного 17 листопада та 26 квітня відповідного року у день народження дочок. При цьому районний суд в частині заявлених позовних вимог про надання дозволу на побачення матері з дітьми в дні народження дітей вийшов за межі позовних вимог, надавши більше часу ніж просила позивачка, а саме не менше

4 годин. Більш того, судом також вирішено питання про надання позивачці часу для проведення відпочинку разом з дітьми на курортах або оздоровчо-профілактичних закладах України один раз на рік не менше ніж 30 календарних днів з 17 листопада 2018 року та з 26 квітня 2022 року відповідно для кожної дитини за попередньою згодою з кожним із дітей та домовленістю батька і матері, тоді як такі вимоги ОСОБА_1 не заявлялися у відповідності до положень статей 118, 119 ЦПК України.

У касаційнійскарзі, поданій у квітні 2017 року, ОСОБА_1,посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції є незаконним, необґрунтованим й таким, що ухвалено з порушенням норм чинного законодавства. Посилалася на те, що апеляційний суд визначив їй порядок спілкування з малолітніми дочками, обмеживши його до двох разів на тиждень по дві години, який є недостатнім та порушує її права як матері, які є рівними з правами батька відповідно до законодавства України. Зазначала, що висновки апеляційного суду щодо того, що між нею і дітьми відсутній психоемоційний зв'язок і рішення суду першої інстанції ухвалено без врахування інтересів дітей, є необґрунтованими. При цьому, вважає, що спілкування дітей разом з матір'ю буде сприяти повноцінному вихованню дочок та їх гармонійному розвитку.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2014 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 розірвано.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2015 року, у задоволенні позву ОСОБА_9 про визначення місця проживання малолітніх дітей відмовлено.

07 серпня 2015 року Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією видано розпорядження № 409 "Про вирішення питання щодо участі матері у вихованні дітей" та визначено способи участі ОСОБА_9 у вихованні своїх малолітніх дітей: ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживають разом зі своїм батьком ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2, в такому порядку: спілкуватися зі своїми малолітніми дітьми щовівторка та щочетверга з 19.00 год. до 21.00 год. без присутності батька; спілкуватись з дітьми щоп'ятниці з

19.00 год. до неділі 20.00 год. за місцем проживання матері, а саме: м. Київ,

АДРЕСА_3, без присутності батька; половину часу літніх та зимових канікул, а також повністю весняні та осінні канікули; надання психологічної допомоги для проведення психотерапевтичної роботи з дітьми протягом місяця; ОСОБА_3 не чинити перешкоди у спілкуванні матері з дітьми (а.с. 22).

З листа служби у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 13 жовтня 2015 року № 1702, адресованого

ОСОБА_9, розпорядження про вирішення питання щодо участі матері у вихованні дітей ОСОБА_3 не отримав (а.с. 24).

ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом про визначення способу участі її у вихованні дітей, на обґрунтування своїх доводів зазначала, що батько дітей ОСОБА_3 чинить їй перешкоди у вихованні дітей та у спілкуванні з ними. При цьому зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено вимоги, які є відмінними від визначеного способу розпорядженням Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 07 серпня 2015 року № 409.

На відміну від вказаного у розпорядженні, додатково просила визначити участь у вихованні дітей у такий спосіб: побачення не менше 2 годин кожного

17 листопада та 26 квітня відповідного року в день народження дочок.

Крім того, просила зобов'язати ОСОБА_3 забезпечити обов'язкову присутність дітей в час та в місці, визначеному психологом Оболонського районного в м. Києві Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді для проведення психотерапевтичної корекційної роботи, протягом часу необхідного, за рекомендацією психолога, для відновлення їх стосунків з матір'ю.

Згідно частин другої, третьої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Отже, обов'язки щодо забезпечення розвитку дитини покладаються на обох батьків, кожен з батьків зобов'язаний приймати участь у вихованні дитини не епізодично, а постійно, характер таких зустрічей не повинен носити формальний характер, а між батьками та дитиною повинен існувати систематичний психоемоційний контакт, при цьому слід дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право на спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Таким чином, законодавством України закріплено обов'язок того із батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини. У іншого з батьків виникає зустрічний обов'язок не чинити цьому перешкоди.

Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно статті 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання.

Відповідно до частин першої, другої статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1, апеляційний суд,установивши характер спірних правовідносин, дослідивши наявні у справі докази, враховуючи рівні права батьків на участь у вихованні дітей та виходячи з інтересів дітей, а саме їх прихильності до батька та відсутності психоемоційного зв'язку з матір'ю, висновок органу опіки та піклування і вимоги статей 157, 158 СК України, дійшов вірного висновку про визначення матері на час вирішення спору саме такого способу у вихованні дітей, який буде достатнім для налагодження психоемоційного контакту з дітьми, та встановлення часу для спілкування з дітьми, а саме - щовівторка та щочетверга з 19.00 год. до 21.00 год. без присутності батька дітей. Саме такий спосіб участі матері у вихованні дітей та спілкуванні з ними у повній мірі відповідатиме інтересам як батьків, так і дітей, а також є достатнім для забезпечення участі матері у процесі вихованні дітей.

При цьому, після налагодження психоемоційного контакту з дітьми, батьки не позбавлені можливості відповідно до статті 157 СК України вирішувати питання виховання їх дітей спільно.

Посилання касаційної скарги по суті стосуються переоцінки доказів, зміни способу участі у вихованні дітей, тоді як апеляційний суд, ухвалюючи рішення, всі її доводи врахував й виходив, у першу чергу, з інтересів дітей.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.